Особлива – Сторінка 61 – Тільки для жінок

“Не гуляй, де працюєш, і не працюй, де гуляєш!” – так у більш пристойному варіанті звучала татова приказка, вірніше істина, якої він хотів мене навчити

Я притулився до узбіччя, опустив шибку, неголосно покликав: “Катю!”. Молода жінка спершу інстинктивно шарахнулася

— Ти була бідною і наївною, — процідив він. — Світ не завойовують романтикою. Його купують. І я купив нам усе. — Ти купив декорації, але забув найняти акторів, які б любили одне одного, — Вікторія відчула, як на очах закипають сльози, але вперто їх стримала

Золота клітка завжди блищить найяскравіше перед тим, як остаточно зачинити свої двері. У вітальні

— Маріє Іванівно, ви ж не вічна, а дача в Козині стоїть без діла! — солодким голосом співала Вікторія, підсовуючи свекрусі дарчу. Історія про те, як жадібна невістка вже ділила спадок у думках, а отримала… старий іржавий бідон.

— Маріє Іванівно, ви ж не вічна, а дача в Козині стоїть без діла!

— Та що ж це таке! — вигукнула вона, сердито кидаючи зіпсований виріб у смітник. — Це все ви! Ви спеціально мене відволікаєте!Історія про те, як Ліля через підпечені млинці лишилася без спадку

— Лілю, дивись не спали хату! — донісся з вітальні голос тітки Оксани, просякнутий

Продовження: — Мамо, ну навіщо ви знову перемили мої кросівки? — роздратовано вигукнув Сергій, заходячи на кухню. — Я в них збирався в гараж іти, вони ж тепер мокрі

Минуло два роки з того дня, як Віра Іванівна переступила поріг доньчиної «однодушки» з

— Але ж ми будемо чоловіком і дружиною! — вигукнула вона, і пара за сусіднім столиком озирнулася. — Максиме, це абсурд! Люди одружуються, щоб засинати і прокидатися разом! — Я буду приходити, — холодно відрізав він. — Коли в мене буде час. І бажання. Це моя єдина умова. Або так, або йдемо забирати заяву

Юля кохала Максима з третього курсу — фанатично, жертовно, вираховуючи кожен його крок і

Мокра тряпка з відра полетіла вслід невістці. Так з того часу підлога у квартирі і не милася вже більше трьох місяців

Того фатального вівторка мокра ганчірка, наскрізь просякнута хлоркою, ляпнула об двері якраз у ту

Віра Іванівна ніколи не зізнавалася собі в тому, що ділить любов не порівну. Для неї Марина завжди була «пташкою високого польоту», якій просто «трохи не щастить з чоловіками та роботою», а Олена — «звичайною, земною», яка вже влаштувалася, має сім’ю і якось сама собі дасть раду

Двокімнатна квартира Віри Іванівни на старому, але затишному Подолі завжди пахла випічкою та старими

— Ми поживемо у вас пару років, а потім ви квартирку нам залишите, — Світлана Борисівна відпила ковток чаю й подивилася на Марину з усмішкою, в якій не було ані краплі сумніву.

— Ми поживемо у вас пару років, а потім ви квартирку нам залишите, —

— Чому у твоїй компанії я співробітник, а не партнер? Так було б чесно! — вимагав чоловік, тягнучись до документів моєї компанії.

— Чому у твоїй компанії я співробітник, а не партнер? Так було б чесно!