— Просто підпиши тут. Я зможу захистити твою квартиру від родичів, — свекруха знову намагалася замилити мені очі.
Олена завжди знала: стосунки з матір’ю — її слабке місце. Навіть тепер, коли минуло вже три роки відтоді, як вона переїхала, кожен дзвінок від Ірини Миколаївни примушував серце битися швидше.
— Олена, доню, як ти там, моя хороша? — заливався у слухавці нудотно-лагідний голос матері.
Олена зітхнула, морально готуючись до чергового прохання про гроші. Такі дзвінки ніколи не були просто «про справи» чи «про здоров’я».
— Нормально, мамо. Працюю, — коротко відповіла вона, водночас відчиняючи холодильник і розмірковуючи, що приготувати на вечерю.
— Ой, як добре, що працюєш! А я тут у таку халепу вскочила… — мати зробила багатозначну паузу. — Комуналку затримала, а грошей зовсім немає. Три тисячі потрібно. Терміново.
Олена заплющила очі. Одна й та сама пісня — з місяця в місяць. То комуналка, то новий одяг, то ремонт, то якісь загадкові борги перед вигаданими людьми.
— Мамо, ми вже це обговорювали. У мене немає таких грошей, — твердо сказала Олена. — Ми з Артемом збираємо на квартиру, рахуємо кожну копійку.
— Ах, то значить, чоловік у тебе важливіший за матір?! — голос Ірини Миколаївни зірвався на плач. — Я тебе ростила, собі у всьому відмовляла, а ти шкодуєш грошей для рідної матері?!
Олена відсунула телефон подалі від вуха. Цей спектакль вона знала напам’ять.
— Мамо, припини. Я ж на минулому тижні переказувала тобі гроші, — сказала вона, намагаючись говорити спокійно.
— Копійки! Ти надіслала мені копійки! — обурилася Ірина Миколаївна. — Олена, якщо не надішлеш грошей, я до тебе приїду. Подивлюся, як ти там живеш у своєму раю!
Від цієї фрази Олена здригнулася. Їй тільки бракувало візиту матері.
— Мамо, не треба приїжджати. Я подивлюся, що можу зробити, — втомлено відповіла вона.
Поклавши слухавку, Олена сперлася чолом об холодне віконне скло. Три роки тому вона тікала з рідної Шепетівки саме через подібні сцени. Нескінченні прохання, маніпуляції, тиск — усе це перетворило її дитинство та юність на суцільне виживання.
Коли до квартири увійшов Артем, вона все ще стояла біля вікна.
— Ей, що трапилося? — запитав Артем, обіймаючи дружину за плечі.
— Мама телефонувала. Знову грошей просить, — зітхнула Олена.
Артем насупився.
— Скільки цього разу?
— Три тисячі. Каже, що на комуналку.
— Олено, ти ж знаєш, що це не правда, — м’яко сказав він. — Твоя мама просто користується тобою. Ми вже другий рік відкладаємо на власне житло, кожна копійка важлива.
Олена кивнула. Їхня орендована однокімнатна квартира на околиці коштувала чимало, але вони з Артемом домовилися економити. Мрія про власне житло зігрівала навіть у найважчі моменти.
— Знаю. Але вона пригрозила приїхати.
— Нехай приїжджає, — знизав плечима Артем. — Побуде кілька днів і поїде. Тільки грошей не давай.
Олена всміхнулася натягнуто. Чоловік не розумів. Ніхто не розумів, на що здатна Ірина Миколаївна, коли справа стосується грошей.
Стосунки зі свекрухою, Валентиною Сергіївною, здавалися Олені майже ідеальними. Вона ніколи не просила ні копійки, завжди щиро цікавилася їхнім життям, планами, іноді навіть надсилала домашні смаколики зі свого городу.
— Як там Валентина Сергіївна? — запитала Олена, переводячи розмову на інше.
— Все добре. До речі, сьогодні телефонувала, питала, коли приїдемо, — усміхнувся Артем.
