Після закінчення університету, прозустрічавшись з коханим п’ять років, ми одружилися. На третьому році шлюбу мене примусово відправили в відпустку на цілий місяць. У чоловік відпустка не передбачувалася, так як працював не офіційно.
Сестра збиралася їхати з донькою на море, запросила і мене з собою. Звичайно, обговоривши все з чоловіком, я погодилась. Коханий сказав, що він не проти, принаймні вигляду не подав.
Ми відпочили чудово. Нічого “зайвого” я собі не дозволяла. Ми всі разом їздили на екскурсії, купалися в морі і каталися на атракціонах. За два дні до мого повернення чоловік перестав відповідати на мої дзвінки. Я почала сильно хвилюватися.
Повернувшись у місто, на вокзалі мене він не зустрів, я ледве стримувала сльози, розуміла, що щось не так.
Вдома мене чекав неймовірний безлад. Всі мої речі були розкидані по підлозі, а речей чоловіка взагалі не було. Навіть чашку свою забрав з кухні.
Прийшов він аж через тиждень. Сказав, що подає на розлучення. Більше нічого пояснювати не став. По моїм припущенням, він вирішив, що я йому зраджувала у відпустці. Спочатку мені було дуже боляче, та час лікує.
Минуло вже десять років, і дякую Богу, що це сталося саме так, що я не залишилася сама з дітьми, іпотекою, кредитами.
Відтоді я щороку їжджу у відпустку на море, а заміж більше не збираюся.