— Олеже, нам по сорок років. Ми обираємо шпалери в нашу спальню, то чому колір має затверджувати твоя мама? Чому наше меню на вихідні залежить від її настрою, а твоя відпустка — від її тиску? Я виходила заміж за чоловіка, а не за додаток до Любові Петрівни. Якщо ти не навчишся казати їй “ні”, то скоро не буде кому казати “так” у цьому домі.
— Олеже, нам по сорок років. Ми обираємо шпалери в нашу спальню, то чому
— Ти ж моя єдина близька людина, Іринко! Хіба папірці дорожчі за родинні зв’язки? Мені просто не пощастило з проєктом, але цей новий шанс точно вистрілить. Дай мені ще трохи, і я поверну все з відсотками. Ми ж родина!
— Ти ж моя єдина близька людина, Іринко! Хіба папірці дорожчі за родинні зв’язки?
— Ви кажете, що я маю все кинути і їхати в це забуте Богом село, бо там не стало чоловіка, якого я ніколи не бачив? Мій батько залишив нас, коли мені було три роки. У мене немає до нього нічого, крім порожнечі в документах. Яка спадщина? Яка пам’ять? Кров — це лише рідина, вона не має голосу.
— Ви кажете, що я маю все кинути і їхати в це забуте Богом
— Ти ж знаєш, Даниле, що один твій підпис може відкрити шлях до величезних інвестицій. Або закрити проєкт, який годує тисячі людей. Твоя принциповість зараз виглядає як дитяча впертість. Подумай про родину, про майбутнє сина. Світ не чорно-білий, він складається з компромісів.
— Ти ж знаєш, Даниле, що один твій підпис може відкрити шлях до величезних
— Ти дивишся на мене, Ігорю, але я бачу, що твої думки десь далеко. У тій старій скриньці під ліжком, у тих листах, які ти не наважуєшся спалити. Я не хочу бути лише зручним варіантом, який допомагає тобі забути ту, кого ти втратив десять років тому. Я заслуговую на ціле серце, а не на його вцілілі уламки.
— Ти дивишся на мене, Ігорю, але я бачу, що твої думки десь далеко.
— Головне, що наш онук живий, наш рід не перерветься. А цю?.. Ну, подумай нарешті своєю головою. Не рівня вона нам, Ігорю. Та не переймайся, синку. Знайдеш собі іншу, кращу, а головне — гідну тебе.
— Головне, що наш онук живий, наш рід не перерветься. А цю?.. Ну, подумай
— Шо ти мелеш? Батька дві години як поховали! Тобі совість очі не виїдає? Ти ще землю з черевиків не обтрусила, а вже хату на шматки ділиш!
Коли не стало Михайла Петровича, на подвір’ї його старої хати розцвітали півонії. Марина, ледь
– Лєн, вибач, але ти сама винна. Запустила себе. Я ж чоловік. Через тебе я покохав іншу. На квартиру не претендую. На розлучення сам подам, не хвилюйся
«Думаєш, син тебе простить?» – заявив колишній чоловік. Але його чекала несподіванка. – Лєн,
Жінка подивилася прямо на невістку і ледве стримала розчароване зітхання. А потім все село почало перешіптуватися
Син привіз до неї некрасиву дружину, але вона полюбила її всім сердцем. Усе село
Остап закляк. “Скільки?! Ти жартуєш? Я думав, то дитячі забавки!” Мар’яна теж зблідла. “20 тисяч? Боже, Остапе, ти що наробив? То ж гроші! Ми могли б їх продати, якщо вже на те пішло. Діти ж їсти хочуть!” Остап схопився за голову.  “О Боже! Смітник ще не забрали, мабуть. Біжимо швидше!” Він кинувся до дверей, Мар’яна за ним
Соломія завжди вважала свою квартиру в старому будинку на околиці Києва справжнім скарбом. Не

You cannot copy content of this page