— Від холодильника відійди, — холодно сказала Лєна.
— Ти чого? — скривджено простягнув Сергій.
— Щоб звідти щось взяти, спочатку треба туди щось покласти! А ти за останні два тижні туди тільки свій цікавий ніс засовуєш! — роздратовано промовила Лєна. — Ти дочекаєшся, що я туди кодового замка поставлю!
— А мій кефір! — вигукнув Сергій.
— Твоєму кефіру треба пам’ятник поставити! — з натиском сказала Лєна. — Хоча, він саме, як пам’ятник, у холодильнику і стоїть! Причому, всі два тижні! Ти його пити будеш?
Сергій насупився і відійшов від холодильника. Але недалеко. Сперся на підвіконня і склав руки.
— Зла ти стала, — похитав головою Сергій. — Розлучення на тебе погано впливає!
— Розлучення на мене впливає добре, на мене погано вплинуло те, що до розлучення призвело! — зауважила Лєна. — І ще питання, довго ти ще збираєшся нас радувати своєю присутністю? У мене рішення суду на руках, мені тільки подзвонити потрібно, ну, ти зрозумів!
Тут Сергій сплеснув руками й обурено видав:
— А куди мені йти? До матері, в якої сестра з трьома дітьми живе? Чи одразу на вулицю?
— Мене це не сильно хвилювало, коли ти моїм чоловіком був, а тепер мене це взагалі не цікавить! Куди хочеш, туди й іди! — і Лєна недбало махнула рукою, ніби від мухи відмахнулася.
— Та я навіть квартиру зняти не можу з твоєї милості! — вигукнув Сергій. — Ти ж додумалася аліменти вимагати! А це більше половини моєї зарплати! Та як взагалі суд на це пішов?
— Сергію, суд на це пішов спокійно, — відповіла Лєна. — Просто в когось зарплата є! І комусь, між іншим, працювати треба не два дні на тиждень, а як належить!
— А що я можу з цим зробити? — заволалив Сергій.
— Що ти міг із цим зробити, ми з тобою обговорювали, коли одружені були, — хитаючи головою, відповіла Лєна. — А тепер ти тут живеш виключно на пташиних правах! І я тобі ставлю пряме запитання, коли ти звільниш житлову площу?
Лєна довго не могла наважитися на розлучення. Неприпустимо довго. Але не в шлюбі вона розчарувалася, а в чоловікові. Хоча, навіть коли стала його не сприймати, все намагалася виправити.
Якби Сергій зміг змінитися, зміг зробити те, що просила його Лєна, вони стали б нормальною щасливою сім’єю. А вона хотіла не так вже й багато. Все, що вона хотіла, перестати працювати за двох! Тільки й усього!
— Що цього разу? — запитала Лєна у чоловіка, коли повернулася з роботи додому.
А те, що Сергій день удома провів, жінка дізналася від сусідки біля під’їзду.
— Матеріали не привезли, то бригадир трьох залишив, а решту — по домах, — відмахнувся Сергій.
— А чому серед тих трьох тебе не опинилося? — поцікавилася жінка.
— Звідки я знаю? — роздратовано кинув Сергій.
— А попросити ти не міг?
— От буду я ще начальству поради давати! — вигукнув Сергій. — Він залишив Ваську, Петьку та Максима, вони багатодітні. А решту за свій рахунок відправив!
— А тобі, значить, гроші вже не потрібні? — Лєна похитала головою. — Чи він сам не розуміє?
— Лєна, ті, хто бригадиру поради дає, потім іншу бригаду шукає! Дякуй хоч на тому, що взагалі роботу дає! — запевнив Сергій.
— А чи не багато ти про нього думаєш, — нахмурилася Лєна. — Він лише на сходинку вище, ніж ти. А начальство у вас одне — та сама компанія!
— Лєна, хто характер показує, ніде довго не затримується, — відповів Сергій.
— Гаразд, — жінка важко зітхнула. — І ти ось так прийшов і лежиш?
— А що робити? — стенув плечима Сергій.
— Та хоч що-небудь! — злість розбирала жінку. — Але не лежати ж днями на дивані!
— Якщо завтра нічого не привезуть, треба буде подзвонити Пашці, в нього якісь замовлення бувають, — невизначено промовив Сергій.
— До речі, а чого ти сьогодні до мене в магазин не зайшов? Повз же йшов, коли додому повертався! А нам сьогодні товар привезли, і вантажника не було! Міг би підробити!
