Особлива – Сторінка 272 – Тільки для жінок

— Андрію, я більше не буду натикатися на твої стільці 1920 року. Вони справді чудові, не сперечаюся. Стильний вінтаж, і все таке. Але. У нашому домі немає місця для життя сьогодні, бо все воно зайняте минулим. Даю тобі місяць: або ти робиш на цьому бізнес і виносиш усе в гараж, або я викликаю вантажівку для сміття і змінюю замки!

— Андрію, я більше не буду натикатися на твої стільці 1920 року. Вони справді

— Світлано, я ж чітко сказав: рушники мають висіти по кольорах! Якщо ти не здатна запам’ятати таку елементарну річ, то як я можу довірити тобі наш сімейний бюджет?

— Світлано, я ж чітко сказав: рушники мають висіти по кольорах! Якщо ти не

— Андрію, поки ти живеш у квартирі, яку купила я, і їси продукти, за які плачу я, ти будеш мовчати і робити так, як я скажу. Навіть якщо я вирішу, що твій син має займатися балетом, а не боксом!

— Андрію, поки ти живеш у квартирі, яку купила я, і їси продукти, за

— Олексію, поясни мені одну річ: чому в тебе в кишені чек на дитячий візочок рожевого кольору, якщо нашій доньці вже шістнадцять і ти кажеш, що грошей на репетиторів немає?

— Олексію, поясни мені одну річ: чому в тебе в кишені чек на дитячий

— Мамо! Ну ти подивіться на неї! — Олена підбігла, ледь не збивши стелаж із цукерками. — Ми там з голоду пухнемо, Максим машину виставив на продаж, бо нема за що гуму купити, а ти тут делікатеси вибираєш? Тобі не соромно?

Коли Ганна вперше поїхала «на заробітки», її синові Максиму було двадцять, а доньці Олені

— Тихо, Мішенько, не шуми, — майже пошепки попросила Ірина п’ятирічного сина, притискаючи його до себе й обережно крокуючи темним будинком, де всі давно спали.

— Тихо, Мішенько, не шуми, — майже пошепки попросила Ірина п’ятирічного сина, притискаючи його

Вночі до Єгора з Анною хтось настирливо дзвонив у двері. На порозі стояла маленька дівчинка років семи, яка назвала чоловіка татом й попросила піти з ним до її матері

Вночі до Єгора з Анною хтось настирливо дзвонив у двері. На порозі стояла маленька

Тетяна народила свою Ніку невідомо від кого. Як то кажуть, «послизнулася» до шлюбу

Тетяна народила свою Ніку невідомо від кого. Як то кажуть, «послизнулася» до шлюбу. Так,

Я хочу вам заявити, що ми з вашим чоловіком Павлом любимо одне одного, — почала вона, боязко і відчуваючи, як у роті одразу стало сухо

— Я вирішила, що сама візьмуся за цю справу. На Павла немає жодної надії.

— Кидай ти це, — спокійно сказав Олексій. — Куди кидати? — звірився Вітя. — Борги, іпотека, автокредит. Аліменти тепер ще будуть, мабуть. Я в колесі, Льошо. Я білка, тільки вже дохла. Я на тебе дивлюся. Ти живий. У тебе очі є, а в мене замість очей монітори.

— Кидай ти це, — спокійно сказав Олексій. — Куди кидати? — звірився Вітя.