Особлива – Сторінка 247 – Тільки для жінок

— Від сьогодні — жодних кишенькових грошей просто так, за гарні очі чи родинні зв’язки! — безапеляційно відрізав Сергій під час недільної сімейної вечері, демонстративно закриваючи гаманець. — Хочеш у кіно з дівчиною, новий чохол на смартфон чи зайти з друзями на бургер? Будь ласка, ось тобі пачка свіжих оголошень про продаж нерухомості, ось баночка клею. Наш район великий, під’їздів багато, ноги в тебе молоді й міцні. Скільки папірців наклеїш — стільки й заробиш.

— Від сьогодні — жодних кишенькових грошей просто так, за гарні очі чи родинні

Жінка за багато років шлюбу так і не навчилася готувати. Кожен раз, як чоловік їх робив невдалий комплімент, вона сердилася й кидала рушник на підлогу. Коли Світлана натякнула, щоб чоловік готував собі сам, він запросив кухаря. Тільки чомусь дружина знов була незадоволена.

Жінка за багато років шлюбу так і не навчилася готувати. Кожен раз, як чоловік

— Тату, а нам-то що дістанеться? Вони ж все забрали… їм машину, гроші, мотоцикл… можна сказати, їм соболину шубу, а нам обдерту комірку.

— Тату, а нам-то що дістанеться? Вони ж все забрали… їм машину, гроші, мотоцикл…

— Олено, шпалери як шпалери. Ну, трохи відклеїлися біля входу, бо там протяг був. Підклеїмо за п’ять хвилин, — відповів Ігор, намагаючись зберегти спокій.

— Олено, шпалери як шпалери. Ну, трохи відклеїлися біля входу, бо там протяг був.

— Марієчко, ви тільки подивіться на це! — вигукнув Василь, тицяючи пальцем у екран планшета. — Хлопчина тримає секатор так, ніби це кухонний ніж, розповідає про азотні добрива такі нісенітниці, що мої фікуси ледь не зів’яли від сорому, а його дивляться маси! У мене досвіду сорок років, я знаю, як змусити зацвісти навіть палицю від швабри, а я сиджу тут і мовчу. Це несправедливо щодо суспільства!

— Марієчко, ви тільки подивіться на це! — вигукнув Василь, тицяючи пальцем у екран

— Це просто якесь зачароване коло або справжнє прокляття спадкового кондитера! — у розпачі зітхала Марія Степанівна, втомлено витираючи біле борошно з розпашілого чола. Вона вкотре за день витягла з духовки коржі, які на перший погляд виглядали абсолютно бездоганно — золотисті, рівні, духмяні. Але на смак… — Знову вийшов просто звичайний, непоганий торт. Смачно, я не сперечаюся. Але це зовсім не «Золота осінь».

— Це просто якесь зачароване коло або справжнє прокляття спадкового кондитера! — у розпачі

— Марієчко, люба моя… Я тут подумав, а що як нам… ну, ви розумієте… з’їхатися? Навіщо нам ці щоденні марафони? Ми бігаємо один до одного через три квартали, тягаємо ці важкі каструлі з борщем та лотки з голубцями.

— Марієчко, люба моя… Я тут подумав, а що як нам… ну, ви розумієте…

– Ти так говориш про неї, ніби вона була занесена з підошвою від черевика?— А хіба це не так? — тихим, сталевим голосом запитав він

Це була не просто сварка. Це був тектонічний розлом у вітальні, де повітря згустилося.

— Петро! Ти що, знову свої капосні тарілки з цукровим сиропом виставив прямо під відкритим небом?! — закричав Гнат, висунувшись через паркан так далеко, що ледь не впав у сусідські кущі малини. Його рука, заляпана свіжим медом і вкрита воском, грізно вказувала на терасу сусіда.

— Петро! Ти що, знову свої капосні тарілки з цукровим сиропом виставив прямо під

— Матвію Семеновичу! — гукала вона тонким, але впевненим голосом, спираючись на огорожу. — Ви б не могли бути такими люб’язними і повернути моє майно? Я щойно зазирнула через паркан і здивувалася: у вас під деревом лежить цілий помаранчевий килим з моїх абрикосів! Це ж не просто фрукти, це стратегічний запас. Я планую закрити щонайменше двадцять банок варення, онукам взимку вкрай потрібні вітаміни, а не ваші виправдання!

— Матвію Семеновичу! — гукала вона тонким, але впевненим голосом, спираючись на огорожу. —