Особлива – Сторінка 431 – Тільки для жінок

– Мамо ти коли мені віддаш гроші зараз чи пізніше? – А так доню, я ледь не забула- відповіла жінка і потяглася в сумочку за гаманцем. Взяла 500 грн і і простягнула Уляні. Дівчина побачивши купюру здивовано сказала: – Мамо, але ж ми на три з половиною тисячі набрали всього, я оплатила а ти віддаєш тільки мені 500 грн?

Сонячний осінній ранок у невеликому містечку на околиці Києва видався напрочуд теплим. Листя на

— Зібрали свої речі, ключі залишили — і вийшли з моєї квартири, — не витримала Дар’я

— П’ятдесят тисяч гривень, Дашо, — голос Олени, сестри чоловіка, дзвенів настирливим комариним писком

– Катерина Сергіївна, чому ви така меркантильна? Кожен переказ Віталія мені рахуєте, хіба я вам мало добра зробила? Ану згадайте як я вам позичила гроші на хліб – сильно обурилася невістка Оля.- Я ж потім віддала тобі ці 55 грн. – обурливо відповіла свекруха

Кухня в маленькій квартирі на околиці Києва була наповнена ароматом свіжозвареного борщу, але атмосфера

— Алісо, ну як же так? — схлипнула мати. — Дитина маленька, Анна Петрівна у віці, вона, звісно, недогледіла. Але якби ти була там, не допустила б такого!

Аліса крутилася перед дзеркалом у новій чорній сукні й туфлях. За годину мала вирушати

– Мар’яно, ну ти як маленька, та знайди матері чоловіка і буде тобі щастя- порадила старша сестра Євгенія. А що з того вийшло?

Мар’яна сиділа на кухні, тримаючи в руках чашку з охололим чаєм, і дивилася у

— Я ніколи в житті не житиму в одній квартирі з твоєю матір’ю! Вона мене не сприймає, а ти хочеш, щоб ми до неї переїхали? А ти думаєш тільки про свій комфорт, як би не платити за квартиру

— Знаєш, Віро, сьогодні я зрозумів, що продавав своє життя погодинно. Буквально. Вісім годин

– Галю, ти ж не моя донька, а так дбаєш, – сказала Світлана Павлівна, коли вони поверталися з поліклініки. – А мені не треба бути донькою, щоб вас любити, – відповіла Галя, посміхаючись. – Ви мені рідна, і все. Історія про те, як сусідська Галя стала ріднішою за власну доньку для Світлани Павлівни

Світлана Павлівна, жінка шістдесяти п’яти років, із сивиною в акуратно зібраній зачісці, сиділа на

— Ти дозволив їм обговорювати мене годинами. Тоді живи з ними сам, а я йду! — сказала Ірина, забравши свої речі

Ірина поставила останню коробку на підлогу й випрямилася, розтираючи ниючі від утоми руки. Двадцять

На початку п’ятого місяця, втомлена Тетяна не витримавши сказала родичці чоловіка: – Катерино Степанівно, а коли фінал вашого ремонту. Надіюся цього року хоч дороблять?

На початку п’ятого місяця, втомлена Тетяна не витримавши сказала родичці чоловіка: – Катерино Степанівно,

— Я подаю на розлучення! — сказав чоловік. — Не хочу більше утримувати твою рідню. Сама їх забезпечуй!

— Олено, я більше не можу. Це остання крапля. Я не потягну ще й