Особлива – Сторінка 17 – Тільки для жінок

Ну все, сумнівів не залишилось — коханка. Я викликала поліцію. Сказала, що у квартиру проникли сторонні. І не збрехала — у неї досі в руках був мій рушник.

Повернулася я якось з роботи — втомлена, голодна, мрію про чашку чаю й спокій.

Мама Ганна закліпала очима. “Шопінг? Це що, як базар? Ой, доню, я ж з села, мені хустка та чоботи – і досить. Але якщо ти кажеш… Гаразд, підемо. Тільки не витрачай гроші даремно!”Історія про те, як Настя ходила зі свекрухою яка до неї приїхала з села на шопінг і що з того вийшло

Настя стояла на пероні київського вокзалу, тримаючи в руках букетик ромашок – спеціально для

— Ти купила мені путівку? Та ти, мабуть, жартуєш, — не повірила свекруха. Але правда виявилася набагато гіршою.

Життя у просторій квартирі в центрі міста текло спокійно. Надія та Євген здавалися всім

— Ти хотіла весілля, дитину? Ось і живи з ним. — Чоловік застібнув на валізі блискавку, оглянув кімнату поглядом, затримавшись на широко розплющених очах сина, і швидко вийшов у передпокій. Вхідні двері грюкнули.

Катя з Олегом зустрічалися два роки. Мама дівчини почала хвилюватися, що донька марнує час

“Розкажіть про Україну. Я ніколи не був,” – попросив Марко. Красива країна. Ліси, річки, люди сильні”. Історія про довгу дорогу додому Уляни з заробітків та безліч пригод

Уляна стояла на пероні вокзалу в Мілані, тримаючи в руках стареньку валізу, набиту речами

За тиждень до весілля Юлія зникла. Залишила записку: “Вибач, Олеже. Я не можу. Люблю тебе, але прощавай.” Він був розбитий. Шукав її скрізь. Олег любив її до самозабуття, був готовий все життя підлаштувати під неї, небо прихилити та зірку дістати. Однак кожного разу коли мова заходила про весілля Юлія хитро переводила розмову

Олег сидів за маленьким столиком у кав’ярні “Затишок”, що на околиці Києва, і нервово

— Тату, сьогодні нам мають привезти нову пральну машину, а трохи пізніше приїдуть інші люди — забрати нашу. Можеш побути вдома й проконтролювати? — подзвонив зранку син Олегові Васильовичу.

— Тату, сьогодні нам мають привезти нову пральну машину, а трохи пізніше приїдуть інші

— Я думала, ти сама вікна помиєш, — невдоволено сказала свекруха.

Лідія Андріївна проводила ганчіркою по склу широкими, звичними рухами. Дзвінок у двері вирвав її

— Мамо, ну чому ти ніколи не попереджаєш, що приїдеш?! Ще й тягнеш із собою стільки всього… Куди мені це складати? — замість вдячності у голосі доньки звучав докір і невдоволення.

— Та це ж усе вам. Усе своє, домашнє: закрутки, соління, усе натуральне, —

Вероніка залишилася одна з сином, а все через те що отримала у спадок квартиру.”Як ти?” – запитала подруга. “Добре. Краще одна,” – відповіла Вероніка. “Ти права. Гроші показують справжнє обличчя.” Але тепер жінка знала точно що краще бути одній з грошима, ніж удвох з чоловіком без них

Вероніка завжди була тією жінкою, яка вірила в казки. У дитинстві вона читала про