Іра стояла біля вікна своєї трикімнатної квартири й дивилася на жовті крони кленів у дворі. Жовтневий вітер зривав осіннє листя, а вона думала про те, як кардинально змінилося її життя за останні пів року. Квартира дісталася їй у спадок від бабусі Зінаїди Іванівни. Простора, світла, у гарному районі.
Документи на власність Іра оформила відразу після вступу у спадок, розуміючи важливість цього кроку. Спершу чоловік Олег радів спадку не менше за неї. Переїхавши зі своєї тісної двокімнатної квартири у більшу, він одразу відчув себе господарем:
— Жити у такій квартирі нам пощастило, — казав Олег, широко розводячи руками та показуючи на високі стелі. — Нарешті можна дихати вільно.
Іра кивала, але щось у тоні чоловіка не подобалося. Він особливо наголошував на слові «нам», немов квартира була їхньою спільною власністю. Іра намагалася делікатно нагадати, що документи оформлені лише на неї, але чоловік відмахувався:
— Та що ти кажеш, Іро? Ми ж подружжя, отже, усе спільне. Ти ж не вважаєш мене квартирантом.
Через тиждень після переїзду свекруха Ніна Василівна приїхала оглянути нове житло. Вона методично обійшла всі кімнати, заглянула у комору, перевірила сантехніку і зупинилася у центрі вітальні:
— Олежку, ця квартира, справжній скарб, — сказала свекруха, схвально киваючи. — Таке житло у центрі міста коштує багато. Можна продати й купити гарний будинок за містом, та ще й грошей залишиться.
Іра відчула, недобре. Свекруха говорила про продаж так легко, ніби йшлося про якийсь диван:
— Ніно Василівно, ми не збираємося її продавати, — спокійно, але твердо сказала жінка. — Ця квартира була у бабусі все життя. Тут багато пам’ятних речей.
— Дитинко! Сентиментальність — це розкіш, яку можуть дозволити собі лише багаті, — посміхнулася свекруха. — А молода сім’я повинна думати про практичність. Будинок з ділянкою — це інвестиція у майбутнє.
Після від’їзду свекрухи Олег почав частіше говорити про заміський будинок. Показував Ірі оголошення про продаж, розповідав про переваги власного городу, фантазував про ранкові пробіжки лісовими стежками:
— Уявляєш, Іро, свій город, баня, ніяких сусідів зверху. А повітря яке! Не те що ці міські вихлопи.
Іра слухала й дивувалася такій раптовій любові чоловіка до природи. Адже раніше він не терпів комарів і вважав дачу неприпустимою в їхньому житті.
Одного дня Іра прийшла додому раніше звичайного. У передпокої стояли чужі черевики, а з кухні долинали голоси. Жінка тихо підійшла до дверей і почула розмову Олега зі свекрухою:
— Рієлтор каже, що квартиру у цьому районі легко продати за чималі гроші, — шепотів Олег. — За ці гроші можна купити чудовий будинок у передмісті. А що, Ірочко?
— Ірочці для початку вистачить однокімнатної квартири на околиці, — відповіла Ніна Василівна. — Ми їй компенсацію дамо готівкою. Це справедливо.
Іра завмерла у коридорі. Компенсацію за мою ж квартиру?
— Треба бути справедливими, — сказала свекруха.
— Добре, ти маєш рацію. Головне, щоб усе виглядало красиво, — підтримав її чоловік.
Іра тихо пішла до спальні й закрила двері. Руки тремтіли від обурення: чоловік і свекруха спокійно обговорювали продаж її власності, ніби йшлося про сімейний автомобіль.
Наступного дня жінка взяла відгул й поїхала до нотаріуса. Документи підтвердили те, що вона й так знала: квартира належить виключно їй.
— Ваш чоловік може претендувати лише на поліпшення, зроблені у шлюбі за спільні кошти, — пояснив нотаріус. — Але сама квартира залишається вашою власністю. А без вашого нотаріально засвідченого дозволу жодна угода неможлива.
Іра заспокоїлася, проте не втрачала пильності. Вдома вона уважно стежила за поведінкою чоловіка. Олег часто затримувався на роботі, а вихідні проводив у матері. Пояснення звучали правдоподібно, але Іра відчувала фальш у кожному слові.
У грудні до свекрухи почали приїжджати незнайомі люди.
