На кухні пахло не ранковою кавою, а катастрофою, що насувається. Сергій, затятий холостяк і людина, чий максимум у кулінарії обмежувався доставкою піци, стояв перед горою немитого посуду.
У правиці він стискав поролонову мочалку так, , а в лівій тримав жирну сковорідку.
— Ти дивись, люди добрі! — вигукнула тітка Галина, зупинившись у дверях і сплеснувши руками. — Сергійко і мийний засіб! Ой, тримайте мене семеро, бо впаду прямо на цей немитий лінолеум!
Сергій не обернувся, лише жовчно примружився, дивлячись на залишки вчорашнього рагу.
— Тітко Галю, не починайте. Я просто вирішив допомогти по господарству. Хіба це злочин? — процідив він, посилено тручи сковорідку.
— Допомогти? Ти? — Галина підійшла ближче, підозріло мружачись. — Ти останній раз тарілку мив у дев’ятому класі, і то тому, що мати інтернет відключила! А тут — дивіться, яка старанність. Точно кажу: спадок хоче! Відчуваєш, що бабуся Марфа заповіт переписувати збирається, от і ввімкнув режим «золотого онука».
— Який ще заповіт? — Сергій різко повернувся, випадково бризнувши піною тітці на фартух. — Я просто хочу, щоб у домі було чисто!
— Чисто йому захотілося! — підхопила з коридору сестра Марина, вриваючись у кухню з рушником на голові. — Сергію, не сміши мої тапочки. Ти вчора навіть горнятко за собою в раковину не поставив, а сьогодні вирішив Авгієві стайні розгребти? Галю, він точно мітить на ту ділянку біля річки!
— Та що ви до мене причепилися?! — вигукнув Сергій, кидаючи мочалку в раковину. Бризки полетіли в різні боки. — Якщо я ледар — погано. Якщо я мию посуд — значить, я мисливець за скарбами! Ви хоч самі себе чуєте?
— Ми чуємо логіку! — відрізала Марина. — Ти вранці питав, де лежить бабусина кришталева ваза. Навіщо вона тобі? Продати хотів чи пил витерти для кращого враження?
— Я хотів поставити туди квіти!
— Квіти! — Галина розреготалася так, що аж за щоки вхопилася. — Марина, ти чула? Квіти він хотів! Може, ще й вишивати почнеш, щоб уже напевно бабусине серце розтопити?
— Та досить вам! — Сергій знову схопив мочалку і почав несамовито терти каструлю. — Я доросла людина. Я маю право на чистоту. І взагалі, чому це вас так турбує? Боїтеся, що мені дістанеться більше, ніж вам?
— Ах, ось ти як заговорив! — Марина вперла руки в боки. — Значить, ми тепер корисливі? А хто минулого літа три тижні тут полов городи, поки ти в місті «проекти» здавав? Ми з тіткою спини не розгинали! А тепер прийшов пан Сергій, помив три тарілки — і вже головний претендент на хату?
— Я не претендую на хату! — заревів Сергій. — Я просто мию посуд! Чому кожна моя дія має піддаватися вашому рентгенівському аналізу на предмет жадоби?
— Бо ми тебе знаємо як облупленого! — вставила тітка Галина. — Ти ж задарма і пальцем не ворухнеш. Пам’ятаєш, як ти сусіду допоміг паркан фарбувати? А потім виявилося, що ти в нього дриль виманив назавжди! Ти стратег, Сергію. Але ми теж не вчора появилися.
— Це нестерпно! — Сергій кинув мокру каструлю назад у воду. Гучний «плюх» змусив жінок здригнутися. — Я намагаюся бути кращим! Я прочитав книгу про психологію сімейних стосунків! Там написано: «Почніть з малих справ».
— Малі справи у нього, подивіться, — Марина зневажливо кивнула на гору піни. — Краще б ти почав з того, що повернув мені борг за комуналку за минулий місяць, психолог ти наш домашній.
— Та поверну я! — крикнув Сергій. — Просто зараз у мене фінансовий маневр!
— Маневр у нього… Називай речі своїми іменами: ти просто хочеш, щоб бабуся побачила, який ти «господар», і вписала тебе першим номером у списку спадкоємців. Але знай: я цю каструлю зараз сама перемию, бо ти її навіть від жиру не відмив, тільки воду перевів!
— Відійди від раковини! — Сергій затулив собою посуд. — Це моя територія! Я доведу, що можу домити це до кінця без жодного підтексту!
— Та мий хоч до ночі! — махнула рукою тітка Галина. — Тільки не забудь пил на шафах витерти, там теж «спадок» чекає. Марина, ходімо, нехай працює. Може, хоч раз у житті користь буде, поки він мріє про золоті гори.
Сергій залишився один. Він важко дихав, стискаючи мочалку. На кухні запала тиша, яку порушувало лише цокання годинника і звук стікаючої води.
Він подивився на сковорідку. Може, вони й праві? Може, десь глибоко в підсвідомості він і справді думав про ту ділянку біля річки? Але зараз, злість була сильнішою за жадобу. Він тер так сильно, що емаль почала благати про помилування.
— Я домию це… — прошепотів він собі під ніс. — Навіть якщо цей спадок виявиться просто старою скринею з дірявими шкарпетками. Чисто з принципу!
А за стіною тітка Галина та Марина тихесенько підглядали у шпарину, посміхаючись.
— Бачиш? — шепнула Галина. — Психологія працює. Головне — правильно змотивувати. Тепер хоч посуд буде чистий.
— А спадок? — так само тихо спитала Марина.
