— Як же набридло твоє ниття! У нас буде хоч одна вечеря без цієї «приправи»? — Чоловік кинув ложку в тарілку з їжею, через що вміст розлетівся по всьому столу. Розрахунок був вірний — влаштувати скандал, щоб дружина надалі не сміла заводити стару розмову про втому від побуту та необхідність хоч якоїсь допомоги від сім’ї.
— І прибери тут! Зовсім уже облінилася! Будинок брудом заріс, а за твоїми словами, виходить, ніби ти в нас рабиня, не менше! — Едік гидливо встав і пішов із тарілкою в кімнату доїдати вечерю перед телевізором.
— Але я просто попросила допомогти мені з посудом, — несміливо зауважила дружина.
Діти з цікавістю визирнули зі своїх кімнат, почувши звук, коли грюкнули у спальні двері.
— Схоже, батя все-таки не витримав. Ну й не дивно, я б теж таку замазуру терпіти не став на його місці! — Долинули до Алли слова сина, перш ніж він знову зачинив двері.
— Ось значить як? Замазура? Рабиня? Що ж, раз ви від мене так втомилися, мені тут робити нічого! — Алла говорила тихо, але твердо, не розраховуючи, що її хоч хтось почує.
Підійшовши до дверей, вона кинула погляд у дзеркало, що висіло на стіні. Боже, як давно вона не бачила своє відображення! З начищеної блискучої рами з дзеркалом, яке Алла так довго вибирала, бігаючи магазинами, на неї дивилася зморена жінка, вік якої можна було визначити як «добре за п’ятдесят», при цьому паспорт говорив, що Алла ще молода і не може в свої роки навіть на пенсію розраховувати. Дзеркало так і стояло на підлозі, чоловік його не спромігся повісити, посилаючись на втому та брак часу.
— Прощавайте, Алло Сергіївно! Сподіваюся, не скоро побачимось! — Сказала вона своєму відображенню, накинула плащ і вийшла з дому.
Вечірня прохолода приємно освіжила обличчя, але невдовзі змусила зіщулитися й втягнути голову у високий комір.
Треба було прихопити шарф. Та й речі, хоча б на перший час. А втім, який сенс забирати з дому ті три нещасні ганчірки, які сиротливо займали в шафі одну-єдину полицю?
Зате в дітей у кімнаті стояла величезна шафа, забита модними шмотками. Та й чоловік себе періодично балував походами по магазинах. І тільки Алла насилу могла згадати, коли купувала собі обновку, весь час економлячи на собі.
Так повелося чи не з дня весілля. Алла неслася додому з роботи, щоб встигнути до приходу молодого чоловіка приготувати вечерю. Хотілося його здивувати, зрадіти, отримати похвалу та схвалення.
Схоже, вона хотіла цього надто сильно, адже невдовзі чоловік перетворив схвалення на якийсь недосяжний дар, заслужити який вона могла лише чимось винятковим.
— Ну, що сьогодні встигла зробити? — Чоловік влаштовував справжній допит щоразу, коли затримувався на роботі.
— Я встигла пару циклів прання поставити, підлогу протерти й вечерю приготувати.
— Усього-то? Не очікував, що поки я горбачуся, ти встигаєш прохолоджуватися!
Після народження дітей ситуація мало змінилася. Едік вимагав, щоб Алла працювала мало не до самого народження дітей, адже їй і так належало просидіти вдома кілька років.
— Працюй, чого з тобою зробиться! Удома–то встигнеш отупіти й деградувати!
Алла бачила зневажливе ставлення чоловіка, але не знала, як можна щось змінити. Її мати прожила з батьком таке ж життя. Можливо, саме тому Алла так і не наважилася піти від чоловіка. Іти, по суті, було нікуди – мати досі мучилася від життя, а батько просто виставив би розведену доньку за поріг.
Народження близнюків Ольги та Олега не принесло радості для жінки. Материнство зробило життя Алли схожим на вічний день бабака. Вона крутилася немов білка в колесі, але чоловік не збирався робити нічого, щоб допомогти їй.
— Алко, заткни своїх дітей! Мені вранці на роботу, а вони другу годину верещать! Якщо це не припиниться, ночувати всі разом будете в під’їзді!
Ідучи вранці на роботу, Едік бачив жінку, що падала з ніг, але продовжував озвучувати купу вимог. На щастя, іноді приїжджала мати. Але батько не відпускав її більше ніж на пару днів, оскільки сам не в силах був себе обслужити. Точніше, не хотів цього робити.
Ледве дітям виповнилося три роки, Едік змусив Аллу вийти на роботу й відправити дітей до садка. Постійні застуди й лікарняні з дітьми він сприймав як відпочинок, тому в такі дні намагався якомога сильніше завантажити дружину. А вона мовчала, оскільки заперечувати просто не було сил.
На жаль, підростаючі діти, бачачи ставлення батька до матері та її терпимість до всієї обстановки, підхопили його модель поведінки. І невдовзі вже всі троє покрикували на Аллу, замовляючи, що купити в магазині та що приготувати на вечерю.
— Слухай, ти давай припиняй сидіти! У раковині гора брудного посуду! — Майже за двадцять років шлюбу Едік підніс себе настільки, що навіть перестав називати дружину по імені.
— Мамо, а ти в курсі, що мені вчитися треба? Що в мене манікюр дорогий і з ним посуд не можна мити? — Обурилася Ольга на прохання матері допомогти прибрати кухню після вечері й вимити посуд.
— Так, мамо, припиняй лінуватися, це не смішно! Я дівчину привів, а в кімнаті як був бруд, так і залишився! — Підтакнув Олег.
