Особлива – Сторінка 41 – Тільки для жінок

– Світлано пробач мені та дозволь повернутися- благаючим тоном сказав Тарас. – Тетенко, ти що не сповна розуму, нащо ти тепер мені здався та ще в додачу зі своєю дитиною

Вечірнє повітря в маленькій кухні Світлани було густим від запаху чебрецю та невисловлених образ.

— Ми продамо твою квартиру! І купимо будинок у селі! Мама житиме з нами, — спокійно сказав чоловік, наче моя згода — формальність.

— Ми продамо твою квартиру! І купимо будинок у селі! Мама житиме з нами,

— Ну ти ж не розраховувала витратити гроші тільки на себе? — чоловік вирішив, що його машина важливіша за мою відпустку.

— Ну ти ж не розраховувала витратити гроші тільки на себе? — чоловік вирішив,

— Або я буду жити з вами, або мій син з тобою розлучиться! — свекруха поставила мене перед складним вибором

— Або я буду жити з вами, або мій син з тобою розлучиться! —

— Ганна Миколаївна завжди вважала свою сусідку по тамбуру, тридцятирічну Оксану, «гулящою» та абсолютно безвідповідальною особою. Кожного разу, коли Оксана поверталася додому пізно ввечері, голосно цокаючи підборами, або купувала собі чергову нову помаду замість того, щоб купити синові зайвий кілограм гречки, Ганна подумки ставила на ній жирний хрест: «Пропаща душа, ніякого сорому!».

— Ганна Миколаївна завжди вважала свою сусідку по тамбуру, тридцятирічну Оксану, «гулящою» та абсолютно

— Дім перетворився на свинарник! — обурювалася донька, але я відмовилася виконувати будь-яку роботу по дому

— Мамо, а що на вечерю? — Денис зазирнув на кухню, де Галина Миколаївна

— Мама стільки для нас зробила. Тож твою премію витратимо на відпустку для мами! – повідомив чоловік, радіючи своїй «геніальній» ідеї.

— Мама стільки для нас зробила. Тож твою премію витратимо на відпустку для мами!

— Ти думала, брат на тобі по великому коханню одружився? — прошипіла зовиця, коли я відмовилася переписати квартиру на неї.

— Ти думала, брат на тобі по великому коханню одружився? — прошипіла зовиця, коли

— Це просто квітка, Ніко. Я пройшов повз квіткарню, згадав, що ти любиш весну, і вирішив зробити приємно. Хіба це злочин? — Ти знаєш, що це за сорт, — вона різко розвернулася до нього. Очі дівчини палахкотіли. — Ти не міг забути

Вероніка стояла біля вікна, стискаючи пальцями краї підвіконня так сильно, що кісточки пальців побіліли.

— Віра Петрівна, яка все життя пропрацювала в реєстратурі поліклініки, випадково знайшла на запиленому горищі стару, але неймовірно гарну випускну сукню, туфлі та сумочку. Сорок років тому вона так і не наважилася одягнути її на свій шкільний бал, бо її суворий батько сказав тоді як відрізав: «Соромно в таких панських витребеньках перед бідними людьми з’являтися, будь як усі!». З того часу Віра жила за залізним правилом: не виділятися, носити лише практичне сіре та не вимагати від життя зайвого.

— Віра Петрівна, яка все життя пропрацювала в реєстратурі поліклініки, випадково знайшла на запиленому