Піднявши очі до неба, Марина раптом чітко побачила обличчя власного чоловіка. Олексій стояв на абсолютно чужому балконі п’ятого поверху. Він тримав у руці келих і був одягнений у жіночний халат.
Чоловік поїхав на риболовлю, тому Марина вирішила і сама вдома не сидіти. Цю звичку вона страшенно не любила, але висловлювалася з цього приводу вкрай рідко, тому що в дні його відлучень старалася влаштовувати для себе розвантажувальні дні.
Не завжди, звичайно, адже крім цього в неї були ще обов’язки: прибрати квартиру, приготувати їсти, зайнятися пранням. Марина була не з тих, хто спокійно піде з дому, знаючи, що, наприклад, повний кошик речей чекає своєї години. Вона спершу все зробить і тільки потім дозволить собі розслабитися. Подруги її за таке сварили, але інакше вона не вміла. Була привчена до порядку та відповідальності ще батьками. Їх, до речі, вона теж увагою не обділяла.
Якщо мати чи батько раптом заїкалися, що втомилися чи сумували, Марина мчала до них виконувати свій обов’язок дочки. І свекруха — друга мама, яка взагалі не сприймала реальність, у якій невістка може мати час для себе. За її невеликі вихідні свекруха Марині не давала вільного часу. Зате синочка, який витрачав ті ж вихідні на риболовлю, гладила по голові. “Він чоловік. У них інший склад розуму і уклад життя. Йому не дай відпочити, жди сварки”. Вселяла вона Марині, ніби це була непохитна заповідь. Та безмовно кивала, а про себе волала: «Не дай мені відпочити, теж жди сварки. Я не робот, я жива. Я теж маю право на відпочинок». Сказати таке вголос означало б посваритися зі свекрухою на довго. Тож свою думку Марині доводилося тримати при собі.
Якось вона вже пробувала поговорити про це із чоловіком, але той витріщив на неї очі. Не здумай говорити таке мамі. Ніколи, ні за яких обставин. Нехай і далі живе з упевненістю, що є тільки її правда, інакше ось звідки жди і сварки, і біди, і поганий стосунків. Марина й мовчала. Їй, власне, було неважко. На щастя, зі свекрухою вона спілкувалася рідко, а бачилася ще рідше. Мати чоловіка жила в упевненості, що сім’я сина живе за її заповітами, і ніхто не поспішав знімати з неї рожеві окуляри.
А у них з Олексієм це вже стало на зразок звички. Як тільки вихідні, так відразу дрібна перепалка, і кожен із подружжя займається тим, чим хочеться саме йому. Олексій на риболовлю з друзями, Марина до подруг. Ті вже вивчили її графік і чекали по суботах, запасшись свіжими плітками та чаєм. Іноді зустрічалися в кафе, іноді в когось вдома, але зустріч була обов’язковою. От і цього разу, махнувши чоловікові рукою на прощання, Марина привела до ладу квартиру і поїхала до Світлани, найближчої і найсмішнішої зі своїх подружок.
Та зустріла її усмішками, тортом та оповіданням про власну свекруху, яка не так давно зуміла вискочити заміж. Посиділи, побалакали. Чоловік Світлани, як фокусник, звідкілясь дістав пляшку напою, тож і випили трохи. Дійсно трохи, оскільки ніхто в їх компанії особливої прихильності до міцних напоїв не мав. На вулиці ще навіть не смеркало, а Марина вже зібралася додому.
— Добре з тобою, Світлано, але треба йти. Завтра ще до свекрухи заїхати обіцяла зрання, а по дорозі своїх навідаю. Тож давай, подружко, до наступної суботи. Світлана відпускати гостю не хотіла, надула губки образившись.
— Навіть півгодинки не посидиш.
— Пробач, не можу. Відчуваю, голову клонить. Вино якесь міцне у твого чоловіка.
Світлана захихотіла.