— Лєно! — скривився Сергій. — Ну, куди мені вантажником? Я ж будівельник!
— А я — продавець! — вигукнула жінка. — Однак ось заробляю гроші, і корона не впала!
Сергій лише глянув на дружину, але відповідати не став.
Цей випадок наочно показував, що розлучення неминуче. А Лєна все тягнула. Сподівалася, що в Сергія з роботою справи налагодяться, чи він підробляти почне. Чи його в житті зацікавить хоч щось, крім нього самого. А він навіть на сина звертав увагу.
Що на маленького, що на старшого:
— Відійди! Не заважай! Тато втомився на роботі!
Навіть якщо його вчергове відправили за свій рахунок, і він день пролежав на дивані. Він, чомусь, все одно втомлювався.
А ще Лєна сподівалася, що Сергій побачить, наскільки сильно вона втомлюється тягнути їхню сім’ю. Перейметься. Пошкодує. За розум візьметься!
Тим більше, жінка знаходила гроші навіть на курси для нього.
— Але ж у тебе не тільки професія будівельника, ти ж закінчив курси сантехніків і газівників! Допуски отримав! Ти ж можеш влаштуватися на іншу роботу! Я розмовляла з нашим начальником ЖЕКу, він згоден тебе взяти! І зарплата там стабільна.
— Лєна, а ти знаєш, що за робота в ЖЕКу? — обурювався Сергій. — Це ж день бігати! Це ж люди!
— Тим більше! — запевняла жінка. — Добре і швидко все зробиш, то тобі зверху щось дадуть!
— І на що ти мене штовхаєш? По життю з простягнутою рукою?
Лєна хотіла, як краще, а у відповідь отримувала лише образливий погляд. Мовляв, вона чоловіка змушуює йти працювати.
А потім жінка поринула в усвідомлення. А може, просто терпець урвався. Але вона побачила, що Сергій за будь-яких умовлянь, криків і благань з місця не зрушить. Йому зручно було жити так, як Лєна йому дозволяла.
Ситий, випраний, випрасуваний, у теплі та затишку. А сварки, як Лена зрозуміла, він уже просто ігнорував. Змирився зі сварливою дружиною, як зі стихією. Мовляв, зірветься, побушує й мине.
Звістку про розлучення Сергій сприйняв, як жарт:
— І як ти без мене будеш жити? — глузливо запитав він.
— А ким ти себе уявив? — звівши брови до перенісся, поцікавилася Лєна. — Від тебе ні користі, ні пуття! Скільки років з тобою живу, стільки й б’юся, щоб тебе розхитати! А ти в той диван уже коріння пустив!
— Е! Я працюю! — крикнув Сергій.
— От і працюй! — з натиском сказала Лєна. — А диван продавлюй десь в іншому місці! Тільки про аліменти не забувай!
У чому, а в цинізмі Лєна ніколи Сергія не підозрювала, а він же майно став ділити. На засідання приніс цілих три варіанти поділу майна! Три!
А суд узяв до відома факти, тому Сергій отримав право лише на особисті речі та одяг, а ще аліменти на утримання сина. І ще було судове рішення, щоб Сергій звільнив квартиру.
Стільки любові й ніжності Лєна не бачила від Сергія з дня весілля. Він і на колінах стояв, і по землі валявся, і зізнавався, що любить її безмірно і безмежно! І що готовий на все на світі, тільки б вона його не проганяла.
— Ми розлучилися, — сухо сказала жінка. — Що ти ще від мене хочеш?
— Леночко, ми ж можемо все повернути! — з надією в голосі говорив Сергій.
— Ні, не можемо, — відповіла Лєна.
— Я виправлюся! — обіцяв Сергій.
— Тепер мені все одно. Я з тобою багато років. Я вже просто не хочу! Нічого не хочу! І навіть якщо ти виправишся, я все одно вже нічого не захочу!
Вона була непохитна.
— Можна, я хоча б якийсь час у квартирі поживу, поки собі не знайду щось підходяще? — жалібно попросив Сергій.
Даремно вона погодилася. День минув, число змінилося, нічого не змінилося. Тільки у Лєни нічого не змінилося після розлучення. Хіба що, Сергій їй зарплату не віддав, але на картку були зараховані аліменти.
А Сергій, як і раніше, два дні на тиждень працював, а решту часу — давив диван. Щоправда, тепер він виправдовував своє сидіння в телефоні пошуком квартири.
