— Що в тебе готово до Нового року? — запитала мама, проходячи в квартиру. — Так, бачу, дзеркало не вимите, а диван, Надюшо, та ж він увесь у пилу. А їжі що, взагалі немає?
Для Наді, скільки вона себе пам’ятала, Новий рік завжди асоціювався з труднощами. Ранок 31 грудня в їхній родині починався так. Мамуся Анна, вставши рано-вранці, йшла на кухню. Вона клопотала над тим, щоб святковий стіл вийшов таким, щоб усі гості ахнули. Мінімум вісім салатів готувала, три види гарячого, та ще й закуски й два торти: один для дорослих гостей, другий для дитячого столика. Причому готувала все з запасом, бо не могла ходити в гості з порожніми руками або, що на її погляд було б ще гірше, з чимось магазинним.
— Як же я втомилася, — десь до полудня починала воркливо повторювати мама. — Та не потрібен мені цей Новий рік.
Могла вона й прикрикнути на домашніх, якщо вони плуталися у неї під ногами.
— Все сама роблю. Як мені це набридло. Не свято, а випробування якесь.
Батько, втім, ніколи не був проти допомогти дружині, але, по-перше, вона його просто не допускала до кухні, вважаючи, що він усе зіпсує. А якщо він брався допомагати з наведенням ладу в домі, то вони неодмінно сварилися, бо батько, на її думку, все робив не так. Ось і виходило, що до 8-9 вечора жінка працювала в гордовитому такому й навіть дещо ображеному стані. А потім, коли вже починали приходити гості, вона мчала приводити себе до ладу, надягала спеціально до цього свята збережену сукню, завивала волосся, фарбувалася й, сідаючи за стіл, сміялася й частувала. Буквально наполягала на тому, щоб гості все з’їдали, бо вона так старалася біля плити стояти.
Наді завжди було шкода матусю, бо вона вважала, що у свято треба відпочивати й веселитися. Але що б там не думала дитина, а Новий рік у її родині за одним і тим же сценарієм проходив рік за роком. І так все тривало й тривало.
І ось нарешті Надя виросла, закінчила школу, а потім і інститут. Бабусі й дідусі з обох боків, а також батьки, зробили їй з цього приводу просто царський подарунок. Купили квартиру-студію.
— Тепер не доведеться в іпотеку впрягатися, — сказав Дмитро, батько Наді, і навіть прослезився, бо радий був за доньку, яка може почати самостійне життя в комфортних умовах.
— Будь господарочкою, — наставительно сказала Анна й подарувала їй з цього приводу копію, власноруч зроблену з її великої зошита з кулінарними рецептами.
— Дякую, ви найкращі батьки на світі, — подякувала Надя мамі з татом.
І почалося її нове життя. Не просто, звісно, у ньому було з чимось, адже тепер усі домашні клопоти лягли на плечі Наді. Але незабаром вона зрозуміла, що, в принципі, це не так уже й страшно, бо, по-перше, є сучасна техніка для прибирання, наприклад, робот-пилосос, плюс посудомийна машина й різні хороші засоби для чищення. А по-друге, Надя вирішила в підсумку, що їй не обов’язково робити генеральне прибирання щотижня на вихідних. І без цього цілком собі чисто. І гості, подружки й друзі, що до неї приходили, ніколи, під шафи не заглядали, щоб перевірити, чи нема там пилу, хороша вона господиня чи ні.
Що ж до такої дрібниці життя, як готовка, Надя ставилася по-своєму. Вона була людиною непримхливою. Любила їсти фрукти, часто купувала напівфабрикати, харчувалася швидкими кашами й сендвічами. Отже, біля плити стояла чисто за настроєм, коли хотілося домашньої їжі. Ось тільки мама була проти такого способу життя, і коли вони з дочкою бачилися, неминуче говорила її за це.
