— Сашко, ти ж дорослий чоловік, — спокійно відповіла Тоня. — По-перше, я тобі, не зраджую. Що за нісенітниця? А по-друге, де докази?
Подружжя тему закрило, але за кілька днів Сашкові з того ж номера надійшло фото: начебто Тоня в кафе обіймає якогось незнайомця.
Жінка знову відчула себе абсолютно щасливою — уперше за три роки після того, як її батьків не стало. Вона вийшла заміж за коханого чоловіка, і вони з Сашком жили душа в душу. Батьки чоловіка інакше як донечкою її не називали, у справи молодих не втручалися, і стосунки у всіх складалися теплі, щирі. До того ж Тоня отримала омріяну посаду начальниці відділу з відповідним підвищенням зарплати.
Жило подружжя у квартирі Сашка, а її власну — здавали, тож особливих фінансових труднощів вони не мали.
— Щаслива ти, Тонько, — зітхала подруга. — От ще дитинку виховуватимете, й узагалі на тебе рівнятися можна буде.
— Дітей поки не плануємо, — усміхалася Тоня. — Хочемо пожити для себе.
У відділ замість працівниці, яка пішла в декрет, прийшла новенька — дівчина Олена. Тоня сама її стажувала. Роботу вона виконувала доволі непогано, та ось колег чомусь уникала.
«Ну нічого, освоїться», — думала Тоня.
Вони з чоловіком готувалися провести тиждень на морі. Обоє тішилися відпусткою і, здавалося, стали ще тепліше ставитися одне до одного. Тому вона не одразу зрозуміла, про що говорить Сашко.
— Як ти це поясниш? — насуплено спитав він, простягаючи телефон з відкритим месенджером.
— «Ваша дружина вам постійно зраджує», — прочитала Тоня й здивовано глянула на чоловіка. — Що за маячня? Хто це написав?
— Не знаю. Номер незнайомий.
— І що, ти повірив повідомленню з незнайомого номера? — запитала дружина.
— Це вже третє повідомлення з різних номерів, — чоловік пильно подивився на неї. — Попередні два я видалив, подумав, що спам.
— Наполегливість цього «доброзичливця» просто вражає. А може, ти справді думаєш, що я тобі зраджую?
— Сашко, ти ж дорослий чоловік, — Тоня навіть не здивувалася. — По-перше, я тобі, звісно, не зраджую. Що за нісенітниця? А по-друге — де докази?
Подружжя закрило тему, та за кілька днів Сашку з того ж номера надійшло фото, де начебто Тоня обіймалася з якимось незнайомцем у кафе. Знімок був не надто якісним, але впізнати її можна було.
— А от до деталей треба бути уважнішим, — протягнула Тоня, глянувши на фото. — Виходячи з дати й часу, у цей момент я була на нараді. Це можуть підтвердити щонайменше десятеро людей на чолі з нашим генеральним директором. Раз на рік він у нас з’являється, а тут якраз приїхав, і через це терміново зібрали нараду. Мене буквально у дверях перехопили.
— Кому це взагалі потрібно? — обурився Сашко. — Може, якийсь твій ображений залицяльник?
— А може, якась твоя прихильниця? — не залишилася у боргу Тоня.
Однозначного висновку вони так і не зробили, та й своєї мети анонім не досяг — сварки між ними не сталося. А коли подружжя повернулося з відпочинку, Тоні зателефонувала свекруха й попросила дозволу приїхати на гостину.
— Мені потрібно поговорити з тобою без Сашка, — зніяковіло додала Інна Володимирівна.
Тоню, звісно, здивувало таке прохання про приватну розмову, але розпитувати телефоном не стала.
Інна Володимирівна — викладачка в музичній школі — завжди вражала Тоню своєю поставою, елегантними сукнями й доглянутим обличчям. Але цього разу вона мала інший вигляд. Згорблені плечі, тьмяний погляд, і взагалі вся вона була якась напружена.
— Що трапилося? — прямо спитала Тоня.
— Я не знаю, як тобі сказати, але мушу це зробити, — відвела очі Інна Володимирівна. — Тут не так. І я не хочу, щоб ви з Сашком розлучилися…
— Мамо, давайте послідовно, з самого початку, — лагідно звернулася до неї Тоня.
Свекруха зітхнула й розповіла, що їй хтось надіслав повідомлення про зради невістки, і навіть фото. Те саме, що отримав Сашко.
— Не хвилюйтеся — ми з цим розібралися, — обняла її Тоня. — Хтось просто псує нам життя. Ми вирішили не звертати уваги, але якщо цей хтось й до вас дістався… Треба його знайти!
Обличчя Інни Володимирівни просвітліло:
— Справді?
— Звісно! Ви самі у Сашка можете запитати — він підтвердить.
Упродовж наступного тижня Тоні було не до пошуків «доброзичливця» — надто багато роботи. А потім знову подзвонила свекруха. Цього разу вона не наполягала на відсутності Сашка, але голос у неї тремтів так, ніби вона от-от розплачеться.
— Мамо, все добре? — не витримала Тоня.
