Сашко закохався в дружину брата, такої красуні він у житті не бачив ще. А потім почав докоряти своїй Ніночці.
Коли Олександр побачив дружину свого брата, то застиг у німому заціпенінні: вперше в житті він розгледів подібну вроду так близько, без екрану, у реальному житті. Це був справді щасливий поштовх для його емоцій та почуттів. А сталося це лише за півроку після його власного весілля: от так завжди й трапляється! Чому б трохи не почекати? Та ні — він запалився коханням і негайно вирішив одружуватися!
А коли мати казала: “Навіщо поспішати – почекай, сину! Ще молодий – поживи на свободі, подивись по сторонах!” Однак він, як здавалося тоді, безнадіжно закохався в Ніночку, сестру найкращого товариша. Милу, пухкеньку дівчину, далеку від шаблонних параметрів 90 – 60 – 90. У цій дівчині все поєднувалося неймовірно гармонійно, і світлі кучері, що обрамляли миле кругле личко, вільне від косметики. І статура — повна, але пропорційна.
При погляді на Ніночку у кожного виникало це непереборне відчуття заздрощів. До того ж, у дівчини був такий вигляд, наче вона щойно вийшла з ванної кімнати. І частково цьому сприяли її чисті, не затьмарені думки. А ще Ніна володіла дуже легким характером із бездоганно позитивним світоглядом. Що в наші часи можна було вважати великою рідкістю та справжнім даром долі. І Сашко закохався. Проте дівчина спочатку ставилася стримано до його залицянь. А згодом, як то кажуть, захопилася цим процесом, який виявився для неї цікавим та приємним.
Тому, коли кавалер запропонував скріпити їхній союз офіційним шлюбом, вона погодилася. І все, у підсумку, вилилося, як у вірші, у весільну метушню: лімузини, обручки та фата. Сімейне життя Сашка не принесло розчарування: дружина виявилася вмілою господинею – ощадливою та охайною. І, зауважте, жодних викликів клінінгових служб або замовлень готової їжі. На сніданок — пишні омлети, сирники та смачні каші, які подають у престижних пансіонатах.
І все це виявилося приємним додатком до кохання. Тому худий Сашко незабаром набрав кілька кілограмів, набув ще більшої самовпевненості, яка й так була непоганою, і якось оживився, став людянішим. Саме так і виглядають чоловіки, які мають надійний тил – задоволені та врівноважені.
І ось у місто повернувся з тривалої закордонної відпустки старший брат Павло разом із тією самою Веронікою, яка кардинально перевернула свідомість молодого та вірного чоловіка Олександра. Дружина брата виявилася надзвичайно привабливою жінкою. А на весіллі Сашка вони не були. Ніночка тоді ще була дитиною! А Вероніка — розкішною жінкою, мудрою від досвіду і яка знає собі ціну. Вона була старша за брата на кілька років і неймовірно гарна. До того ж виглядала ідеально догляненою.
— Цікаво, а як вона з такими нігтями миє унітаз? — з дитячою щирістю поцікавилася Ніна, коли вони поверталися після спільної зустрічі у свекрухи.
— Ніяк! — лаконічно відповів чоловік, повністю піддавшись чарівності невістки. Такі жінки унітази не миють. У них зовсім інше призначення.
Звичайно ж, все було саме так: красиві руки Вероніки прикрашав ідеальний манікюр. Лише нігті були надто довгими та загостреними. А це вважається ознакою прихованої агресії. Ні-ні, не варто думати, що в Ніни були недоглянуті руки, аж ніяк! У дівчини, звичайно, був манікюр. Але вона, переважно, робила його самостійно. Тому він був простим, з неяскравим натуральним покриттям. Його ще називають класичний манікюр на короткі нігтьові пластини.
Ніна працювала у музичній школі викладачем гри на фортепіано. До того ж з такими нігтями їй було зручно замішувати тісто. В іншому випадку, це б завдавало незручностей. А дівчина обожнювала і готувати, і споживати пиріжки. У цьому плані Сашкові та свекрам теж пощастило! Так, випічка у неї виходила просто неймовірною: крихітні, на один укус пиріжки з дріжджового тіста, смажилися на сковороді з шиплячою олією і були фірмовою стравою та «фішкою» молодої дружини.
І не ледача Ніночка пекла їх з різноманітними начинками і складала у невеликий тазик. Вони приносили їх щоразу у гості. І цього разу також не стало винятком. Павло з дружиною влаштували посиденьки з нагоди їхнього повернення на Батьківщину. Але прекрасна Вероніка від випічки відмовилася:
— Я таке не їм!
— Що саме — таке? — щиро запитала Ніна: пиріжки користувалися величезним успіхом у родині чоловіка, особливо у свекра, якого дружина кулінарними шедеврами не пестила.
— Кондитерські вироби з борошна! — зверхньо відповіла дружина брата.
— Та будь-яка випічка – завжди з борошна! Іншої ж не існує! — здивувалася наївна дівчина. — З чого ж її ще роблять, як не з борошна? І запропонувала: — Спробуйте – дуже смачно! Та й від одного пиріжка нічого не станеться!
