Це був не просто пакунок. Це була витончена коробка кольору «тихої люті», перев’язана шовковою стрічкою, яку Аліна знайшла під дверима своєї нової квартири. Листівка зверху : «Для повної гармонії. Твоя Карина».
Аліна та Карина не спілкувалися три роки — відтоді, як Карина «випадково» забула попередити подругу, що її наречений уже пів року живе на дві сім’ї. І ось тепер, коли Аліна нарешті вибудувала ідеальне життя з Максимом, цей «привіт» із минулого пахнув катастрофою.
Всередині лежала старовинна статуетка: витончена порцелянова балерина, чия рука була піднята в дещо неприродному жесті.
— Що це за мотлох? — Максим зайшов у вітальню, скидаючи піджак.
— Це від Карини. На новосілля, — сухо відповіла Аліна.
— Від тієї самої, яку ти називала «втіленням підступності»? — він підняв брову. — Витончено. Може, вона нарешті вирішила вибачитися?
— Карина нічого не робить просто так, Максе. Це троянський кінь, я відчуваю.
Наступного ранку все пішло шкереберть. Спочатку Аліна проспала важливу зустріч, бо будильник на телефоні просто не спрацював. Потім з’ясувалося, що Максим забув закрити кран, і вода залила дорогий паркет.
— Ти знущаєшся? — крикнула Аліна, стоячи в калюжі. — Ти ніколи не був таким розсіяним!
— А ти ніколи не була такою істеричкою! — відрізав Максим. — Це просто вода, витремо. Чого ти заводишся на рівному місці?
— На рівному місці? Ми платимо кредит за цю підлогу!
Аліна розвернулася і випадково зачепила рукою ту саму балерину. Статуетка не впала, але злегка повернулася на полиці. В той самий момент у двері подзвонили.
На порозі стояла Карина. Вона виглядала бездоганно, ніби зійшла з обкладинки журналу.
— Ой, у вас тут потоп? — Карина співчутливо склала губи бантиком. — Я відчула, що маю зайти. Аліно, люба, ти виглядаєш жахливо. Ці мішки під очима… Максим тебе зовсім не береже?
— Що ти тут робиш, Карино? — Аліна намагалася говорити спокійно, але голос дрижав. — Забирай свій подарунок і йди. З того часу, як ця лялька в хаті, у нас пекло.
— Подарунок? — Карина здивовано підняла брови. — Це антикваріат. Вона приносить істину. Якщо у вашому «ідеальному» житті почалися тріщини, то, можливо, вони там були завжди?
— Вийди геть, — процідив Максим, але Аліна помітила, як він затримав погляд на Карині довше, ніж варто було.
Тиждень перетворився на нескінченний марафон сварок. Кожна дрібниця ставала приводом для грандіозного скандалу.
— Ти знову переписуєшся з нею? — Аліна вирвала телефон з рук Максима.
— Вона просто запитувала, чи все гаразд із підлогою! Вона єдина, хто проявляє хоч якусь адекватність у цьому домі! — вибухнув він.
— Адекватність? Вона зруйнувала мої попередні стосунки!
— Може, вона їх врятувала від брехні? Ти подивися на себе: ти ж шукаєш ворогів там, де їх немає! Ти зациклена на минулому, Аліно. Твоя підозрілість душить мене.
— Я підозріла? Чи ти просто шукаєш привід, щоб піти до тієї, хто «співчуває» краще?
Аліна схопила балерину. Вона була холодною, майже крижаною. В голові промайнула думка: статуетка — це не просто декор.
Карина знала, що Аліна почне шукати підступ, знала, що це викличе параною, а Максим не витримає вічного напруження. Це була психологічна пастка, розіграна як по нотах.
— Знаєш що, Максиме? — Аліна підняла порцелянову фігурку над головою. — Ти правий. Вона приносить істину.
— Що ти робиш? Постав її на місце, вона коштує цілий статок! — крикнув він.
— Вона коштує нашого спокою.
Аліна з силою жбурнула статуетку в стіну. Порцеляна розлетілася на дрібні друзки, і з порожнистої середини фігурки на підлогу випав маленький конверт.
Максим завмер. Аліна тремтячими пальцями розгорнула папірець. Там був не текст, а чек із ювелірного магазину на ім’я Максима. Дата — два тижні тому. Товар: «Каблучка з сапфіром».