— Так-так, доню, не хвилюйся. Увечері все розповім.
Розповідь Інни Володимирівни була короткою: тепер їй почали надходити повідомлення про зраду її чоловіка, ще й фото якесь, де обличчя «коханки» ледве можна розгледіти.
— Мамо, заспокойтеся, — кинувся втішати її син. — Тато любить тільки вас, і це беззаперечний факт.
— Авжеж! — підтримала його Тоня. — Та й Ігор Станіславович — шанований лікар! Коли у нього час є на зраду? Подумайте самі.
А тут і свекор на порозі з’явився — дружина попередила його, що поїде до дітей. Щоправда, не сказала навіщо.
— А чого ви такі понурі? Не інакше як мене обговорюєте! — весело вигукнув він і, побачивши вирази облич присутніх, одразу посерйознішав: — Що трапилося?
— Так, — рішуче заявила Тоня. — Таємниці розводити не будемо. До добра це не доведе.
Жінка виклала усім присутнім всю історію зі «зрадами».
— Інно, — суворо звернувся Ігор Станіславович до дружини. — Ти ж не повірила в цю маячню, сподіваюся?
— Ігорю, я не хочу в це вірити, але…
— Ніяких «але», — різко перебив він її. — Я кохаю тебе вже тридцять років і, здається, жодного разу не давав приводу для сумнівів.
— Спокійно! — втрутилася Тоня. — Хтось явно хоче нас усіх пересварити й навіть, мабуть, розлучити. Треба згадати, кому ми так усім гуртом насолили. Бо інакше діставали б когось одного.
— Незадоволені колеги, пацієнти, учні?.. — замислено промовив Сашко. — Список може бути довгим, хоча в себе на роботі я жодних сварок не пригадаю.
Його батьки лише розгублено знизали плечима — те саме й у них…
— Гаразд, — заявила Тоня. — Раз цей «доброзичливець» хоче зруйнувати наші сім’ї, треба дати йому зрозуміти, що його план спрацював. Пропоную ось що: кожен із нас розповідає якомога більшій кількості людей, що збирається розлучатися. І подивимося, що буде далі. Можливо, він якось себе проявить.
Її ідея спрацювала на диво швидко. Наступного дня Тоня в їдальні своєї компанії розповідала колезі про майбутнє розлучення. Говорила, начебто неголосно, та почули майже всі.
Вона крадькома спостерігала за реакцією оточення. Хтось зацікавлено прислухався, хтось зі співчуттям кидав на неї погляди, а лише операторка Олена з явним блиском в очах глянула на начальницю й різко відвернулася, коли побачила, що Тоня дивиться на неї.
— Кажи! — Тоня вимогливо схопила підлеглу за руку, перехопивши її в коридорі.
— Ви що робите? — обурилася Олена. — Відпустіть мене негайно!
— Як почнеш кричати, я тебе ще й у поліцію здам — за втручання в особисте життя.
Дівчина замовкла, відвернувшись.
— Олена, — промовила Тоня. — Буде краще, якщо ти мені все розкажеш, а я намагатимуся тебе зрозуміти й пробачити…
— Зрозуміти? Пробачити? — дівчина раптом різко обернулася до неї й прижмурилась. — Та що ви можете зрозуміти — гарна й успішна?!
— Та-ак… Ходімо-но до мене в кабінет — не будемо тут цирк влаштовувати.
— Я слухаю тебе, — сухо сказала Тоня, коли вони перемістилися до її кабінету. — Що я тобі зробила?
— Та не ви особисто! — виклично продовжила Олена. — Ваш свекор!
— Ігор Станіславович? Ти його взагалі звідки знаєш?
— Рік тому до них у лікарню привезли мою молодшу сестру після того, як вона впала. Так, вони їй допомагали, але ніхто не подумав про те, що для молодої дівчини зовнішність дуже важлива! А вони лікували все, крім обличчя, мовляв, потім інші лікарі доведуть до ладу!
— Напевно, так потрібно було…
— Та мені байдуже, що там потрібно було! Моїй Поліні всього сімнадцять років, а вона тепер неприваблива стала. Плаче днями й ночами! А лікарі коштують грошей, яких у нас немає! — Олена раптом розридалася.
Досить швидко заспокоївшись, вона продовжила:
— Я вас бачила в лікарні з Ігорем Станіславовичем й відразу впізнала, коли прийшла сюди працювати. Випадково так вийшло, правда, а ви така щаслива ходили, всім розповідали про свою чудову сім’ю… От я й вирішила хоч щось зробити. Номери вашого чоловіка та його матері підглянула у вас у телефоні. Пам’ятаєте, якось просила у вас мобільний зателефонувати?
Тоня мовчки кивнула.
— Ну от. Фото у спеціальній програмі зробила — особливо не старалася, але й цього вистачило, — Олена глянула на неї.
— Не вистачило, на щастя, — усміхнулася Тоня.
Ігор Станіславович, дізнавшись подробиці, спершу обурився, але потім домовився про лікування для Поліни. Є великі шанси, що дівчина знову стане привабливою.
