Після весілля батьки чоловіка видали нам ключі від їх другої квартири. А коли чоловік поїхав на вахту, я мала платити оренду. Ну хто ж я така?

Від запропонованих грошей за оренду вони відмовилися, навіть мало не образилися.

Шість місяців ми прожили в цій квартирі. Рівно до тих пір, поки чоловік не вирішив поміняти роботу. Його друг до себе влаштував, вахтовим методом в Києві. Два місяці на роботі, потім місяць вдома. До першої вахти тиждень був, коли раннім суботнім ранком до нас заявилася мати чоловіка. Не сама, з жінкою. Не звертаючи уваги на наші сонні здивовані обличчя, свекруха спритно показала цій жінці квартиру. Попутно обговорюючи умови оренди: комуналка окремо, здається на дуже короткий термін, тому так дешево.

– Мамо, що відбувається? – запитав чоловік.

А відбувалося наступне: квартира надана синові. А раз він там проживати буде тільки наїздами, то під час його відсутності квартира буде здаватися. Адже я, як дружина їхнього сина, ніхто. І повинна сама потурбуватися про дах над головою на час відряджень чоловіка.

Ініціатором стала свекруха, вона ж усім керувала і розпоряджалася, хоча офіційно обидві квартири – і надана нам, і в якій жили вони, – належали тільки свекру. Але він мовчав, не ризикуючи вплутуватися в суперечку з вельми сварливою дружиною.

– Здай, раз так хочеш, – погодився мій чоловік. – Але ми з дружиною тут жити не будемо. У відповідь: а що не так? Ніхто синочка не жене, живи, рідня ж, в міжвахтовий час. Як варіант компромісу, свекруха запропонувала наступне: мені можна залишитися в квартирі, але повинна буду за неї платити оренду. Коли чоловік удома – платежі скасовуються. Чоловік пішов у відмову: простіше зняти квартиру. Але я подумала, що оплачувати два місяці з трьох в півтора рази вигідніше, ніж платити оренду щомісяця, і погодилася.

Віддавши гроші за оренду, ми з чоловіком вирішили, що всіма силами будемо працювати, щоб ні від кого не залежати. Через кілька років, перед самим народженням дитини, взяли іпотеку з великим початковим внеском, повернули батькові чоловіка, він в сотий раз вибачився за поведінку дружини, ключі від квартири, зітхнули спокійно.

Вільну квартиру свекор здав особисто. Офіційно, з договором і податками. Наше спокійне життя тривало рівно сім місяців. Свекор зустрів кохання всього свого життя: милу, ніжну, добру жінку, яка не страждає схильностями до чвар і скандалів. І постало питання про місце проживання свекрухи. Віддавати їй одну з квартир батько чоловіка не став. Він розпланував так: продати ту, в якій ми колись жили, поділити гроші на дві частини – нам на погашення іпотеки та ремонт і майже колишній дружині на маленьку студію.

Але треба було почекати закінчення терміну оренди, самого продажу і подальшої покупки. Орендувати окреме житло свекруха не може, зарплата не дозволяє. Кімнату б вона потягнула. Але навіщо кімната, якщо у сина є трикімнатна квартира?

– Це ненадовго, тобі допомога буде, поки я на вахті, – умовляв мене чоловік. – Місце є, кімнату їй виділимо. І тут я згадала про оренду. Про ту саму, яку я платила свекрусі під час відряджень чоловіка. І задумалася: і я так можу! Так, вона буде жити у сина. Але ж син відсутній місяцями. А раз так, то поки його вдома немає, вона мені ніхто.

Мені ніхто, як і я їй була ніким. Перевезли речі. Мати чоловіка обживає кімнату. Очі відводить, якщо в коридорі або на кухні зіткнемося. Знає, про що я думаю. А я думаю, говорити про це вголос? З одного боку, вона пожне посіяне. З іншого, я – не вона, я повинна бути вище дріб’язкової помсти. Але, чорт візьми, як би було приємно повернути свекрухі її колишні вимоги.