Сусідка тітка Клавдія випадково розповіла Ірі:
— Іро, твоя свекруха часто навідується до вас у квартиру, вдень, коли нікого немає вдома. З нею ходить якийсь чоловік.
— Всі якісь ділові, у костюмах? — обережно запитала Іра. — Можливо, рієлтор, або Ніна Василівна щось продає.
— А може, купує, — припустила тітка Клавдія Миколаївна. — Одного чоловіка бачила з текою документів. Дуже серйозний.
Того ж вечора Іра вирішила прояснити ситуацію. Дочекавшись, поки Олег прийме душ, вона перевірила його телефон. Листування з рієлтором Андрієм Петровичем не залишала сумнівів: завтра о 14:00 квартиру показують подружній парі, ключі привезе моя мати, Ніна Василівна. «Серйозно? — подумала жінка. — І все це — без мого відома!
Вранці Олег поводився як завжди: снідав, читав новини, скаржився на пробки. Поцілував Іру на прощання:
— До зустрічі, люба. Сьогодні затримаюсь, нарада з новим клієнтом.
Як тільки чоловік пішов, Іра залишилася вдома. У цей день вона відпросилася з роботи. За годину почула шурхіт за дверима.
Жінка обережно підійшла до дверей і відчинила. На порозі стояли свекруха Ніна Василівна, рієлтор Андрій Петрович та подружня пара — потенційні покупці. Усмішки на обличчях були ввічливі, але для Іри вони здавалися зайвими.
— Добрий день, — сказав рієлтор. — Ми домовлялися про показ квартири.
— Я про показ не домовлялася, — спокійно, але твердо сказала Іра, притримуючи двері. — Квартира належить мені, і я нікому не давала дозволу її оглядати.
Ніна Васильевна намагалася втрутитися:
— Ірочко, не потрібно бути такою категоричною. Ми ж просто хочемо показати квартиру покупцям.
— Покажіть щось інше, — тихо відповіла Іра, — але не цю квартиру. Вона моя.
Рієлтор здивовано підняв брови й подивився на свекруху, а подружжя розгубилося.
— Мабуть, сталося непорозуміння, — пробурмотів Андрій Петрович і намагався взяти телефон. — Дайте мені зв’язатися з вашим чоловіком.
— Не треба! — рішуче перебила Іра. — Жодних зв’язків із моїм чоловіком з цього питання не буде. Квартира не продається. Крапка.
Свекруха відкрила рот, наче хотіла щось сказати, але побачила, що жінка стоїть непохитно. Подружжя, яке прийшло на показ, почало відступило, відчуваючи незручність ситуації.
Іра спокійно кивнула рієлтору:
— Дякую за розуміння.
Свекруха не бажала сваритися, вийшла за рієлтором.
Коли всі пішли, жінка сіла біля вікна й глибоко вдихнула холодне жовтневе повітря, спостерігаючи за колиханням кленових листків. Серце ще билося швидко, але відчуття перемоги надало сил. Цей раунд вона виграла, але попереду ще чекали розмови зі свекрухою та чоловіком.
Вечір спустився на місто, і квартира наповнилася тишею. Іра сиділа на кухні, дивлячись на жовтневе листя за вікном, коли почулися ключі у замку. Це повернувся Олег. Його обличчя було похмуре, а кроки — важкі.
Мовчання тривало кілька секунд, потім двері відчинилися знову — у квартиру зайшла Ніна Василівна, несучи з собою кілька тек і пляшку міцного напою. Ірина не виходила з кухні зустрічати чоловіка, не віталася зі свекрухою. Вона сиділа тихо, і тому чоловік подумав, що її немає вдома.
— Олеже, треба серйозно поговорити, — сказала свекруха, не помічаючи Іри.
Чоловік сів у крісло:
— Ти ж бачила, що Іра не згодна. Чому ми досі витрачаємо час?
— Бо це наш шанс, — наполягала Ніна Василівна. — Молодій сім’ї треба думати про майбутнє. Будинок за містом, сад, баня, все це можливо, якщо ми розумно розпорядимося спадком.
— А її думка? — різко спитав Олег. — Вона взагалі згодна?
— Ми обговоримо це, — промовила свекруха, намагаючись заспокоїти сина. — Потрібно знайти компроміс.