— Не господарка, — повторювала Анна з таким трагічним виглядом, наче повідомляла про те, що на Землі почався льодовиковий період. — Як так можна жити? Та хто тебе таку заміж візьме?
Надя довго слухала це мовчки, але потім не витримала. Ні, вона поважала свою маму й цінувала її працю, але зрозуміла, що мусить якось уже відстояти свій спосіб життя. Плюс накопичилося, і тому вона сказала дещо, не обдумавши наслідки.
— Я буду шукати чоловіка, якому буду важлива як особистість, а не як набір функцій: прачка, посудомийка й кухарка.
Мати з широко розплющеними очима дивилася на доньку, а потім, опустивши голову, схлипнула.
— Значить, ось ким ти мене вважаєш? — з гіркою образою запитала вона. — Значить, ось як, по-твоєму, твій батько до мене ставиться? Як до служниці?
— Я такого не хотіла сказати, — злякалася Надя.
Але мама, не бажаючи більше нічого слухати, зібралася й пішла. Надя лишилася сама. Потім вона, звісно, поїхала до батьків, і вони навіть помирилися, але осад залишився, а час наближався до Нового року. І це було перше таке свято, яке Надя збиралася зустрічати в своєму домі. Тобто вона, природно, мала намір і до батьків заглянути, але сам Новий рік мав пройти в колі її друзів. Плюс ще мав прийти й її наречений Максим.
Надя й Макс зустрілися ще в університеті. Він познайомив її зі своїми батьками, і їм майбутня наречена сподобалася.
— Дивись, будь обережною, — наставляла Надю мама. — Чоловік багато що може вирішити, судячи з того, як його жінка готується до свята.
— Так, мамо, дякую за поради, — говорила Надя.
Але насправді вона не збиралася ні робити генеральне прибирання, ні готувати сто й одну страву на святковий стіл. Просто мамі про це було знати зовсім не обов’язково. Але буквально в день 31 грудня сталося непередбачена подія, а саме на порозі квартири Наді з’явилася її мама.
— Що ти тут робиш? — пискнула здивовано дівчина.
— Прийшла тобі допомогти, — відповіла мама, яка була якоюсь блідою, з колами під очима. І взагалі складалося враження, що вона не спала троє діб. — Ти в мене розумниця, але господарка молода, сама можеш і не впоратися. Так, тримай.
І мама простягнула їй дві сумки. В одній вона прихопила всякі корисні дрібниці для кухні, в другій — для прибирання дому й його прикрашання.
— Що в тебе готово? — тоном бувалого командира запитала мама, проходячи в квартиру. — Так, бачу, дзеркало не вимите, а диван, Надюшо, та ж він увесь у пилу.
— Нічого, він не пильний, мама, — закатила очі Надя. Будь ласка, мам.
— А це ще що?
Мама вже була на кухні, шаруділа, заглядала в холодильник, в каструлі.
— А де яйця, відварні, овочі? А де коржі для торта? Не пекла ще? Ох, доню, та як же так? Мені ж ще до себе додому треба, — прийнялася метушитися по кухні Анна. — Ну-ка надягай фартух і швиденько став картоплю. Потім бігом до магазину, зараз залишу список. Нічого, все встигнемо, якщо лінуватися.
— Стоп, мама! — майже закричала Надя.
Анна зупинилася й у здивуванні втупилася на доньку.
— Пробач, мамо.
Надя уявляла, до чого це призведе, але не могла вчинити інакше.
— Але я не буду готуватися до Нового року, як ти. Вся це прибирання, готовка безкінечна, — махнула вона рукою. — Зрозумій, будь ласка, я дуже ціную те, що ти кожного разу робила. Свято було чудовим, але я й тато вважаємо, що ти занадто навантажувалася. Усе це не обов’язково. І гості наші, повір, не образилися б на тебе, якби не було стільки розносолів на столі.
Вона похитала головою.
