Через 4 роки стосунків ми з майбутнім чоловіком вирішили, нарешті, вступити в законний шлюб.
Весілля запланували на січень, а через місяць збиралися у весільну подорож.
У лютому у чоловіка була запланована відпустка, та й мені був потрібен час для зміни документів. Плюс ще тур купити.
І ось передсвяткова суєта залишилася позаду, весілля благополучно відгуляли. Можна було видихнути і розслабитися.
Я подумки вже ходила по південних вуличках повз пальми, як раптом щось запідозрила. Зробила тест … Так, у нас очікується поповнення в сімействі!
Коли емоції трохи вщухли, стала думати: їхати чи ні? Невідомо, яке у мене буде самопочуття і як я перенесу довгу дорогу.
А тут ще інша проблема: подати документи на зміну паспорта вийшло тільки з третього разу.
То фотографія не підходить, то технічні неполадки в ЦНАП. В результаті отримання нового паспорта мені призначили на дату, яка випала на час запланованої поїздки.
Чоловік заявив, що поїде в будь-якому випадку, нехай навіть без мене. По-перше, до відпустки він отримає шість додаткових днів.
По-друге, дорожні витрати йому відшкодують. Так що гріх всім цим не скористатися.
Я побурчала трохи … і відпустила чоловіка у відпустку одного. Погода там намічалася дощова, тому задоволення від поїздки я навряд чи отримаю – заспокоювала я себе.
Правда, поїхав чоловік на менший термін, ніж у нас було заплановано.
Ця історія сталася 4 роки тому, зараз у нас підростає син-бешкетник!
