Десять років в Італії пролетіли для Олени як один нескінченний, виснажливий день. Коли у
— Ця шафа бачила ще мою прабабцю, вона пережила чотири покоління та два капітальних
— Ти, Тетяно, своїй дитині навіть манери прищепити не змогла! Твій малий минулого разу
— Ти, Людо, взагалі в модних тенденціях не тямиш! Цей килим — чистий вінтаж,
— Мій Толя цей гараж власними руками будував, кожну цеглину спиною виносив, поки ви
— Ти, Валю, цей сервіз навіть мити не вмієш! У тебе пальці як сосиски,
– Ти мені, Катерино, своїми євро-технологіями мізки не пудри! Твоя полуниця залізла вусами на
У кав’ярні «Ехо» завжди пахло паленим цукром і старим папером — це було місце,
У нашому домі завжди пахло олійною фарбою, старою деревиною піаніно та спокоєм. Це був
Ця історія пахла не парфумами з дьюті-фрі, а свіжоскошеною травою та дорогою італійською шкірою.