— Ні, мені необхідно стежити за фігурою! — з гордістю відповіла красуня. І всім стало зрозуміло, що вона мала на увазі повненьку Ніночку, якій не потрібно було ні за чим стежити. Адже цієї фігури, на думку Вероніки, у неї просто не існувало. Ніна нічого не помітила і піднесла до рота черговий пиріжок, а Сашка охопила раптова досада на те, що в нього така невитончена й нерозуміюча дружина. Хоча ще вчора молодого чоловіка все цілком влаштовувало.
— Вона мені не сподобалася! — сказала дівчина після обіду, одразу після питання про нігті. — А тобі?
“А мені вона дуже сподобалася!” – хотів відповісти Сашко, але щось його спинило. Тому він знову відповів стисло:
— Нічого особливого. – Але дружина брата його глибоко вразила. І він раптом усвідомив, що порівняння його дружини з Веронікою явно не на користь Ніночки: вона програвала своїй стрункій зовиці з витонченими рисами обличчя та розкішним волоссям, зібраним у щільний пучок на потилиці. Саме так виглядають аристократичні дами, які займаються бальними танцями: вишукано та витончено, жодного зайвого руху! Все продумано — навіть вирази очей!
“Ось, справді, ідеальна жінка! — думав Сашко. — Пощастило ж Павлу! Як би йому трохи змінити Ніночку, щоб вона хоч трохи нагадувала невістку? Але Ніна змінюватися не бажала. Вона приймала себе такою, якою була. І якщо раніше Сашка це влаштовувало, то тепер почало дратувати. Виходило, що він став кохати дівчину менше.
— Може, тобі записатися у фітнес-клуб? — запитав він дружину під час чергової смачної вечері.
— Тобто, у спортзал? — здивувалася Ніна.
— Так, щоб підтягнути м’язи та скинути зайву вагу.
— А тобі самому не потрібно підтягнути м’язи? — несподівано відповіла завжди м’яка дружина. — Може, почнеш із себе, а вже потім будеш висувати претензії до мене? Гадаєш, я не бачу, звідки ноги ростуть і як ти вирячаєш очі на дружину свого брата?
Вона кинула виделку та пішла у свою кімнату: так, розумна Ніночка все побачила. І тому почала ревнувати чоловіка. А Сашко не пішов за нею і вперше за весь час їхнього спільного життя ліг спати на дивані. Але наступного дня вони, звичайно ж, заговорили знову: не слід забувати, що молоді люди були юними й одружилися зі взаємної прихильності.
Наступного ж дня чоловік причепився до Ніночки через її зачіску.
— А не можна якось їх розчесати, щою прямі були? Або пригладити?
— Можна, але навіщо? — здивувалася дружина. — Тобі ж завжди це подобалось!
І це була правда: Сашко був в захваті від волосся дружини, легкого та пухнастого, як і вона сама.
— Ну, для мінливості! — виправдався він.
— А для мінливості я тобі сьогодні курчат на вечерю запечу! — відповіла Ніночка і побігла на свій ранковий урок.
Сашко ще деякий час залишався сидіти, занурений у роздуми про Вероніку та її гладку зачіску. Так, такий образ, безперечно, личить справжнім красуням! А згодом з’ясувалося, що довжина спідниці дружини йому теж не до вподоби. Більше того, він заявив, що вона додає їй років з десять зайвих. Через свою повноту Ніночка рідко носила штани, тому ці слова її глибоко вразили. Вона кілька секунд збиралася з думками, а потім тихо, але рішуче сказала:
— А, на мій погляд, мені додає десять зайвих років твоя присутність поруч.
Після цих слів Сашко цілий тиждень ночував на дивані, і вони майже не спілкувалися. Хоча їжа була такою же смачною та різноманітною, як завжди: приготування їжі допомагало Ніночці боротися зі стресом.
Зрештою вони, звичайно, примирилися.
Однак Ніночка стала помітно сумнішою, стриманішою. І вже не сміялася так голосно та щиро, закинувши свою кучеряву голову назад і демонструючи ідеальний ряд білих зубів.
“І це добре! — тішився Сашко. — Справжні леді так не регочуть. Вони лише злегка усміхаються куточками губ — величаво, як Вероніка!”
Так, дружина брата міцно вкарбувалася у свідомість Сашка. Але ці думки не мали конкретної мети, наприклад, заволодіти красунею. Йому подобався сам процес фантазування.
До того ж відбити дружину в брата було нечемно. Та й вона не зверне на нього уваги: Павло був набагато цікавішою особою за неяскравого Сашка, а такій жінці, як Вероніка, потрібен був гідний партнер.
В принципі, і Ніна була цілком непоганою: адже одружився ж він по коханню!
Але вдома стало сумно — вечорами дедалі частіше вони просто мовчали. І навіть бажання проводити час разом кудись зникло: розмовляти стало ні про що. Якось у таку саму похмуру неділю вони обідали мовчки, а у повітрі висів дискомфорт.