— Компроміс? — повторив чоловік й різко підвівся. — Іра чітко сказала «ні». Крапка. Я не збираюся йти проти неї.
— Ну, ти ж мій син, і ти до цього часу зі мною погоджувався. Що сталося? — намагалася зрозуміти Ніна Василівна. — Можливо, вона ще змінить думку, якщо ми правильно подамо аргументи.
— Не буде ніяких аргументів, — твердо сказала Іра, вийшовши із кухні. — Квартира моя. І я не дозволю її продавати. Ніяких домовленостей за моєю спиною.
Свекруха здригнулася, а Олег похитав головою.
— Іра, це ж твій чоловік просить. Ми ж прагнемо сімейного щастя, — пробувала переконати Ніна Василівна.
— Мій чоловік просить, чи ви? — обурилася Ірина.
— Я якраз про нього й думаю, — холодно відповіла Ірина. — І мої бажання теж входять у цю формулу. Продаж квартири — не частина нашого щастя.
Вона чула з кухні, що Олег її захищає, але ніяк не могла зрозуміти, що відбувається. Тільки вчора він хотів продати її квартиру й виплатити компенсацію, а сьогодні щось змінилося. Що саме відбулося? Це й хотіла з’ясувати жінка.
— Добре, — сказала свекруха, намагаючись врятувати ситуацію. — Сьогодні, мабуть, не найкращий день для серйозних розмов. Поговоримо пізніше.
Коли свекруха поїхала до себе, Ірина намагалася поговорити з чоловіком відверто. Але розмова щось не виходила. Він то гортав телефон, то виходив на балкон подихати повітрям, а потім рано ліг спати.
Наступного ранку Іра прокинулася раніше за Олега. У квартирі було тихо, і вона ще раз обдумала події вечора. Здавалося, нарешті ситуація з продажем квартири стала остаточно зрозумілою: все це була ідея свекрухи. Тільки подробиць жінка не знала. Вона приготувала сніданок на двох і, ніби нічого не сталося, чекала чоловіка.
Олег мав винуватий вигляд. Уникав погляду з дружиною й не хотів спілкуватися. Коли побачив накритий стіл, трохи відтанув. Після сніданку він пояснив.
— Мати вирішила розв’язати свої питання коштом багатої невістки — купити дачу, про яку мріяла все життя. А якщо ти не погодишся з продажем, вмовити тебе. Пробач мені, що я повівся. Через це почуваю себе ніяково.
Дружина недовірливо подивилася на чоловіка. Вона не знала, на чиєму боці він і що задумав. Після того як подружжя роз’їхалося по роботах, на серці в Ірини все ще було відчуття неспокою. Тільки ввечері, чоловік все пояснив.
Олег подарував дружині букет й обійняв її на честь примирення. А потім розповів:
— Мати мріяла про дачу, і тепер вона її купить. Але не коштом твоєї спадщини.
Слово “твоєї” звучало якось по-особливому, і жінка слухала далі.
— Мати все життя мріяла про дачу, але змоги купити не було. Я сьогодні з нею говорив. Вона хоче продати двокімнатну квартиру, яка раніше належала нам. Частину грошей віддати мені, як спадщину, а решту — пустити на покупку будинку в селі. Той будинок дістанеться моєму брату, Максиму у майбутньому, а однокімнатна квартира, у якій вона зараз живе з Ігорем, буде йому після одруження. Максим платить іпотеку, тож вони з Надійкою зраділи, коли дізналися, що мати переїде жити в село. Свіже повітря для їхніх дітей не буде зайвим.
Після паузи чоловік продовжив:
— Я раптом зрозумів, що піти проти тебе, значить втратити сім’ю. Крім того, я ніколи не любив роботу на городі, не уявляв себе у приватному секторі. Після того як поїхав з мамою й подивився на варіанти будинків — то зрозумів, що не хочу у цьому брати участь. Все, що продається потребує ремонту і великих вкладень. Це зовсім не моя мрія.
Ірина усміхнулася, а чоловік продовжив:
— Я хочу бути з тобою. Разом будувати наше спільне життя, у цій твоїй квартирі й без втручання родичів.
Вечір наповнився тишею і тихим жовтневим світлом, що проникало у вітальню. Іра відчула, що сім’я почала відновлюватися. Вона знала: попереду ще будуть складні моменти, але тепер у неї були й сила, і підтримка, щоб їх пройти.