— Це його тато сам робить з домашнього винограду. Марино, давай я йому скажу, він тебе додому на машині відвезе.
Жінка замахала руками. Зловживати гостинністю цих людей вона не хотіла. Не треба. — Я навпаки пройтися хочу, провітрити голову. Погода он яка хороша, повітря аж дзвенить. Та й скільки тут іти? Дворами хвилин 15 від сили, — відмовилася подруга.
І все ж, крокуючи через двори багатоповерхівок, Марина втомилася. Напій бив у голову, ранній підйом позначався, і нестерпно хотілося кави. Жінка сіла на лавку, щоб перепочити, і занурилася у думки. Сиділа, дивилася в небо, і думки її в цей момент нагадували метеликів, що кружляють на світлі, — жодної чіткої. Але стан цей був нетривалим. У якийсь момент, піднявши очі до неба, Марина раптом чітко побачила обличчя власного чоловіка. Олексій стояв на абсолютно чужому балконі п’ятого поверху. Він тримав у руці келих і був одягнений у жіночний халат.
Дружину він бачити не міг. Марина сиділа так, що гілля дерев, ще не до кінця втрачене листя, прикривало її від сторонніх очей. Зате їй зі своєї позиції було чітко видно, що ні на якій риболовлі її обранця бути не могло. Вона могла б подумати, що помилилася, випила зайвого, що привиділося, зір підвів, але ні, це був точно її Олексій, його фігура, обличчя, голос, яким він воркував із дамочкою, яка з’явилася за мить і стала поруч з ним.
Марина сиділа заціпеніла, поки парочка не сховалася в квартирі, а потім поправила пальто і спокійно пішла додому. Там, як завжди, приготувала вечерю, постелила ліжко, прийняла душ і сіла чекати зрадника з риболовлі.
Він з’явився ввечері, з вудками, уловом і тут же потягнувся до дружини за поцілунком, але вона раптом ухилилася.
— Ти чого, Марино? Сталося щось? — подивився він на неї з щирим здивуванням.
Вона раптом, передумавши сваритися, знизала плечима і покашляла.
— Застудилася трохи. Не хочу тебе заразити. Ти ляг сьогодні в гостинній, будь ласка.
— Ну добре.
Він не чинив опору, а в неї була ціла ніч, щоб вирішити, що робити далі. Заснула вона під ранок. До свекрухи в підсумку поїхала не зранку, а в обід. І коли та завела знайому пісеньку про те, який прекрасний її синочок, невістка не витримала.
— Ага. Краще нікуди, — не без іронії кинула Марина.
І мати чоловіка тут же насторожилася.
— Ви що, посварилися? Що ти вже наробила?
Марина хмикнула.
— Помітили закономірність? Щось — то наробила я. А ваш Олексій за замовчуванням не здатний ніщо накоїти. Весь такий білий й пухнастий, просто янгол у плоті.
Свекруха насупилася.
— Марина, ти несеш дурниці. Мені це не подобається.
Та знизала плечима.
— Мені, знаєте, теж не до душі бачити чоловіка в жіночому халаті на чужому балконі з чужою бабою.
І поки свекруха осмислювала почуте, невістка пішла. Пішла не до батьків, як планувала, а до юриста, кабінет якого примітила ще по дорозі. Справи у нього йшли не дуже, тому контора працювала у вихідний. Розмова з юристом була короткою та змістовною. Підписання договору про надані послуги, написання заяви на розлучення і отримання копії. Цю копію Марина принесла додому і, прийшовши, поклала перед чоловіком на стіл. Той якраз їв і спершу навіть не зрозумів, що за папірець дружина йому підсунула.
— Я почитаю потім, Марино, — буркнув він, не відриваючись від екрана телефону.
— Добре, мені не поспішати, — відповіла вона і пішла у спальню.