— О, — тихо сказала Аліна. — То ти збирався освідчитися?
Максим закрив обличчя руками.
— Я хотів зробити сюрприз у день новосілля. Але Карина дізналася про це в магазині — вона там працює консультанткою. Вона сказала, що допоможе з подарунком для тебе, щоб «загладити провину». І порадила цю балерину, мовляв, ти про таку мріяла…
Аліна подивилася на уламки. Карина не просто подарувала річ — вона отруїла очікування свята, змусила їх гризтися, знаючи, що сюрприз Максима буде сприйнятий через призму підозр.
— Вона ледь не виграла, — прошепотіла Аліна. — Вона хотіла, щоб я сама все зруйнувала своїми руками.
— Ти вже це зробила, — Максим кивнув на розбиту фігурку. — Але, мабуть, так навіть краще. Сапфір я заховав у гаражі. Подалі від «щирих» подруг.
Аліна підійшла до нього і вперше за тиждень обняла. У квартирі нарешті стало тихо.
Аліна не була прихильницею дешевої помсти, але Карина перетнула межу, де закінчується «жіноча солідарність» і починається психологічний тероризм.
План дозрів миттєво, коли Аліна згадала одну маленьку слабкість своєї «подруги» — патологічну пристрасть до статусу та страх перед публічним приниженням.
Через два дні Аліна завітала до елітного ювелірного бутика, де працювала Карина. Вона вдягла свою найкращу сукню, а на пальці сяяв той самий сапфір, який Максим нарешті дістав із гаражного сховища.
Карина помітила її ще від порога. Вона випросталася, натягнула свою фірмову посмішку-маску і рушила назустріч.
— Аліно! Яка приємна несподіванка. Як твоє новосілля? Як балерина? Вписалася в інтер’єр чи, як я і боялася, розбила атмосферу?
— О, Карино, вона зробила набагато більше, — Аліна лагідно посміхнулася, демонстративно поправляючи волосся рукою з обручкою. — Вона допомогла нам знайти те, що було приховано. Ти навіть не уявляєш, як ми тобі вдячні.
Очі Карини на мить звузилися. Вона глянула на сапфір, і її ідеально нафарбовані губи злегка здригнулися.
— Рада, що мій скромний дарунок приніс щастя, — процідила вона. — Чим можу допомогти сьогодні? Шукаєш щось під колір каменя?
— Насправді, я прийшла повернути борг, — Аліна дістала з сумочки вишукану оксамитову коробочку, точну копію тієї, у якій була балерина. — Ти ж знаєш, я не люблю залишатися в боргу. Це для тебе. Відкрий зараз, я хочу бачити твої очі.
Навколо почали збиратися інші консультанти та пара заможних клієнтів. Карина, відчуваючи тиск аудиторії, повільно відкрила кришку. Всередині лежала ідентична порцелянова балерина, але… без однієї руки. Тієї самої, що вказувала «шлях до істини».
— Вона розбита, — сухо сказала Карина. — Це якийсь жарт?
— Ні, це концептуальне мистецтво, — голосно, щоб чули всі навколо, відповіла Аліна. — Ти ж так любиш символізм. Ця рука символізує твою звичку пхати носа в чужі сім’ї. А відсутність голови у фігурки — твою необачність. Ти ж не думала, Максиме, що я не дізнаюся про твій «відкат», який ти отримала за продаж цієї каблучки моєму чоловіку поза касою?
У залі запала мертва тиша. Директор магазину, що стояв неподалік, повільно підняв голову від паперів.
— Що ти верзеш? — прошипіла Карина, збліднувши під шаром пудри. — Який відкат? Яка каса?
— Ой, хіба ти не розповіла керівництву, як робиш «знижки» обраним клієнтам, забираючи різницю готівкою? — Аліна зробила вигляд, що щиро здивована. — Макс був такий вдячний за твою «допомогу» з вибором балерини, що ледь не проговорився про твою маленьку схему.
Це була блискуча брехня. Ніякої схеми не було, але Максим напередодні підтвердив, що Карина дійсно просила його розрахуватися частиною готівки «для зручності».
В елітному бутіку одного натяку на фінансові махінації було достатньо для тотальної перевірки.
— Це наклеп! — крикнула Карина, втрачаючи самовладання. — Ти просто мстишся за те, що я відкрила тобі очі на твою нікчемність!
