— Житло в тебе просторне, тож я переїду до тебе, а Марина житиме в мене, — сказала мама.
— Житло в тебе просторне, тож я переїду до тебе, а Марина житиме в
Галина Михайлівна стояла посеред чужої вітальні, і вперше за свої шістдесят років життя… мовчала. Зовсім. Не повчала, не заперечувала, не вказувала. Просто стояла. З відкритим ротом і очима розміром із блюдце.
Галина Михайлівна стояла посеред чужої вітальні, і вперше за свої шістдесят років життя… мовчала.
— Тобто, ти запросив до нас своїх батьків, а я повинна їм тут забезпечувати дозвілля й прислуговувати, поки ти будеш з ними проводити час?
— Тобто, ти запросив до нас своїх батьків, а я повинна їм тут забезпечувати
— Олено, не рухайся! Це світло… воно неймовірне. Твій розпач зараз має такий глибокий охристий відтінок. Давай зробимо ще один дубль, де ти кидаєш обручку, але трохи повільніше, щоб я впіймав фокус на металі. Це буде найкращий кадр нашої любовної історії.
— Олено, не рухайся! Це світло… воно неймовірне. Твій розпач зараз має такий глибокий
— Тамаро, вони назвали мою проблему «свіжим поглядом на побутовий сюрреалізм»! Вони сміялися там, де я плакав через зламаний кран! Це не визнання, це… це знущання! До речі, де мої гонорарні п’ятсот гривень? Мені треба купити нове чорнило кольору безвиході.
— Тамаро, вони назвали мою проблему «свіжим поглядом на побутовий сюрреалізм»! Вони сміялися там,
— Ви не розумієте, це не просто гроші! Це… це символ моєї довіри до цих дітей! Я хотіла перевірити їх на чесність! — кричала Елеонора Марківна, намагаючись видерти конверт із рук семирічного хлопчика, який вже встиг розмалювати його тим самим фіолетовим олівцем.
— Ви не розумієте, це не просто гроші! Це… це символ моєї довіри до
— Подивися, брате, ось твій Версаль. Пакет із пакетами — це, мабуть, ранній період його ощадливості. А ці капці з готелю в Одесі — наш вхідний квиток у вищий світ. Тато завжди казав, що ми «блакитної крові», але забув попередити, що ця кров добре тече тільки в черзі за безкоштовною газетою.
— Подивися, брате, ось твій Версаль. Пакет із пакетами — це, мабуть, ранній період
— Ти продаєш не просто землю, Олегу. Ти продаєш місце, де ми вчилися ходити. Ти хочеш залити бетоном те, що батько садив сорок років? Подивися на ці дерева — вони бачили більше любові, ніж усі твої бізнес-центри разом узяті. Якщо ти даси команду починати — ти знесеш не сад, ти знесеш нас.
— Ти продаєш не просто землю, Олегу. Ти продаєш місце, де ми вчилися ходити.
— Ти моїй матері навіть квіточки жодного разу не подарував, а тепер кажеш мені, щоб я подарувала твоїй матері кухонний комбайн? Жирно вам усім не буде?
— Ти моїй матері навіть квіточки жодного разу не подарував, а тепер кажеш мені,
– Треба не дивитися хто старший а хто молодший, а в кого які обставини в життю, і кому важко то надати житло
Це була не просто кухня, це був справжній стратегічний плацдарм. На столі холонув чай.

You cannot copy content of this page