Олена відповіла теплою усмішкою.
Минув тиждень. Знову задзвонив телефон — цього разу номер був незнайомий.
— Олено Вікторівно? — пролунав у слухавці офіційний чоловічий голос. — Вас турбує Сергій Петрович, нотаріус із Шепетівки. У мене для вас новина. Ваша бабуся, Анна Михайлівна Соколова, залишила вам квартиру.
Олена завмерла.
— Бабуся?..
— Анна Михайлівна пішла місяць тому, — спокійно продовжив нотаріус. — Вона залишила заповіт на ваше ім’я. Двокімнатна квартира у Шепетівці тепер ваша.
Він ще щось говорив — про документи, строки, оформлення… Але Олена вже нічого не чула, лише одне крутилося в голові — приблизна вартість квартири. Вона опустилася на стілець.
— Коли я можу вступити у спадок? — нарешті спромоглася запитати вона, намагаючись зібратися з думками.
— Приїздіть у Шепетівку, підготуємо документи. Зараз я надішлю вам адресу нашої контори повідомленням.
Коли Артем повернувся з роботи, його зустріла дружина з блискучими від щастя очима.
— Артеме! У нас є квартира! Бабуся залишила мені у спадок двокімнатну квартиру! Артем і міцно обійняв дружину.
Олена захоплено кивнула.
Артем задумливо провів рукою по підборіддю.
— Думаю, треба розповісти все мамі. Вона точно підкаже, як правильно оформити спадщину.
Наступного дня вони запросили Валентину Сергіївну в гості. Свекруха з’явилася на порозі з пакетом домашньої випічки й теплою усмішкою.
— Олено, Артеме, як же я рада вас бачити! — защебетала вона, скидаючи пальто. — Ось, пиріжків вам напекла, з яйцем та цибулькою, як ти любиш, Оленочко.
Олена з вдячністю прийняла гостинець. Свекруха завжди була такою турботливою — повна протилежність її власній матері.
— У нас новини, мамо, — почав Артем, коли всі влаштувалися на кухні. — Олена отримала спадок від бабусі. Двокімнатну квартиру в Шепетівці.
Брови Валентини Сергіївни миттєво піднялися, а рука з чашкою зависла на півдорозі до губ.
— Ой, як же чудово! — вигукнула вона, але у голосі Олени відчувалася якась дивна нотка. — Та ти мусиш бути дуже обережна.
— Чому? — здивувалася жінка.
Валентина Сергіївна понизила голос майже до шепоту.
— Твоя рідня… Ти ж розповідала про свою маму. Такі люди можуть спробувати відібрати житло. Навряд чи вони ще не дізналися про спадок і вже будують плани.
— Але мама навіть не знає про це, — заперечила Олена. — Я їй не казала.
— Ой, мила, в маленьких містах всі про всіх все знають, — махнула рукою свекруха. — Моя сестра у Боярці живе, так там навіть пошепки не можна секрет зберегти — до вечора вся вулиця знає. А тут таке.
Артем кивнув, погоджуючись із мамою.
— Мама права, Олено. Треба бути обережними.
За тиждень жінка взяла відпустку, і вони з Артемом поїхали до Шепетівки. Валентина Сергіївна напросилася з ними — «для моральної підтримки».
Квартира бабусі була у старому домі. Двокімнатна, з високими стелями та великими вікнами, виглядала просто, але затишно.
— Гарна квартира, — схвально кивнула Валентина Сергіївна, прогулюючись кімнатами. — Її можна вигідно продати. Або здавати.
Олена провела рукою по старих шпалерах.
— Цікаво, чому вона залишила квартиру саме мені, а не батькові, — задумливо промовила жінка.
— Можливо, вона вважала, що її син не гідний спадку, — припустив Артем.
— Або знала, що тобі потрібніше, — додала Валентина Сергіївна. — У будь-якому разі, треба якнайшвидше оформити документи. Твоя сім’я може втрутитися у будь-який момент.