Хоча, ні. Деякі зміни жінку наздогнали. Тепер їй не потрібно було думати про те, щоб Сергія нагодувати, випрати йому одяг і піклуватися про його здоров’я та благополуччя.
Він же, залишившись у квартирі, мабуть, дуже на це розраховував.
І перші дні жінка якось за інерцією робила те, що й раніше. А потім стала одергувати себе:
— Чужа це людина! Сусід! Нехай сам про себе дбає!
Були й неприємні сюрпризи. Сергій став періодично робити нічні набіги на холодильник. Хоча він туди нічого не клав.
Тоді Лєна стала готувати для себе й сина на один раз, а запасів продуктів у холодильнику та в шафках не робити. І це було просто. Вона в магазині працювала, тому могла взяти продуктів рівно стільки, скільки потрібно було. Багато в чому жінці довелося перейти на разові моменти. Капсули для прання, пакетики з цукром, пакетики з кавою. Це було не дуже зручно, але як тимчасовий захід, поки колишній чоловік не виїде, було терпимо. І це було б терпимо, якби не затягувалося.
— І скільки це триватиме? — запитувала Лєна. — Коли ти вже звільниш нас із сином від своєї персони? Я нормально прибрати в квартирі не можу!
— Я тобі не заважаю, — озвався Сергій із дивана.
— Заважаєш, і ще й як! — заявила Лєна. — І візьми до уваги, я сваритися на тебе не буду! Я просто викличу поліцію, пред’явлю їм рішення суду, і вже вони посприяють твоєму виселенню!
Сергія з дивана, як зкинуло.
— Лєночко! — поповз він до неї на колінах. — Нікуди мені йти! У мамки сестра зі своїми дітьми, і зняти я нічого не можу! Тільки на ліжко залишків зарплати після аліментів вистачає! Навіть на їжу не залишається!
— А чиї це проблеми? — усміхнулася жінка. — Спробуй, нарешті, працювати почати, як нормальні люди!
— Лєночко! Я обіцяю! Я буду працювати! Тільки зараз не сезон! Мені б хоч трішечки ще тут пожити! А потім я і працювати буду, і квартиру собі зніму, і ще вам із синочком допомагати стану! Чесне слово! Ти мене тільки зараз не жени!
Чи повірила Лєна обіцянкам? Скоріше ні, ніж так. Просто пошкодувала. Чисто по-людськи. Але все ж сподівалася, що Сергій у таких умовах, нарешті, почне головою думати.
І ще тричі Сергій випрошував дозвіл залишитися. І ще тричі Лєна погоджувалася. Тільки жодних рухів з боку колишнього чоловіка так і не було.
Час було ставити в цьому питанні крапку!
— Лєночко, люба, складно зараз все! Я вже і підробітки шукав, і іншу роботу! І нікуди мене брати не хочуть! У сенсі, вакансії закриті! А я ж стараюся, ходжу, пропоную! Я вже на все, що завгодно, готовий! Але сама ж знаєш, криза! — Сергій підійшов до Лєни. — Не жени мене на вулицю! Будь ласка!
— Раз ти на все вже готовий, — промовила Лєна, а на обличчі її не здригнувся жоден м’яз, — то й заради того, щоб я тебе не вигнала, ти теж на все готовий! Так я розумію?
— Так, Лєночко! Все, що хочеш! Я на все готовий! — кивав Сергій.
— За право жити в квартирі я можу запропонувати тобі стати прибиральницею! — жінка усміхнулася. — Санвузол просто ридає без прибирання! Та й так, у квартирі, щоденне вологе прибирання не завадило б! Ну і супутні побутові питання ти візьмеш на себе! У тебе ж час дозволяє!
Сергій відсахнувся.
— Це єдина умова, щоб тобі тут залишитися, — промовила вона, а потім додала мрійливо: — Завжди хотіла, щоб тут хтось прибирав, крім мене.
Сергій пішов сам. Він би ніколи не погодився. А от його хитрість Лєна розгадала.
Якщо раніше він мирився з її сварками, тепер він просто слізливо випрошував ще часу. І так могло тривати ще дуже довго. Але в будь-якої доброти є межа. Сергій свій ліміт доброти вибрав.
Куди він подівся, Лєна не знала, але аліменти приходили справно. Якщо й узявся за голову, то нехай буде йому щастя!