— Ні, люба, — Аліна підійшла впритул, її голос став солодким, як мед. — Я просто повернула тобі твій же подарунок. Ти хотіла драми? Ось вона. Ти хотіла «істини»? Зараз аудит її знайде.
Аліна розвернулася і попрямувала до виходу. Вже біля дверей вона почула голос директора:
«Карино, пройдіть, будь ласка, в кабінет. І залиште телефон на столі».
Увечері Аліна з Максимом сиділи на терасі.
— Ти ж знаєш, що її звільнять з вовчим квитком? — запитав Максим, відпиваючи вино.
— Її звільнять за її власну жадібність, — спокійно відповіла Аліна. — Я лише злегка підштовхнула балерину.
Подарунок від колишньої подруги дійсно перевернув її життя — він навчив її, що іноді, щоб зберегти своє щастя, треба вміти виставити зуби.
Минув рівно рік. Аліна стояла біля вікна їхньої нової заміської будинку, розглядаючи, як лютневий сніг м’яко вкриває сад. На кухні Максим порався з вечерею, і аромат запеченої качки з яблуками заповнював увесь простір.
Це був аромат спокою, який вони виборювали зубами.
Їхній шлюб не просто втримався — він пройшов дезінфекцію. Після тієї історії з балериною вони ввели «правило прямої мови»: жодних недомовок, жодних «сюрпризів», які могли б бути витлумачені двозначно.
— Ти готова? — Максим підійшов ззаду і обійняв її. — Нам пора виходити, якщо не хочемо запізнитися на відкриття виставки.
— Так, майже, — Аліна усміхнулася своєму відображенню. — Просто згадала минулий лютий. Здається, що це було в іншому житті.
Виставка сучасного мистецтва проходила в центрі міста. Аліна, як дизайнерка, не могла пропустити таку подію. Проходячи повз інсталяції з битого скла та іржавого металу, вона раптом зупинилася як укопана.
У кутку зали, біля фуршетного столу, стояла офіціантка. Вона була в недоладному фартуху, з волоссям, поспіхом зібраним у пучок, і з виразом обличчя, у якому читалася глибока, виснажлива втома. Це була Карина.
Від колишнього блиску не залишилося й сліду. Після скандалу в ювелірному бутику її не просто звільнили — чутки в їхньому вузькому колі розповсюджувалися зі швидкістю пожежі.
Робота в елітних закладах була для неї назавжди закрита. Виявилося, що без дорогого макіяжу та статусного робочого місця Карина була лише звичайною, розгубленою жінкою.
Карина підняла погляд і впізнала Аліну. Її руки з підносом ледь помітно здригнулися, а келихи тихенько задзвеніли — той самий звук, що видавала колись розбита порцеляна.
— Ще? — голос Карини був хрипким і позбавленим колишньої отрути.
— Дякую, — Аліна взяла келих, дивлячись колишній подрузі прямо в очі. — Як ти, Карино?
Карина на мить забарилася, ніби хотіла щось дошкульно відповісти, але сили, мабуть, вичерпалися ще кілька місяців тому.
— Працюю на двох роботах. Орендую кімнату на околиці. Ти цього хотіла, коли прийшла в бутик? — тихо запитала вона.
— Я хотіла, щоб ти припинила грати чужими життями, — спокійно відповіла Аліна. — Ти сама обрала правила гри, Карино. Я лише зробила хід у відповідь.
Аліна дістала з сумочки візитку і поклала її на піднос поруч із порожніми келихами.
— Моїй студії потрібен адміністратор. Робота важка, зарплата середня, але все офіційно і без «схем». Якщо ти дійсно зрозуміла, що таке істина, — подзвони в понеділок.
Карина дивилася на візитку так, ніби це була бомба сповільненої дії.
— Чому? — видушила вона. — Після всього, що я зробила?
— Бо балерина нарешті розбилася на щастя, — усміхнулася Аліна. — І тому, що я не хочу бути тобою.
Аліна розвернулася і пішла до Максима, який чекав її біля виходу. Вона не озиралася. Вона знала, що Карина візьме візитку. Але ще краще вона знала, що її власне життя більше ніколи не залежатиме від чиїхось токсичних подарунків.
— Хто це був? — запитав Максим, допомагаючи їй одягнути пальто.
— Минуле, — відповіла Аліна, вдихаючи свіже нічне повітря. — Яке нарешті стало просто спогадом.
Олеся Срібна
