Або ти купуєш новий костюм, або весілля не буде, – заявила Вероніка, дізнавшись, що чоловік хоче вдягти той самий костюм, що і на перше своє весілля
Кожна дівчинка з дитинства мріє про білу сукню й фату. Вона накидає на голову
– Це твоя сестра, Андрію. Мар’янка. Їй шість років, – сказала Олена, сідаючи на диван і саджаючи дівчинку поруч. – Я повернулася. Ми будемо жити тут
Андрій сидів за кухонним столом у своїй старій квартирі на околиці Києва, попиваючи каву
— Якщо вона потрапить у наш дім, я за себе не відповідаю! Ти взагалі головою думаєш? Ти знаєш, які у вас діти будуть? Тобі з дитиною хочеться вночі гуляти, щоб люди не шарахалися?
— Якщо вона потрапить у наш дім, я за себе не відповідаю! Ти взагалі
Ліза не терпіла довго. Лише з’явився другий малюк, вона подала на розлучення. Валера відпустив її не відразу, намагаючись усіх переконати, що він ідеальний чоловік і батько
Ліза виховувалася у суворості. І мати, і батько були скоріше байдужі до неї. Так
– Ой вибач, у тебе тут святкова вечеря з новою дружиною, але Олеже ти дещо забув,піти подивися у коридор – єхидно сказала Ліза
У будинку на околиці, готувалася святкова вечеря. Це був особливий вечір — перше Різдво
— «Вітаю, коханий, у нас буде син!» — Юля не зводила очей із екрана телефону свого чоловіка. Екран згас, а слова, немов вогники, продовжували пульсувати перед її поглядом
— «Вітаю, коханий, у нас буде син!» — Юля не зводила очей із екрана
— Тьотю, візьміть мене. Я буду дуже слухняною. Я вмію читати й рахувати, — сказала вона, благально дивлячись в очі
Ірина зі Стасом познайомилися випадково на весіллі у спільних знайомих. Вони одразу сподобалися одне
– Люди не дивіться так, це моя донечка приїхала до мене матері забутої, я про цю зустріч пів року просила – раптом голосно сказала Марія, звертаючись до кількох людей, які стояли неподалік
Листя на старих липах гойдалося від легкого вітру, а повітря пахло вологим ґрунтом і
– Я була, є і буду незалежною, ні від кого, ні від чого. А ти чоловіче собі як хочеш- випалила на одному диханні Мар’яна
Літній вечір обіймав маленьке містечко на заході України м’яким теплом. Вулиці, встелені бруківкою, тихо
Ніна Михайлівна завжди важко переживала за сина, знаючи про його пригоди. «Що ж він робить?, — бурчала вона. — У кожному місті жінка є. Коли ж угамуєшся?»
Марина стояла посеред просторої вітальні й не могла повірити власним вухам. Поліна, її дочка

You cannot copy content of this page