Аліні ще з дитинства подобалось малювати нігті, дівчинка в 9 років просила маму купити їй лаків.
В школі було заборонено ходити з манікюром, тому малювала тільки на канікулах.
Будучи підлітком ще більше цікавилась цією темою, тоді появились гель-лаки та перші лампи.
Аліна робила манікюр всім своїм подружкам, звісно що одразу ідеально не виходило, але з кожним разом ставало трохи краще.
Після закінчення школи моя подружка подала документи в ін’яз, хоч і знала, що ніколи небуде працювати по спеціальності.
На квартирі де жила, зробила міні-кабінет. Там було все необхідне обладнання.
Сарафанне радіо швидко рознеслося містом.
Через пару місяців навіть викладачки приходили зробити новий манікюр.
На третьому курсі Аліна вирішила, що хоче забрати свої документи, бо навчання забирало багато часу.
Батьки відмовляли її в цьому, але вона стояла на своєму. Я завжди підтримувала Аліну, та була готова у всьому допомагати.
Вона орендувала собі приміщення, і продовжувала робити манікюри.
Це стало її прямою роботою, вона почала дуже добре заробляти. Всі перестали висміювати Аліну за її вибір, з часом вона почала викладати свої курси по манікюру, а потім відкрила салон.
Вона ніколи не опускала руки і завжди багато працювала, і зараз вся робота приносить плоди.
Автор: Настя.