Дорогою додому свекруха неодноразово поверталася до теми «небезпечної рідні». Щодня її занепокоєння, здавалося, лише зростало.
— Олено, твоя мама точно вже дізналася про спадок, — говорила вона. — Такі жінки завжди відчувають, де можна поживитися.
Олена почала вірити цим словам. Врешті-решт, хіба не просила Ірина Миколаївна гроші всі ці роки? Хіба не маніпулювала донькою при кожній нагоді?
Коли документи були майже готові, Валентина Сергіївна несподівано з’явилася до них додому. Артема не було — він поїхав у відрядження на кілька днів.
— Оленочко, я тут все думала про твій спадок, — почала свекруха, розміщуючись за кухонним столом. — Я поговорила зі знайомим юристом. Він сказав, що є спосіб захистити твою квартиру від родичів.
Елена насторожилася.
— Який спосіб?
Валентина Сергіївна дістала із сумки папку з документами.
— Просто підпиши тут. Я зможу захистити твою квартиру від рідні, — вона вказала на місце для підпису. — Це довіреність, яка дозволить мені діяти від твого імені у разі будь-яких проблем.
Олена взяла документи і почала читати. Щось у формулюваннях змусило її насупитися.
— Це схоже на договір дарування, — повільно промовила вона. — Я не зовсім розумію…
— Ой, яка різниця, — відмахнулася Валентина Сергіївна. — Головне, що твої родичі не зможуть претендувати на квартиру. Довірся мені. Я ж, як мати, тобі допомагаю.
Олена відклала ручку.
— Знаєте, я, мабуть, спершу поговорю з нотаріусом. Хочу дізнатися, чи взагалі має моя родина якісь права на цю квартиру.
Обличчя Валентини Сергіївни миттєво змінилося.
— Що значить «поговорю з нотаріусом»? — її голос різко підвищився. — Ти що, мені не довіряєш? Після всього, що я для тебе зробила? Я старалась допомогти, а ти…
— Валентина Сергіївна, я просто хочу розібратися, — перебила її Олена.
— Розібратися вона хоче! — свекруха розвела руками. — Один підпис не може поставити! Думаєш, твій чоловік зрадіє, коли дізнається, як ти ставишся до його матері?
У цей момент Олена наче побачила свекруху новими очима. Ця жінка маніпулювала нею так само, як і рідна мати. Тільки методи були інші — не відкрите тиснення, а м’який, підступний вплив.
— Ви хотіли забрати мою квартиру, — тихо сказала вона. — Ви ніколи не піклувалися про мою сім’ю. Ви просто побачили можливість отримати гроші.
Валентина Сергіївна стиснула губи.
— Ти невдячна. Як дізнається Артем, як ти зі мною говориш!
Коли Артем повернувся з відрядження, Олена показала йому документи, які намагалася підсунути його мати. На її здивування, він не виглядав здивованим.
— Мама просто хотіла допомогти, — знизав плечима він. — Ти занадто гостро реагуєш.
— Артем, це був договір дарування! — обурилася жінка. — Вона намагалася забрати мою квартиру!
— Вона просто б приглядала за нею, — захищав матір Артем. — Ти ж все одно хотіла її продати.
У цей момент Олена зрозуміла: її шлюб добіг кінця. Чоловік ніколи не був на її боці — він завжди піддакував матері.
Після розлучення Олена продала бабусину квартиру. Гроші пішли на покупку невеликої, але затишної однушки ближче до Києва — місті, де її ніхто не знав. Вона знайшла нову роботу, завела подруг.
Іноді Ірина Миколаївна все ще дзвонила з проханнями про гроші. Артем кілька разів намагався повернутися, але щоразу Олена відмовляла. Валентина Сергіївна через знайомих дізналася нову адресу невістки і надіслала образливого листа, але Олена залишила його без відповіді.
Тепер вона сама розпоряджалася своїм життям. Бабусин спадок подарував не лише дах над головою, а й свободу від маніпуляторів. Жінка розуміла: це був найкращий подарунок, який могла отримати.
