Життя Уляни в Україні було похмурим, вона не вірила, що щось може змінитися.
Одинадцять років роботи на базарі майже вся зарплата йшла на оплату орендованої квартири та комунальних.
А в один момент подруга покликала її з собою на заробітки на Мальту і там жінка познайомилась зі своїм коханим чоловіком Петро.
Через пів року вони розписалися, а потім відправилися на Україну, щоб повінчатися.
Уляна була щаслива від самого знайомства з ним, відчувала, що її життя змінюється та у ньому нарешті з’являються сонячні промені.
Він був порядним та добрим і Уляна швидко полюбила його.
Всі подруги жартували про те, що тепер вона зможе багато жити, але жінка лише відмахувалась, тому що і сама на заробітках почала добре заробляти, тому вона просто раділа, що знайшла свою людину, з якою зможе відчути себе щасливою.
На Мальті ми влаштували справжнє святкування, з гостями та білим платтям, а от у неї в селі Уляна захотіла лише розписатися, покликала найрідніших, тому що знала, що інші заздритимуть та захочуть своїми поганими словами споганити її долю.
Після цього вони зробили всі потрібні документи та відправилися жити до Італії.
Перший місяць Уляна була найщасливішою жінкою і думала, що так буде далі, але з часом вони двоє почали показувати характер та з’явилась різниця менталітетів та виховання.
Спочатку це проявилось у їхніх вподобаннях щодо їжі.
Якщо перший місяць Уляна радісно їла їх традиційні страви та делікатеси, то потім жінці вже хотілось звичайного борщу, вареників та сала.
Уляна думала, що навчить його любити й українські страви, смачно готувати вона вміла, от лише він і не думав їх спробувати.
Жінка накривала стіл на двох, а коли він бачив не те, що хотів, то просто йшов з кухні.
Потім він почав відмовляти її готувати українську їжу, мов якщо вона тепер живе тут, то має їсти те, що й вони.
Звісно, Уляна не проти їсти їх традиційні страви, але її хочеться хоч раз чи два на тиждень їсти те, що вона любить. Їхні страви її вже просто набридли.
А ще її почало дратувати, що Петро так прив’язаний до своєї мами.
Щодня він з нею говорить по телефонну цілу годину, розповідає у деталях, як вони провели день, що їли та чого посварилися.
Уляна не можу змиритися з тим, що про їхнє особисте життя знає хтось третій, хоча і «маминим синочком» назвати його у жінки язик не повернеться.
Коли Уляна дізналась, що чекаю дитину, то почали відбуватися ще дивніші події.
По перше вона попросила Петро вберегти цю таємницю, мовляв вона сама хоче повідомити все його родині на сімейному святкуванні.
Але про це стало відомо всім наступного ж дня і ми вже приймали подарунки.
Його мама стала телефонувати до них двох і обговорювала, ким повинна стати їхня дитина, скільки мов знати, у якій країні вчитися, хоча навіть ще невідомо було, чи це хлопчик, чи дівчинка.
При цьому всьому Уляна була лише мимовільним слухачем, бо її думку ніхто знати не хотів.
Ніби нічого поганого і не відбувається, але з кожним днем її ставало все не комфортніше, вона відчувала, які вони різні люди та не знала, як це можна змінити.
А ви б що порадили жінці в даній ситуації, що в неї склалася?
Юлія Чепурна
