Особлива – Сторінка 454 – Тільки для жінок

Про те, що чоловік зустрів іншу, Аня дізналася від свекрухи. Та покликала її на кухню, коли пила ввечері чай, і сказала, що бачила сина з іншою

Анна мимохіть кинула погляд на вікна п’ятого поверху, проходячи повз будинок колишньої свекрухи, й

— Час лікує, — казали їй, — не ти одна така. Поплач, а там минуть місяці, роки, може, й заміж знову вийдеш

Жити б та жити, та сина ростити, ще ж скільки років попереду. А поруч

— Отак ми й будемо завжди самі з дачними справами крутитися. Від дітей допомоги, як бачу, не дочекаєшся! А винна в цьому ти, Таню. Хто це вигадав, що не треба показувати, що нам важко самим косити траву?

Гуркіт із кімнати змусив Тетяну Андріївну кинутися туди. Серце стислося від тривоги — чи

— Немає будинку. Усі кажуть, що то Микола з того світу сам підпалив дім, — відповіла літня жінка. — Щоб не ображали його Аннушку

У похмурий осінній день Альбіна приїхала на власній машині на кладовище — провідати маму

— Я не дзвонила, бо знала, що марно. Усе життя я була “меншою”. Вова — золотий хлопчик, ти — невістка-економістка. А я? Вічно непутяща. А тепер — не дуже, правда?— Не робіть здивований погляд та не зомлівайте, — твердо сказала Вікторія, переступивши через поріг батьківської хати. — Так, я купую у вас хату. А ви, будь ласка, звільніть її до завтра

— Не робіть здивований погляд та не зомлівайте, — твердо сказала Вікторія, переступивши через

– Слухай, а може і справді вам би зятька за двері. А що, від нього і так користі ніякої, тільки удвох зі свекрухою зайвий рот годуєте – сказала, цілком серйозним голосом Ніна Андріївна доньці Златі

Злата сиділа за стареньким дерев’яним столом у кухні, де пахло свіжозвареною кавою і ще

Донька замовкла й тихо пішла поруч. Мати не бачила, але Маша плакала. Вдома вона так і не спитала, що Маша хотіла загадати на Новий рік. Це маленьке упущення зараз здавалося важким тягарем

Маша ображалася на матір за те, що та завжди була холодною й відстороненою. Вона

– І це коштувало двісті п’ятдесят тисяч? Та за такі гроші можна було Олі зуби золотом покрити! Ти що, думав, я не дізнаюся?– Маріє Степанівно, зачекайте! – Юрій спробував її зупинити. – Ми можемо все виправити! – Виправити? – теща повернулася, її очі звузилися. – Ох, Юрію, ти ще не знаєш, що я можу зробити. Ти залишишся без цього годинника, без грошей і без спокою. Я тобі обіцяю

Юрій стояв перед вітриною ювелірного магазину, його очі блищали, як діаманти в годиннику, що

Чомусь на матір він не сердився. Навпаки — дякував їй, що привела у світ. Хоч і написала відмову одразу після того, як він з’явився, все одно — дякував

Вікно в лікарняній палаті було відчинене. Зранку його розчинила медсестра. Повітря було чисте, легенько

— Ні, Віро, не вийде. У мене тут і так тісно, ти ж знаєш. До того ж, я не в настрої приймати гостей. Чому ти не попередила? — Мамо, я не гість, я твоя дочка! І я не планувала, що так вийде. Мені просто нема куди йти. Але прихисток Вероніці надала зовсім несподівана людина

Вероніка сиділа в потязі, що мчав із Варшави до Києва, і дивилася у вікно,