— Якби ти цей бруд не залишав, було б чисто! — Утомлено зауважила Алла, але далі суперечка не пішла, оскільки жінка підвелася, взяла ганчірку й пішла в кімнату сина.
У глибині душі Алла чудово розуміла: вона сама винна в тому, що зараз діялося в її житті, але на зміни просто не було моральних сил.
Ситуація з домочадцями ставала дедалі гіршою. Алла не бачила поваги до себе. Одні накази, причіпки, насмішки й прохання. Діти починали говорити м’якше тільки для того, щоб попросити грошей. Чоловік давно зрозумів, що дружина дивно боїться скандалів і сварок, і загалом побоюється чоловіка, тому останнім часом не стримував себе у висловах.
— Скоріше б уже відійти в інший світ і не мучитися! — Часто казала вона собі засинаючи. А їй було всього сорок років. На роботі жінка теж не відчувала радості, вступивши з волі батька на бухгалтера, вона ніколи не любила свою роботу й ходила туди тільки з почуття обов’язку. Алла забула, коли востаннє отримувала задоволення від життя…
Невідомо, до чого призвело б її налаштування й настрій близьких, якби не випадок.
Усе життя жінки перевернулося з ніг на голову, коли вона познайомилася з новенькою ефектною дамою, яка нещодавно прийшла в їхній робочий колектив.
Нова співробітниця була добре одягнена й справляла враження успіху та впевненості в собі. Чомусь із усього колективу вона намагалася зблизитися саме з Аллою, яка давно перестала дружити з колегами, відвідувати посиденьки та корпоративи.
— Аллочко, можна з вами поговорити? — Одного разу попросила новенька, запрошуючи Аллу прогулятися після роботи в найближчий сквер.
— Так… Я правда поспішаю додому, але якщо недовго, то я вас вислухаю, — відповіла Алла, сідаючи на лавку.
Колега не стала тягти резину, вона одразу перейшла до справи: розповіла, що прожила багато років із людиною, хто принижував її.
— Аллочко, я виглядала, як ви. Схоже, і жили ми однаково. Розкажіть мені про своє життя! Поділіться! Я ж бачу, ви нещасні, у вас очі давно згасли!
Несподівано Аллу прорвало. Вислухавши зізнання зовсім сторонньої людини, Аллі стало так важливо розповісти про своє важке життя. Про все: відсутність поваги, турботи, уваги, хронічну втому, відсутність часу на себе й можливості щось змінити. Вона сиділа на лавочці, по щоках текли сльози, а поруч була зовсім стороння жінка, яка в той момент була ближчою за рідних людей. Вона її РОЗУМІЛА.
Відтоді жінки стали спілкуватися значно частіше. Нова знайома намагалася вселити в Аллу впевненість у собі й рішучість почати щось змінювати.
— Мені нікуди йти, та й жити нема на що. На одну зарплату не протягну. — Виправдовувалася Алла.
— Алло, збери речі й переїжджай до мене. Зроби хоча б перший крок, а далі дивись за обставинами! — Переконувала нова подруга. І все ж в Алли не вистачало рішучості. Вона з дня в день жила ніби уві сні. Як побутовий робот, якого використовували з однією лише метою…
І ось одного разу Алла наважилася. Побачивши своє відображення в дзеркалі, вона схопила сумку, у якій лежали гаманець і телефон, накинула плащ і пішла, розраховуючи покинути сім’ю якщо не назавжди, то надовго, щоб дати їм можливість оцінити, наскільки вона була їм важлива.
Перший тиждень вона прожила в нової подруги, яка мало не силою потягла Аллу в магазин і салон краси.
Весь цей час чоловік і діти телефонували й надсилали гнівні повідомлення з побутових питань. Нікому не спало на думку дізнатися, чому й куди зникла мати. Алла вирішила дати їм урок і не брала слухавку.
Минуло ще два тижні. Алла зняла кімнату і вперше в житті зажила тільки для себе.
Одного вечора вона вирішила все ж поговорити з чоловіком. Він телефонував їй, не перестаючи з самого ранку, і вона здалася.
— Алло?
— Слухай? Ти не знахабніла? Слухавку не береш, вдома не з’являєшся! Це що за новини? Тобі хто дозволяв так поводитися? Щоб прямо зараз, негайно вдома була! Інакше я тобі такий урок преподам, пошкодуєш, що народилася!
— Я не «слухай» і не «ей». Мене звати Алла Сергіївна. Надалі прошу саме так звертатися. Я пішла від вас і повертатися не планую. Я втомилася бути прислугою! Ви давно перестали цінувати й поважати мене, тому я не думаю, що моє зникнення вас сильно засмутило. Найміть покоївку, і нехай вона за вами доглядає, а ви їй будете платити. Незвично, не сперечаюся, я-то безкоштовно на вас працювала!
— Та ти сама не виживеш, у тебе зарплата три копійки, — злісно розсміявся чоловік.
— Я звикла на себе витрачати набагато менше. Впораюся. А ось ви… Втім, мені байдуже. — Алла скинула виклик і заблокувала номер чоловіка.
Пізніше їй намагалися телефонувати діти, погрожували відмовитися від неї, як від матері. Алла вирішила, що назад у таку сім’ю вона не повернеться. Хіба що сім’я зміниться й почне цінувати її. Але вона сумнівалася, що це так легко станеться, тому вирішила просто жити для себе. Вперше за довгі роки!
За пів року вона розлучилася з чоловіком, а з дітей спілкування з матір’ю підтримувала лише донька, та й то – після того, як вийшла заміж і опинилася на місці матері.
