– Як ти могла залишити мою доньку голодною? – ледь вступивши через поріг репетувала сестра чоловіка. – Голодною, здивувалась Христина, а половину торта, хто по твоєму з’їв?
Христина саме закінчила мити посуд після вечері, коли двері її квартири в київській багатоповерхівці
– Катю ти їдь, Тетяну вже й так не повернути а Максимчика потрібно рятувати. Прийми спадок, через півроку зможеш продати хату, і отримати гроші, щоб мати на що ростити племінника. А поки треба подумати де гроші дістати і в кого позичити?
Катерина сиділа за кухонним столом у тісній двокімнатній квартирі своєї тещі, Марії Іванівни, у
— Не вигадуй, — буркнув Микола, прямувавши до виходу. — Не збираюся витрачати довгоочікувану відпустку на всякі дрібниці. Якщо тобі так потрібен ремонт — займися ним сама. Я ж обіцяв відвезти маму на дачу. Він гучно закрив двері й пішов, навіть не обернувшись. Але коли повернувся через два тижні, був здивований тим, що побачив.
Микола повільно потягнувся. Дружини поруч не було, тому він прислухався. З кухні долинало приємне
— Галино, перепроси перед мамою! — сказав чоловік і гучно поклав ложку на стіл. — Вона приїхала, а ти навіть не спромоглася покласти їй ложку. Галя хотіла підвестися, але свекруха відсунула тарілку й, глянувши на сина, вимовила одну-єдину фразу, від якої улюбленець матері миттєво змінився на обличчі.
Галині ніколи не подобалося, коли чоловік втручався в її роботу. — Євгене, я зайнята,
До Лідії Степанівни у день її 60-річного ювілею, зайшла як казала сама на хвилинку сусідку Ольга зі своїми трьома дітьми, а за секунду спустошили накритий святковий стіл майже повністю. “Лідіє, де святковий стіл?” – спитала Галина. Що ж зробили гості коли прийшли та побачили майже порожній стіл?
Лідія Степанівна прокинулася рано вранці, відчуваючи легке хвилювання. Сьогодні їй виповнювалося 60 років –
Анна закотила очі. “Італійські меблі? Василь Петровичу, ви жартуєте? – Ви або робите нормальний ремонт у квартирі та купляєте нові меблі або з’їжджаєте звідси – обурено та роздратовано сказав батько Сергія
Сергій стояв у дверях вітальні, відчуваючи, як напруга в повітрі стає густою, наче туман
«Іди до того, хто тобі пише о третій ночі», — сказав Олег, але пішов сам.
Звук сповіщення розрізав нічну тишу. Олег розплющив одне око — 3:15. Поруч поворухнулася Олена,
— На молоко для дитини грошей немає, а на новий телефон — будь ласка, — обурювалася Олена.
Жінка сиділа на кухні й рахувала зім’яті купюри, розкладаючи їх по маленьких купках —
– Так, сестро, далекі краї ваблять, але щастя – нема. Гроші то звісно важливі, але любов дітей– безцінна!
Олена сиділа на дерев’яній лавці біля старого будинку в селі під Чернівцями, тримаючи в
— Я тобі не раз казала, Коля. Нашому Славику не варто було одружуватися з Катериною. У неї, ні батька, ні матері. А він уперся. Люблю, так люблю, наче світ обертається тільки навколо цієї Катерини. І роботу любить, наче плюс… А чому він з нею зв’язався? Ох, не вийшло мене відмовити сина…
Жінка взяла важку сумку з продуктами, купленими в єдиному магазині в селі, і йшла

You cannot copy content of this page