Особлива – Сторінка 259 – Тільки для жінок

Двері відчинив Андрій. Він був чорним. Змарнілим. Неголеним. У квартирі пахло ліками і хвоєю. У коридорі стояла кришка домовини

Двері відчинив Андрій. Він був чорним. Змарнілим. Неголеним. У квартирі пахло ліками і хвоєю.

— Семене, сам подумай, ти ж не дурень: навіщо тобі вона? Я все про неї дізнався. Ти зрозумій, дівчину з села витягти можна, а от село з дівчини — ніяк

Катя дзвонила мамі, а Семен сидів поруч і з тривогою чекав на результат. —

— Дмитре, де гроші на оренду? Де те золото, яке ми відкладали на народження дитини? Ти спустив наше майбутнє за одну ніч, а тепер кажеш про “систему, яка дала збій”?! Твої очі горять не любов’ю до нас.

— Дмитре, де гроші на оренду? Де те золото, яке ми відкладали на народження

— Машо, залишайся вдома. Невже я маю тягати тебе всюди із собою тільки тому, що ми одружені? — пробурмотів Олександр, красуючись перед дзеркалом. Якби він тільки знав, що його чекає попереду, так би не казав.

— Машо, залишайся вдома. Невже я маю тягати тебе всюди із собою тільки тому,

– Раз таке тебе мамо не влаштовує, то пакуй свої манатки і дуй назад у свою Італію, хата моя

Над селом зависла важка, задушлива липнева спека, але в хаті Гнатенків було ще гарячіше

— Синочку, навіщо тобі та квартира? Живи з мамою! Та дівчина тобі не пара, вона тільки й чекає, щоб загарбати твою зарплату. Я ж краще знаю, що тобі потрібно на сніданок і яку сорочку вдягнути на роботу! Твоя свобода — це просто протяг, від якого ти обов’язково застудишся!

— Синочку, навіщо тобі та квартира? Живи з мамою! Та дівчина тобі не пара,

— Люба, подивися мені в очі! Я не можу замовити цей лімузин, орендувати замок і купувати торт заввишки з твій зріст! Ми вже винні банку стільки, що наші майбутні онуки будуть віддавати ці борги! Твоє маніакальне бажання “переплюнути Оксанку” руйнує наше спільне життя ще до того, як ми встигли переступити поріг РАЦСу!

— Люба, подивися мені в очі! Я не можу замовити цей лімузин, орендувати замок

Наречений — господи, прости й помилуй — той Віталик. Любка тепер у магазин ходить лісами, аби на очі не потрапляти, бо кожна сусідка питає: -Ну що, як там зять?

Ой, дорогенька, сідай, бо в ногах правди нема, а ця історія така, що її

– Ні, тут ти не будеш, йди до батька дитини нехай він тебе утримує. Я так ризикувати не буду. Мати Валери, дала нам цю хату, щоб ми жили але більше нікого до себе не приймали. Так що доню вибач, помогти нічим не можу

Це була холодна листопадова ніч, коли Настя, тримаючи в одній руці стару сумку, а

— Дядьку Степане, ви ж самі казали, що дача вам не потрібна, тільки спина болить від тих грядок! А тепер, коли ми знайшли покупця, ви раптом згадали про “родинну пам’ять” і хочете вісімдесят відсотків від суми? Це не пам’ять, це здирництво!

— Дядьку Степане, ви ж самі казали, що дача вам не потрібна, тільки спина