— Сергій, це безпрограшний варіант! — Вадим малював схеми прямо на серветці в пабі. — Я знайшов постачальника апаратів, домовився за місця в бізнес-центрах. Мені треба закрити першу партію. Через три місяці повертаю з відсотками. Ти ж знаєш, я тебе ніколи не підводив.
Сергій знав Вадима як людину слова… у дрібницях. Вадим завжди повертав борг за пиво або таксі. Але 5 000 доларів — це були всі заощадження Сергія.
— Слухай, Вадиме, це велика сума. Мені вони восени будуть потрібні.
— Та я раніше віддам! Вже в серпні буду в плюсі. Ми ж свої люди, які розписки? Ображаєш.
Сергій перевів гроші. Психологічно він почувався меценатом і крутим другом. Він не інвестував у каву, він інвестував у власне Его «успішного хлопця, який може виручити».
Минуло три місяці. У вересні Вадим перестав дзвонити першим. Коли Сергій нарешті додзвонився, голос друга був сповнений «об’єктивних труднощів».
— Серьога, ну ти ж бачиш, що з логістикою робиться! Митниця затримала апарати. Все стоїть. Гроші в товарі. Ти ж не хочеш, щоб я все кинув на півдорозі? Почекай ще місяць.
Через місяць «митниця» змінилася на «проблеми з орендодавцями», потім на «збій у софті». Сергій почав помічати дивне: Вадим перестав постити фото робочих процесів, зате в Instagram його дружини з’явилися сторіз із новеньким iPhone та вечерею в дорогому ресторані.
Найболючіше в такій ситуації — це не відсутність грошей, а спостереження за тим, як твій боржник живе краще за тебе. Сергій їздив на старій машині, яка потребувала ремонту, і економив на відпустці. Вадим у цей час виклав фото з «робочого вікенду» в Буковелі.
— Вадиме, я бачив твої фото. Якщо в тебе є гроші на лижі, то, мабуть, є і на повернення хоча б частини боргу? — Сергій намагався говорити спокійно.
— Ти що, за мною стежиш? — Вадим миттєво перейшов в атаку. — Це був подарунок дружини! Мені що, в депресію впасти, поки бізнес не пішов? Ти поводишся як колектор, а не як друг. Гроші будуть, коли будуть. Не тисни на мене, я і так на межі зриву!
Психологічно ситуація перевернулася: Сергій, який дав гроші, став «поганим хлопцем», а Вадим — «жертвою обставин і тиску».
Сергій вирішив перевірити «бізнес». Він поїхав за адресою одного з бізнес-центрів, де мали стояти апарати Вадима. Адміністратор лише знизав плечима:
— Вадим? Так, приходив, питав ціну оренди. Сказав, що дорого, і пішов пів року тому. Більше ми його не бачили.
Сергій відчув, як холоне в грудях. Не було ніякої митниці. Не було софту. Були просто витрачені гроші на підтримку «статусного життя» Вадима, який не хотів визнавати, що його стартап помер, не народившись.
Зустріч у парку стала точкою неповернення. Сергій прийшов із доказами того, що ніяких кав’ярень немає. Вадим спочатку мовчав, а потім вибухнув:
— Так, я все просадив! Ринок змінився! І що ти мені зробиш? Розписки немає. Свідків немає. Грошей у мене нуль, на мені нічого не записано. Хочеш — бий мене, хочеш — судися. Але я думав, що дружба важить більше за папірці. Ти мене розчарував.
Вадим розвернувся і пішов, залишивши Сергія з порожніми кишенями і відчуттям, що його щойно переїхав вантажівка з написом «Довіра». 2 000 доларів випарувалися, а разом із ними — 20 років спільної історії.
Першим імпульсом Сергія було знайти «міцних хлопців» або подати заяву про шахрайство. Але знайомий юоист швидко опустив його на землю:
— Сергію, без розписки чи договору позики поліція скаже, що це цивільно-правові відносини. А хлопці з бітами — це стаття вже для тебе. Вадим зараз у позиції «голого короля»: у нього офіційно нічого немає, він ніде не працює. Суд ти виграєш через три роки, але отримаєш папірець, яким зможеш обклеїти стіни. Тобі потрібні не суди, а важелі.
Сергій зрозумів: Вадим тримається на репутації. Він — «успішний стартапер» у вузьких колах, він бере нові кредити, щоб перекривати старі, і його головний актив — довіра наступних жертв.
Сергій змінив тактику. Він перестав дзвонити з погрозами. Замість цього він написав Вадиму в месенджер:
— Вадиме, я все розумію. Бізнес прогорів, буває. Я не хочу тебе топити. Давай просто зафіксуємо суму, щоб я був спокійний, що ти про неї пам’ятаєш. Я згоден на графік: по 200 доларів на місяць. Просто підпиши мені Договір про визнання боргу. Це формальність для моєї дружини, щоб вона не пішла від мене через ці гроші.
Вадим, відчувши, що «петля» послабилася, і прагнучи позбутися почуття провини, погодився. Він думав, що це просто черговий папірець, за яким він теж «колись» платитиме. Але підписавши цей документ у нотаріуса, Вадим зробив фатальну помилку для боржника: він перетворив «дружню розмову» на юридичний факт, який не потребує доведення в суді.
Коли Вадим пропустив перший же платіж у 200 доларів, Сергій не став кричати. Він почав діяти системно. Вадим якраз намагався ввійти в новий проект як «креативний партнер». Сергій дізнався, де відбуватиметься презентація, і просто прийшов туди. Не як скандаліст, а як зацікавлена особа.
В кулуарах, під час кави з потенційними інвесторами Вадима, Сергій спокійно сказав:
— О, Вадим — чудовий хлопець! Геній ідей. Шкода тільки, що мій проект з кав’ярнями він так і не запустив, хоча я вже рік чекаю на повернення інвестицій. Але ви не хвилюйтеся, у нас з ним все офіційно, через нотаріуса. Правда, Вадиме?
Обличчя Вадима стало кольору крейди. Його репутація «надійного партнера» розсипалася за 30 секунд. Інвестори люблять ризик, але вони ненавидять боржників, які «визнали провину» в нотаріуса.
Вадим зрозумів, що Сергій не відчепиться. Він став тінню, яка з’являлася в коментарях під постами Вадима, яка знала всіх його нових знайомих і яка мала на руках юридичну бомбу.
— Ти псуєш мені життя! — кричав Вадим у слухавку. — Через тебе зірвався контракт на 50 тисяч!
— Ні, Вадиме, — спокійно відповів Сергій. — Твоє життя псує борг. Віддай частину — і я зникну з твого горизонту. Мені не потрібні твої скандали, мені потрібні мої гроші.
Сергій створив умови, за яких Вадиму стало вигідніше платити, ніж терпіти репутаційні збитки. Вадим здав свій новенький iPhone, продав частину техніки і почав виплачувати борг. Не по 200, а по 500 доларів, аби тільки Сергій перестав бути «його совістю» на кожному публічному заході.
Через півтора року Сергій повернув собі 3 000 доларів із 5 000. Вадим зник з радарів, змінив коло спілкування і, швидше за все, решту грошей так і не віддасть. Але Сергій припинив переслідування.
— Чому ти зупинився? — спитала дружина. — Він же винен ще дві тисячі.
— Ці дві тисячі — плата за урок, — відповів Сергій. — Я повернув основне. А головне — я повернув собі відчуття, що я не лох. Я переграв його на його ж полі. Тепер я знаю: дружба — це про почуття, а гроші — це про цифри. І змішувати їх — це як пити бензин, сподіваючись, що це текіла.