— Ні, мама, я вже все вирішила. Ніякого прибирання. Я мила підлогу з роботом 5 днів тому. Ялинка вже наряджена. Маленька готова. Так, мамо, й не треба хапатися за серце. Мені в студії не потрібне дерево-гігант, що осипає голки всюди. А на столі буде готовий торт з хорошої кондитерської. Суші й піца, фрукти й один салат. Я приготую всього один салат. «Мімозу» за твоїм рецептом.
На якийсь час у кімнаті повисла тиша. Анна розкрила рота. Вона збиралася щось сказати, а потім раптом і справді схопилася за серце.
— Щось мені недобре, доню, — повідомила вона.
Надя ахнула, кинулася до неї.
— Мамусю! — злякалася Надя.
Вона посадила на стілець і, природно, кинулася викликати лікарів. І ті швидко сказали, у чому річ. Дало знати про себе серце, плюс тиск. Правда, на щастя, вирішено було обійтися без лікарні, а вони дозволили лишитися вдома, але берегтися неодмінно.
— Та як же Новий рік? — заторохтіла схвильовано жінка, як тільки лікарі зникли. — Я ж не встигну. Не зможу все зробити, як слід.
— Як слід? — похитав головою батько Наді. Дочка подзвонила йому відразу, як мамі стало недобре.
— А хто ж вирішив, як слід?
— Але я ж… — почала була Анна.
— Ні, вже, — ледь не вперше в житті перебив її строго чоловік. — Досить, рідна, кожен Новий рік ти стараєшся, а що в підсумку? Вже боїшся цього свята, адже стільки клопоту. І знаєш, як люди кажуть: «Не було б щастя, та нещастя допомогло». Він усміхнувся, похитав головою. — Мабуть, така доля у нашої родини: перший Новий рік інакше зустріти, ніж завжди.
— Та яке ж це буде свято, — схлипнула Анна. — А як же частування?
— Мамусю, — тепло усміхнулася Надя, — дозволь нам з татом про все подбати.
Вирішили, що Новий рік зустрічатимуть не в Наді, а в квартирі її батьків. Не хотілося їй залишати маму в такій ситуації. Друзі Наді й її наречений поставилися до цієї ідеї дуже позитивно, а вона запевнила їх, що вони будуть добре прийняті в компанії людей з родичів і знайомих, яких її батьки до себе запросили.
І ось уже вечорі готовий був святковий стіл: фрукти й цукерки, піца й суші, торти з кондитерської.
— Та вже, — скептично оцінила стіл Анна. — Сваритимуться.
Надя й її батько тільки закатили очі.
— Але день, погодься, пройшов незвичайно, — сказав Дмитро.
— Ну, непогано, взагалі-то, — погодилася Анна.
Цей день, до речі, оскільки він став у неї вільним, родина провела, трошки погулявши по місту, зайшовши в затишну кав’ярню й на виставку ялинкових іграшок. А на зворотному шляху Дмитро спонтанно купив для дружини букет троянд. І ось коли повернулися додому й приїхала їжа з доставки, невдовзі почали приходити й гості. Вона дуже хвилювалася, що скажуть люди. Але, до її здивування, ніхто не сварив її як погану господарку. Усі співчували й говорили, що правильно, що вирішили відпочити.
— Обожнюю суші, — сказав один із гостей. — Домашня їжа — це теж смачно, але на свята можна себе й побалувати.
Потім традиційно дивилися феєрверки й обмінювалися подарунками. А потім, коли Новий рік закінчився…
— Не сумуй, — сказала Надя мамі вранці 1 січня. — Наступний Новий рік обов’язково вийде таким, як ти звикла.
— А знаєш, я дещо зрозуміла, — раптом сказала мама. — Це був одне із найкращих свят у моєму житті. Може, повторимо? Мені якось… — усміхнулася вона. — Сподобалося бути лінивою господаркою в цей день.
— Я дуже рада за тебе, мамусю, — розсміялася Надя. — І я вірю, у нас кожен Новий рік буде найщасливішим.
