Сонце ліниво котилося за горизонт, фарбуючи львівські багатоповерхівки у блідо-рожевий колір. Марта сиділа на кухні, нервово стискаючи в руках горнятко з недопитим чаєм.
Поруч на столі лежав старий записник, де вона щомісяця ретельно вираховувала кожну гривню від зарплати до зарплати. Двоє синів уже спали у сусідній кімнаті, а з коридору почувся шурхіт. Це повернувся з роботи її чоловік, Андрій.
Вона не витримала ще до того, як він устиг зняти куртку.
– Скажи мені, Андрію, ми для твоєї мами взагалі хтось. Чи ми просто безкоштовна робоча сила, яка існує лише для того, щоб копати її город у селі.
Андрій зітхнув, зачинив двері й пройшов на кухню. На його обличчі читалася втома, змішана з глибоким почуттям провини, яке він намагався приховати за спокоєм.
– Марто, давай не починати все спочатку. Мама вчинила так, як вважала за потрібне. Це були її гроші, її спадок від бабусі.
– Її гроші. Марта різко поставила горнятко на стіл, від чого чай хлюпнув на скатертину. Тобто те, що ми п’ять років поспіль кожні вихідні їздили в Стрийський район, тягали мішки, білили їй стелю і вкладали туди свої останні копійки, це нічого не значить. А твоя сестричка Олена, яка сидить у Вроцлаві, пальцем про палець не вдарила і отримала все.
– Олені зараз важче, вона в чужій країні намагається стати на ноги. Мама хотіла їй допомогти з першим внеском за житло.
– Важче. Марта гірко усміхнулася. Олені, яка не спромоглася матері навіть на свята шоколадки передати, бо там усе дорого, важче, ніж нам. Ми тулимося у цій двокімнатній квартирі, яку мені мої батьки залишили. Ми на роботу їздимо забитими маршрутками, бо на машину навіть назбирати не можемо. Я забула, коли собі купувала новий одяг. І твоя мати про це прекрасно знала.
Суперечка спалахнула з новою силою, коли Андрій спробував сісти за стіл.
– Мама ж сказала, що ця хата в селі колись залишиться нам. Вона нікого не обділила, просто розділила все по справедливості. Олені зараз потрібні гроші, а нам з часом залишиться нерухомість.
– По справедливості. Марта підвелася з місця і почала ходити кімнатою. Стара хата, яка розвалюється, де треба міняти дах, проводку і підлогу. Це твоя справедливість. До того часу, як ми ту хату отримаємо, вона просто впаде. Олена отримала живі, реальні гроші тут і зараз, а нам пообіцяли повітря. І ти це терпиш. Ти навіть слова їй не сказав, коли дізнався про продаж.
– Що я мав їй сказати. Нагримати на рідну матір. Вона доросла жінка, вона сама вирішує, що робити з майном своєї матері. Я не маю права вимагати від неї звітів чи грошей.
– Ти мав захистити інтереси своєї родини, Андрію. У нас двоє дітей. Ми могли б розширити це житло, переїхати в кращий район, забути про борги за комуналку. Але твоя мама вирішила, що банки з огірками та свіже молоко, які вона нам давала з собою, цілком компенсують вартість половини будинку.
– Не вмішуй сюди продукти, Марто. Вона давала це від щирого серця, бо хотіла допомогти, чим могла.
– Тоді нехай Олена приїздить із Вроцлава і допомагає їй від щирого серця. Нехай копає картоплю, садить грядки і возить її по лікарях. Я більше в те село ні ногою.
Наступного дня Марта зустрілася в кав’ярні зі своїми давніми подругами, Наталею та Іриною. Обурення все ще кипіло в ній, і вона виплеснула всю історію на них.
– Це просто не вкладається в голові, – похитала головою Наталя, розмішуючи цукор у каві. Виходить, ви там як прислуга, а вершки збирає Олена. Марто, ти не повинна це так залишати.
– А що я можу зробити. Андрій стоїть на своєму, каже, що мати має право розпоряджатися своїм майном. Спадок був на свекруху, вона його офіційно продала.
Ірина, яка працювала в юридичній компанії, уважно подивилася на Марту.
– Почекай, а будинок бабусі був приватизований. Як саме свекруха вступила у спадщину. Чи не було там інших спадкоємців, наприклад, твого Андрія за правом представлення, якщо його батька давно немає.
– Я не знаю таких тонкощів, – розгубилася Марта. Знаю тільки, що бабуся померла, а за місяць хату вже продали сусідам.
– Тоді слухай мене уважно, – рішуче сказала Ірина. Тобі треба поговорити з юристом. Якщо Андрій є сином померлого сина бабусі, він мав таке ж право на частку спадку, як і його мати, якщо не було заповіту. Навіть якщо заповіт був, треба перевірити, чи все там чисто. Ви можете подати до суду і повернути те, що належить вашій родині за законом.
Ці слова засіли в голові Марти. Увечері вона знову підняла цю тему з чоловіком, але розмова швидко переросла у чергове з’ясування стосунків.
– Мої подруги кажуть, що ми маємо право звернутися до суду, – заявила Марта, коли Андрій вимкнув телевізор. Ми можемо оскаржити продаж або вимагати твою частку спадку. Твій батько помер раніше за бабусю, отже, ти мав законні права на ту хату.
Андрій подивився на неї з таким подивом і розчаруванням, якого вона раніше ніколи не бачила в його очах.
– Ти пропонуєш мені судитися з власною матір’ю через гроші. Марто, ти взагалі чуєш, що ти кажеш. Які подруги тобі це порадили. Ті, що самі розлучені й не знають, як зберегти родину.
– Це не просто гроші, Андрію, це майбутнє наших дітей. Чому Олена має право на краще життя у Варшаві, а наші сини мають тулитися в тісноті й бачити, як ми ледь зводимо кінці з кінцями через те, що нам урізали зарплати.
– Якщо я подам до суду на маму, я втрачу її назавжди. Вона цього не переживе. Для неї це буде найбільша зрада в житті.
– А те, що вона зробила з нами, це не зрада. Вона знала про наше скрутне становище, знала про скорочення на роботі. І все одно віддала кожну копійку тій, яка згадує про неї лише тоді, коли треба грошей.
– Мама думала про майбутнє Олени, бо та за кордоном сама. Вона вважала, що у нас є квартира, є робота, ми дамо собі раду. Вона не хотіла нікого образити.
– Тоді вона дуже помилилася, бо образила мене. І якщо ти не здатний захистити свою родину, то це доведеться зробити мені.
– Якщо ти підеш до юристів за моєю спиною, Марто, це буде кінець нашої довіри. Я не дозволю влаштовувати цирк зі судами проти моєї матері. Гроші приходять і відходять, а родина має залишатися родиною.
Марта відвернулася до вікна, де в темряві світилися поодинокі вікна сусідніх будинків. Гіркота всередині не зникала, але слова чоловіка змусили її замислитися.
Вона опинилася перед важким вибором між фінансовою справедливістю для своїх дітей і спокоєм у власному шлюбі, де тріщина ставала дедалі глибшою з кожним днем.
Світлана Малосвітна
