При люблячому татусю моя дитина фактично безбатченко. Ось такий от парадокс. Мій батько мав з чоловіком нещодавно відверту розмову на наболілу мені тему. Дивлячись як я переживаю, він поставив питання руба: або одружуйся і удочеряй свою ж дитину, або йди

Ми сиділи до вечора на пляжі великою компанією: веселилися, їли шашлики і співали пісні під гітару. Проводити мене додому напросився один з хлопців, темноокий і дуже симпатичний. З того дня ми почали зустрічатися, це був один з найщасливіших періодів у моєму житті.

Ми зустрічалися вже два роки: я за цей час закінчила інститут, влаштувалася на роботу. Тут як би, у мене по плану, мало би відбутися весілля і народження дитини. Але з його боку ніяких передумов до цього не було. Розмови про майбутню сім’ю він не підтримував, сидів, просто слухаючи мій монолог.

Одного разу, в мій день народження, зібралися найближчі люди з мого і його боку. Коли мій коханий почав говорити тост, я вже була напідпитку, тому і розплакалася у відповідь на його побажання. Всі мене кинулися заспокоювати, а я почала викрикувати слова образи, що він не хоче зі мною одружитися і в такому дусі. Того вечора обидві наших сім’ї морально натиснули на мого чоловіка, і він погодився переїхати до мене.

Я була щаслива – потроху збувалися мої надії. Я мріяла, що не за горами той заповітний день, коли буде освідчення. Мої батьки переїхали жити на дачу, вся квартира була в нашому розпорядженні. Кілька місяців були чудовими – він зустрічав мене після роботи, разом йшли додому, по дорозі заходили в супермаркет, купували продукти на вечерю, готували теж удвох. Після вечері виходили прогулятися або зустрічалися з друзями. Мрія, а не життя!

Іноді мене гриз черв’ячок образи, коли згадувала, яким чином ми з’їхалися – не по його волі, а за наполяганням батьків. Намагалася відганяти мінорні думки. Мій чоловік говорив про любов, що без мене не уявляє майбутнього. Про спільне життя і до того думав, але не хотів поспішати. Однак слова словами, а наступний логічний крок в наших стосунках він чомусь не робив.

Я почала натякати на весілля, спочатку жартома, далі ставала все наполегливіше. Коханий спочатку також віджартовувався, потім почав уникати подібних розмов, йдучи в іншу кімнату. Все рідше ми робили щось разом, він часто був відсутній вдома, пропадав з друзями. Мене з собою не брав.

Всі мої подруги вийшли заміж, ми з коханим відгуляли на кожному з цих весілллів. Вже було ніяково вкотре ловити букет нареченої і все ще ходити зі статусом незаміжньої. На весіллях подружки говорили: «Ну все, тепер ти наступна!». Але – ніяк.

Мене почав охоплювати розпач. Я бачила, що він віддаляється, звинувачую себе в ситуації, що склалася. І коли вже думала розлучитися з ним, виявила, що у нас скоро буде малюк. Ця радісна новина багато поміняла в наших стосунках в кращий бік. Він став уважним, ввічливим, з нетерпінням чекав появи малюка. Навіть хотів бути присутнім прина родженні, але я була проти. Я знову обережно закидала вудки про весілля, щоб дитина народилася в офіційному шлюбі, але марно. Він відповідав, навіщо, будеш допомогу як мати-одиначка отримувати, грошей більше.

Донечка з’явилася точно в строк, здоровенька, міцненька, нам на радість. Коли дивлюся в її оченята, мене переповнює безмежна ніжність, любов. Тато її балує, все найкраще – дорогій доньці. А мені прикро – при люблячому татові моя дитина фактично безбатченко. Ось такий от парадокс.

Мій батько мав з ним нещодавно відверту розмову про наболілу мені тему. Дивлячись, як я переживаю, він поставив питання руба: або одружуйся і удочеряй свою ж дитину, або йди. Але коханий почав виправдовуватися, мовляв, не до весілля зараз. Дочка маленька, ось нехай підросте, грошей немає на свято та інше.

Якщо чесно, я йому не дуже вірю, адже стільки років разом – якби хотів, то давно одружився. А з іншого боку, надія жевріє. Не знаю, чи варто чекати, що він змінить колись свою думку або такі чоловіки не змінюються? А, може, я занадто зациклена на своїй ідеї фікс, так що вона заважає мені повноцінно радіти і насолоджуватися життям. Напевно, варто відпустити вже цю думку і змиритися з існуючим станом речей. Чи ні?

Фото ілюстративне, з вільних джерел