Олексій же спершу доїв, потім прибрав за собою зі столу і тільки потім узяв папір у руки. Читати він почав у доброму настрої, а закінчив, нічого не розуміючи. Кинувся за відповідями до дружини, увійшов у спальню і завмер з роззявленим ротом. На ліжку лежала його валіза, з якою він колись сюди переїхав. У валізі всі його речі, а над ним стояла спокійна Марина.
— Бачу, вже прочитав. Тоді ось забирай і йди.
— Марино, я не розумію, це що, жарт? Що сталося? Добре ж жили.
— Я теж думала, що добре, а потім підняла очі трохи вище власного носа і побачила тебе на чужому балконі. Або скажеш: «Це новий спосіб риболовлі такий».
Обличчя Олексія тут же осунулося, але він продовжував зображати незнання.
— Люба, я не розумію, який балкон. Про що ти говориш? Ти, мабуть, мене з кимось сплутала.
Вона схилила голову набік.
— Олексію, скажи, ти справді думаєш, що зможеш переконати мене в тому, що я бачила не те, що бачила? Ти попався, це факт. І пробачати таке я не маю наміру.
Його обличчя раптом осяяла усмішка.
— Марино, це, мабуть, вчора було, так? Слухай, ну так, був не на риболовлі. Точніше, не відразу туди поїхав. Це квартира знайомого. Він попросив трохи допомогти з ремонтом. Так що ти, мила, все не так зрозуміла.
Вона похитала головою. Увесь її вигляд говорив про те, що вона не повірила жодному його слову.
— Олексію, ти був з жінкою в жіночому халаті. Годі робити з мене дурну, йди.
І тут він став у позу.
— І не подумаю. Це і моя квартира. Я тут такий самий господар, як і ти. І якщо вже ти вирішила розійтися, то як ініціатор маєш сама піти. І взагалі сама винна. Жити з тобою нудно. Ні вогню, ні пристрасті.
Марина навіть не намагалася сперечатися. Натомість вона взяла валізу чоловіка і понесла до виходу.
— Що ти робиш?
— Виселяю тебе. А то ти, здається, ще не усвідомив, що я не жартую, і ніякий ти не господар. Квартиру цю я купувала до того, як зустріла тебе, платила за неї сама, і будь-який суд буде на моєму боці. Тож йди.
Відчинивши двері, вона виставила багаж чоловіка за поріг, потім подумала про щось хвилину, повернулася до шафи, відкрила його і дістала звідти халат. Той самий, який колись подарував їй Олексій.
— І це забирай. Тобі буде до лиця такий самий поганий колір, як і твоя пика.
Він вийшов, грюкнувши дверима, так що Марину обдало хвилею застійного повітря з під’їзду. Руки її опустилися, важко не було. Навпаки, накатила слабкість і полегшення, наче з плечей зняли непосильний тягар. Цю ніч вона провела у Світлани, зате спала як убита. Подруга прийняла її разом із чоловіком за першим дзвінком і сторожила її сон, краще за сторожового пса. А вранці вони допомогли змінити замки і зібрати речі чоловіка, що залишилися. І свекруху, яка з’явилася звинувачувати невістку за те, що та вигнала її сина з дому, Світлана виставила замість неї.
Хороші в Марини друзі, надійні. Вона й раніше це знала, а з розлученням остаточно переконалася. Кожен по-своєму допоміг їй впоратися. Хтось запропонував гроші на перший час, хтось додаткову роботу, а хтось просто був поруч. Сама жінка не залишалася ані на хвилину.
Олексію ж так не пощастило. Усі ті, кого він вважав друзями, розчинилися, як ранковий туман. Варто було їм дізнатися, що в нього проблеми. Навіть та дамочка, якій він навідувався з такою регулярністю, відсторонилася. Їй, виявилося, чоловік у домі не потрібен. Одне діло — рідкі зустрічі для забави, і зовсім інше — прийняти в свій дім того, хто зраджував дружині і кого тепер доведеться обслуговувати замість неї.
