Познайомилась з Олегом коли мені було 25 років.
Красивий, високий, галантний, але одружений і має двох донечок. Йому було в той час 36 років.
Мені в той час здавалося, що я вся така совісна, не проситиму звісно ж його кинути дружину.
Але, я не відмовлялася від поїздок у готелі з ним, вікенди, все це було короткими перебіжками.
Те, що в нього купа грошей і хороша машина, я уже знаю.
Коли ми зустрічаємося, він веде себе як святий Петро. Але ж святий би не шукав на стороні таких як я. Тому, маємо що маємо.
Отже, вирішила вам виговоритися, бо ні родичам, ні друзям своїм я не розповідаю про свій стиль життя.
Боюся свого бумерангу, то може обійде мене.
Але незнаючим як тепер викрутитися з цієї ситуації.
Ми з ним зустрічаємося уже три роки. І коли я питаю його, як ти дальше бачиш своє життя.
Олег відповідає, що він вільний душею. Його все влаштовує.
Але я так дальше не хочу уже продовжувати, я все ж хочу сім’ю, дітей та нормального вірного чоловіка.
Іноді задаю собі питання, а хто ж я після цього. Чому я залізла у такі стосунки?
Автор, Настя.