— Який спадок? Бабуся ще нас усіх переживе, дай їй Боже здоров’я! А Сергію корисно трохи попрацювати.
Сергій продовжував битися з жиром, не підозрюючи, що став жертвою найстарішого в світі маневру — сімейної провокації.
Сергій не зупинявся. Одержимість, підігріта обуренням, вела його вперед крізь хащі брудних тарілок. Він витирав піт з чола тильним боком долоні, залишаючи на обличчі мильні розводи. Раптом двері кухні знову скрипнули. Це була Марина — вона повернулася, щоб «випадково» перевірити якість роботи.
— О, я бачу, ти вже до сервізу дійшов? — вона скептично підняла одну тарілку проти світла. — Сергію, ну хто так миє? Тут же розводи! Бабуся Марфа за таку «чистоту» тобі не те що хату, вона тобі навіть старий велосипед «Україна» не довірить.
— Марина, йди геть! — гаркнув Сергій, не озираючись. — Я мию так, як велить мені совість і здоровий глузд. Тобі не подобається? Бери рушник і витирай, а не стій над душею, як податковий інспектор!
— Я витиратиму? — Марина аж задихнулася від такої нахабності. — Я сьогодні з п’ятої ранку на ногах! Я вже встигла квіти полити, кота погодувати і навіть перевірила, чи не потік дах в сараї. А ти тільки-но прокинувся і вже командуєш? Тітко Галю, ви чуєте? Він уже поводиться так, ніби він тут повноправний господар!
Тітка Галина з’явилася миттєво, ніби тільки й чекала за рогом. У руках вона тримала записник у шкіряній палітурці.
— Що тут за галас? Сергію, ти чому на сестру голос підвищуєш? — вона суворо подивилася поверх окулярів. — Вона тобі діло каже. А ти, замість того, щоб прислухатися, істерики влаштовуєш. І що це в тебе в руках? Це ж бабусина улюблена чашка з блакитною облямівкою! Тільки спробуй відбити вінця — я тебе особисто з цього «спадкового списку» викреслю.
— З якого ще списку?! — Сергій кинув мочалку в раковину так, що вода бризнула прямо тітці на окуляри. — Ви що, серйозно ведете реєстр моїх гріхів? Тітко, ви ж доросла жінка, а займаєтеся якимись інтригами часів французького двору!
— Це не інтриги, це облік! — Галина демонстративно витерла окуляри краєм фартуха. — Хто більше вкладає в цей дім, той має більше прав голосу. А ти сьогодні вирішив за один день «відмитися» від десятиріч лінощів? Не вийде, голубчику.
— Та мені не потрібна ваша хата! — вигукнув Сергій, і його голос зірвався на високу ноту. — Я просто хотів зробити щось корисне! Може, я змінився? Може, я став іншою людиною?
— Ага, іншою, — хмикнула Марина, витягуючи з-під столу стару табуретку і всідаючись на неї. — Ти став людиною, яка дуже хоче отримати бабусин антикварний комод. Я ж бачила, як ти на нього вчора дивився. Прямо очима його роздягав. Думав, там золоті червінці заховані?
— Там моль захована, Марина! Моль! Я дивився на нього, бо він скрипить, як нечиста сила, коли я мимо проходжу! — Сергій уже не просто мив, він люто тер каструлю, видаючи звук, схожий на скрегіт гальм потяга. — Ви самі створили цей культ спадщини! Ви кожне моє зітхання трактуєте як спробу захопити майно!
— Бо ти підозрілий! — відрубала тітка Галина. — Ось навіщо ти вчора питав, чи оформлена земля під гаражем?
— Бо я хотів там прибрати і, можливо, поставити свій мотоцикл, щоб він не гнив під дощем! — Сергій розвернувся, тримаючи в руках каструлю, як щит. — Але тепер я бачу: що б я не зробив — я винен. Помив посуд — злодій. Не помив — ледар. Може, мені взагалі звідси поїхати?
— О! Подивіться на нього! Шантаж почався! — Марина сплеснула в долоні. — «Я поїду, і ви всі пошкодуєте». Класика! Тітко, пишіть у блокнот: «Використовує емоційний тиск для досягнення корисливих цілей».
— Вже пишу, — серйозно відповіла Галина, виводячи щось ручкою.
Сергій застиг. Він дивився на них і раптом відчув, що починає істерично сміятися.
— Добре! — вигукнув він. — Пишіть! Пишіть, що я помив не тільки посуд, а й підлогу помию! І вікна протру! І навіть, — він зробив паузу для ефекту, — поремонтую той клятий комод! І роблю я це виключно для того, щоб ви луснули від своєї підозрілості!
Він знову занурив руки в піну. Жінки перезирнулися. В очах Марини промайнула іскра перемоги, а тітка Галина ледь помітно кивнула.
— Ну, вікна — це добре, — спокійно сказала Галина. — Але засіб для скла візьми в коморі, верхня полиця. І не здумай залишати розводи, бо бабуся Марфа завтра приїде, і я їй обов’язково скажу, хто саме так «старався».
— Не хвилюйтеся, — процідив Сергій, — я зроблю так, що все сяятиме. Щоб ви навіть через окуляри не знайшли до чого причепитися!
Коли він знову заходився коло раковини, Марина тихо прошепотіла тітці:
— Слухай, а про комод це ти класно придумала. Я вже місяць не знала, як його змусити ті петлі змастити.
— Головне — тримати темп, — так само тихо відповіла Галина. — Тепер головне, щоб він про сарай не здогадався, а то до вечора ще й дах перекриє.
Галина Червона
