Особлива – Сторінка 612 – Тільки для жінок

Таня сиділа на балконі й дивилася у двір. Літній вечір обгортав місто теплом, але жінці було холодно. В руках тремтіла чашка з холодною кавою. Артем знов затримувався на роботі — третій раз за тиждень.

Таня сиділа на балконі й дивилася у двір. Літній вечір обгортав місто теплом, але

— Все, Степане, приїхали, — виголосила Любов Іванівна. Вона обернулася до свого чоловіка, який у цей момент мирно і зосереджено допивав ранковий чай, занурений у читання новин. Степан був чоловіком спокійним, наділеним філософським терпінням, яке він виробив за тридцять років спільного життя.

— Все, Степане, приїхали, — виголосила Любов Іванівна. Вона обернулася до свого чоловіка, який

— Охолонув він до мене, Ганно, ох як охолонув, — бідкалася Параска своїй кумі, сидячи на затишній кухні під вечірній акомпанемент цвіркунів. На столі стояла запотіла карафка з домашньою вишневою наливкою, яка зазвичай розв’язувала язики. — Раніше, бувало, мимо іде — то за плече обійме, то по щоці поплеще, а тепер — як чужий. Дивиться крізь мене, наче я меблі старі. Може, завів собі кого на старості років? На фермі ж, кажуть, нова обліковиця з’явилася — молода, розфарбована…

— Охолонув він до мене, Ганно, ох як охолонув, — бідкалася Параска своїй кумі,

— Толю, дивись, яка дівчина на фото! — Галина Петрівна тицяла сину під ніс телефон. — Очі — як волошки, а на фото — з пирогами! Оце пара для тебе! — Мамо, залиш мене в спокої, — бурчав Толик, не відриваючись від монітора. — Мені й так добре.

— Толю, дивись, яка дівчина на фото! — Галина Петрівна тицяла сину під ніс

Сльози полилися з очей. Даша сіла на найближчу лавку — ноги не тримали. Щойно розвалився її звичний і затишний світ. Чоловік виявився зрадником

— Навіщо ти на сонці стоїш, зайчику? Казав же, що сам заїду за тобою,

— Мамо? — ледь чутно промовив Денис. — Ти… ти жива? — На ваше велике нещастя — так, — Катерина пройшла до центру кімнати. — Я жива, притомна і, що найголовніше, я все ще єдиний власник цього будинку, цих меблів і навіть тих акцій, Вікторе.— Стрес? Ви ділили мою хату, як шматок пирога, ще не встигнувши навіть запитати, де мене нарядили! — голос Катерини наповнився сталевою міццю

Катерина Петрівна, жінка загартована роками вчителювання та самотнім життям у великому родовому будинку, сиділа

― Хто батько твоєї дитини? Я тебе питаю! Від кого ти носиш дитину? ― батько суворо дивився на вісімнадцятирічну Варю.

― Хто батько твоєї дитини? Я тебе питаю! Від кого ти носиш дитину? ―

— Та які квартири! — родич махнув рукою. — Машка вже документи готує: одну продати й купити будинок за містом. А матері — ну ту, що менша. Тільки матір тепер уперлася: «Мої стіни, нікуди не поїду». Щодня сварки. Машка каже — якщо мати не з’їде, забере дитину й піде. А я… я до сина звик.

— Та які квартири! — родич махнув рукою. — Машка вже документи готує: одну

— Ганно, якщо твоя малина ще хоч на сантиметр перелізе на мій бік, я її Раундапом випалю! Скільки можна казати — тримай свої бур’яни при собі! — кричала через паркан Катерина Петрівна. — Ти на свою яблуню подивися, Катько! Тінь на пів мого городу розляглася, огірки скоро в депресію впадуть без сонця! Пиляй гілки, або я за себе не ручаюся! — відбивалася Ганна Степанівна.

— Ганно, якщо твоя малина ще хоч на сантиметр перелізе на мій бік, я

— Не вартують?! — Василь різко підвівся. — А ти знаєш, скільки коштує мішок зерна? Ти знаєш, що мати минулого тижня спину зірвала, поки ті огірки поливала, щоб тобі було що в багажник кинути? Я її до лікаря возив, я ліки купував! А ти приїжджаєш раз на місяць, як ревізор, забираєш «данину» і їдеш! — Ой, бідний ти мій, нещасний! — в’їдливо відповів Іван. — А хто тобі хату допомагав крити п’ять років тому? За чиї гроші шифер купували? Мати дала! А мені тоді сказали — «ти в місті, ти заробиш»

Сонце сідало за старі черешні, залишаючи на подвір’ї довгі, тривожні тіні. У хаті Ганни