Раптом Сашко помітив, що на столі немає пиріжків, які Ніна завжди готувала двічі на тиждень — у четвер та неділю. Сьогодні була неділя, але звичної та смачної випічки на столі не було. Бажаючи трохи розрядити обстановку, він спробував пожартувати:
— А де ж пиріжки?
— Я худну, — холодно відповіла зазвичай привітна дружина.
— Ну, а я ж ні! — хмикнув Сашко.
— Я зробила манікюр, тому печиво організуй собі сам. До речі, здається, тобі потрібна інша дружина. Тож я йду від тебе! — буденним тоном заявила Ніна і вийшла з кухні.
У неї було усвідомлене бажання піти на розірвати шлюб!
Дружина пішла збирати речі, а здивований чоловік залишився на місці, приголомшений таким розвитком подій. Це було неочікувано і, як йому здалося, абсолютно безпричинно. Розлучатися він не бажав.
Але чого ж він тоді хотів? Щоб дружина покірно змінювалася, як йому заманеться, лише зовні? А все інше залишалося, як і раніше? Щоб неконфліктна Ніночка й далі варила йому смачні розсольники, пекла пиріжки та прасувала сорочки?
Зачинилися вхідні двері — Ніна пішла до батьків. А Сашко вирішив їхати до брата “обговорити” ситуацію. Вероніка пішла на манікюр, і Павло запросив його зайти у гості.
— Заздрю я тобі, брате, — почав Сашко, коли вони сіли на кухні, а старший брат готував яєшню. — Таку розкішну жінку відхопив!
— А я тобі, — несподівано відповів Павло.
— Це ще чому? — здивувався Сашко.
— Бо твоя Ніна — справжній скарб! До речі, а чому її з тобою немає? Я ж запрошував вас обох.
Сашко не став казати, що Ніна його покинула.
— Хоча правильно, — пожартував Павло, — ще б я її відбив! Ти сам не розумієш, яку перлину отримав! Чудова дівчина – не те, що моя. Вона мені навіть картоплі смаженої жодного разу не приготувала!
— Жодного разу? — Сашко аж зірвався з місця від подиву. У їхній родині всі обожнювали смажену картоплю, а Ніночка часто готувала її як гарнір.
— А ти бачив її нігті? Ось тобі й відповідь! — сказав Павло, хитро посміхаючись.
Сашко задумався. Йому здавалося, що в його житті чогось не вистачає. Але тепер, слухаючи брата, він усвідомив: усе, чого він так прагнув, вже було у його житті. Потрібно лише не втратити це. Він залишився з купою роздумів.
Сашко повернувся додому пізно ввечері, але порожня квартира зустріла його незвичною тишею. Речі Ніни зникли, ніби їх тут ніколи й не було. На полиці у ванній залишилася лише його зубна щітка.
Сівши на диван, він схопився за голову: “Що ж я наробив?”
Перший день без Ніни здався йому дивно безбарвним. Жодних звичних пиріжків, теплих усмішок чи її дзвінкого сміху. Він навіть намагався зробити собі чай, але лише розлив воду, бо думки зовсім не трималися купи.
Наступного ранку Сашко наважився зателефонувати Ніні. Він хотів сказати щось важливе, але натомість почув лише холодне:
— Чого тобі?
— Ніно, повертайся. Я… я був неправий, — нарешті зізнався він.
— Можливо, ти й був. Але тепер я думаю, що нам потрібно трохи часу окремо, — голос її був спокійний, але це лякало більше, ніж крик.
Дні минали і Сашко відчував, як порожнеча у його житті стає дедалі нестерпнішою. Кожна дрібниця нагадувала йому про Ніну. Усі ті речі, які раніше здавалися буденністю, тепер були безцінними.
Через тиждень Сашко наважився ще раз поговорити з Ніною. Він прийшов до її батьківського дому, тримаючи у руках квіти.
— Чого тобі? — повторила Ніна, але цього разу без холодності.
— Я хочу поговорити. Можна?
Ніна зітхнула, але запросила його до вітальні.
— Ніно, я… я був неправий. Я не помічав того, що ти для мене робиш. Твої пиріжки, твої усмішки, твої жарти… Я був засліплений ідеями, які сам собі вигадував. Але тепер я розумію, що втратив найцінніше у своєму житті, — сказав Сашко, дивлячись їй у вічі.
Ніна мовчала.
— Ти заслуговуєш на чоловіка, який буде цінувати тебе, а не вимагати змінюватися. Я хочу стати таким. Тільки дай мені шанс, будь ласка, — його голос затремтів.
Ніна подивилася на нього довгим поглядом.
— Я не обіцяю, що все буде, як раніше, — відповіла вона, але в її голосі вже не було тієї гострої холодності.
— І не треба, — тихо сказав Сашко. — Мені хочеться, щоб було краще.
Цей вечір вони провели разом, вперше за довгий час просто розмовляючи. І хоч попереду було багато роботи над собою, Сашко розумів: тепер він точно знає, заради чого варто старатися.
