Повертаюся я, значить, з корпоративу. На вулиці брудно і мокро, після дощу. А я вся святкова така. Спідничка міді вузенька, блузочка, взагалі, вау. Ось тут-то мене і чекала раптова невдачка. Так соромно мені ще в житті не було

Йду я така вся чарівна, чоловіки звертають увагу, від чого я ще більше починаю ніс задирати. І тут на шляху моєму невелика калюжка, я її переступаю. Ось тут-то мене і чекала раптова невдачка. Калюжка то невелика, але повний крок мені не дає зробити спідниця. Я втрачаю рівновагу і епічно плюхаюся в цю калюжу.

Соромно, здається, що всі з мене сміються і обговорюють. Речі безнадійно забруднені. Всю трясе, бличчя аж горить. Намагаюся встати, нічого не виходить. Але раптом мені допомагають піднятися. Джерело

Я соромлюся підняти очі, намагаюся обтруситися, а саму аж трусить. Мені щось говорять, а я, не слухаю, у відповідь намагаюся виправдатися. Загалом, до остраху незручна ситуація.

Отямилася я вже сидячи в машині, за кермом якої сидів приємний молодий чоловік. Ми розговорилися, він відвіз мене додому. Я, в свою чергу, на знак подяки запросила його на наступний день в гості на чай з пирогом.

Так і почалося наше з Костянтином спілкування. Він став заїжджати по мене і відвозити на роботу, у вихідні дні ми разом кудись їздили. А через півроку він зробив мені пропозицію. На яку я відповіла йому згодою. Яким же вдалим те падіння в калюжу виявилося, якби ви тільки знали.

Фото ілюстративне, з вільних джерел