— Машо, ну навіщо тобі ці гербарії? Тільки пил збирають! — бурчав він, переставляючи її коробки, щоб звільнити місце для набору гайкових ключів. Марія тільки посміхалася своєю лагідною, трохи сумною посмішкою і мовчки переносила свої скарби на підвіконня.
— Машо, ну навіщо тобі ці гербарії? Тільки пил збирають! — бурчав він, переставляючи
— Відпустка скасовується, — буркнув чоловік. — Поїдеш до мами в село, їй там зараз допомога потрібна.
— Відпустка скасовується, — буркнув чоловік. — Поїдеш до мами в село, їй там
– Мамо, ну сподіваюся ти тепер будеш щаслива без нас. — Добре, діти, — тихо сказала вона. — Я спробую бути щасливою. Тепер це моя черга
Двері зачинилися з таким гуркотом, що на кухні жалібно дзенькнули старі кришталеві келихи. На
— Ганно, треба жити, — казала баба Марія. Ганна йшла за машиною, маленька, згорблена, загорнута в ту саму хустку з червоними квітами
На Вербну неділю небо над селом було незвично важким, наче вилитим. Повітря, зазвичай сповнене
— Вона не стара, Петре, — посміхався Степан. Степане, ти знову там порпаєшся? — гукав його сусід Петро. — Краще б помідори посадив
Степанові було шістдесят п’ять, і останні двадцять років він працював диспетчером на залізничному вокзалі.
— Ах ти ж скупердяй! — не витримав Петро. — Ти ж подивись на себе! Очі запливли жиром ще до того, як розмовляти почав. Це ж гріх який — у таке свято рідню цуратися! — Гріх — це коли чуже беруть, — повчально мовив Василь, — а я своє бороню. Я на цей Великдень собі бенкет влаштую, щоб аж за вухами лящало. А ви йдіть, ідіть… Бо ще дим від моєї шинки ваші паски зіпсує
На околицях села Вербівка, де повітря навесні пахло вогкою землею та першими фіалками, стояв
– Ну і як вам Катерино Степанівно не тісно у двох квартирах? Бо нам з Володею аж “широко” у однокімнатній з дитиною
Вечір у однушці починався за класичним сценарієм: запахом смаженої цибулі, дитячим плачем і хронічним
— Ти спочатку зароби і купи, а потім уже ламай! Ти в цю квартиру нічого не купував, як і її саму, тож відшкодовуй мені збитки тепер.
— Ти спочатку зароби і купи, а потім уже ламай! Ти в цю квартиру
— Наталю, він знову не заплатив за себе? Лєнка стояла біля каси, хитаючи головою. У руках Наталії був чек на дві тисячі гривень. Продукти на тиждень. Для двох, хоча жила вона сама.
— Наталю, він знову не заплатив за себе? Лєнка стояла біля каси, хитаючи головою.
— Ти сама, тобі не треба житло. Мама залишила квартиру мені, вона так і сказала перед тим, як піти, — заявив Віктор, перебираючи документи. — Ти ж знаєш, я єдиний син.
— Ти сама, тобі не треба житло. Мама залишила квартиру мені, вона так і

You cannot copy content of this page