Йду я така вся чарівна, чоловіки звертають увагу, від чого я ще більше починаю ніс задирати. І тут на шляху моєму невелика калюжка, я її переступаю. Ось тут-то мене і чекала раптова невдачка. Калюжка то невелика, але повний крок мені не дає зробити спідниця. Я втрачаю рівновагу і епічно плюхаюся в цю калюжу.
Соромно, здається, що всі з мене сміються і обговорюють. Речі безнадійно забруднені. Всю трясе, бличчя аж горить. Намагаюся встати, нічого не виходить. Але раптом мені допомагають піднятися. Джерело
Я соромлюся підняти очі, намагаюся обтруситися, а саму аж трусить. Мені щось говорять, а я, не слухаю, у відповідь намагаюся виправдатися. Загалом, до остраху незручна ситуація.
Отямилася я вже сидячи в машині, за кермом якої сидів приємний молодий чоловік. Ми розговорилися, він відвіз мене додому. Я, в свою чергу, на знак подяки запросила його на наступний день в гості на чай з пирогом.
Так і почалося наше з Костянтином спілкування. Він став заїжджати по мене і відвозити на роботу, у вихідні дні ми разом кудись їздили. А через півроку він зробив мені пропозицію. На яку я відповіла йому згодою. Яким же вдалим те падіння в калюжу виявилося, якби ви тільки знали.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
