— Слухай, Сергію, ну купив я машину, і що? Бізнес прогорів, грошей повернути борг немає. Ти ж рідний брат, а не колектор, міг би і пробачити таку дрібницю!
Сергій завжди був «скелею». Старший брат — виважений, мовчазний, передбачуваний, як розклад потягів. Його життя нагадувало акуратно заповнену митну декларацію: все на своєму місці, жодних контрабандних емоцій. Він роками працював на митниці, але не в тих кабінетах, де роблять статки на схемах, а там, де паперова рутина виїдає очі. Жив скромно, у звичайній дев’ятиповерхівці на околиці, їздив на старенькій «Шкоді» і понад усе цінував надійність.
Його молодший брат Андрій був повною протилежністю. «Син маминої подруги», улюбленець долі, людина-феєрверк. Харизматичний, з білозубою посмішкою та вічним азартом у власних очах, він не шукав роботу — він шукав «схеми», «теми» та «золоті жили». Поки Сергій рахував кожну гривню, Андрій міняв дорогі костюми на ще дорожчі борги, але завжди виходив сухим із води завдяки материнській протекції.
Одного вечора Андрій влетів до квартири Сергія, приносячи з собою запах дорогого парфуму та передчуття катастрофи. Його очі горіли тим самим вогнем, який зазвичай передує великим проблемам.
— Серьога, слухай, це реальний шанс! Еко-ферма. Зараз увесь світ схиблений на лохині, це ж «блакитне золото»! — він розклав на кухонному столі планшети з презентаціями. — Я вже все «перетер» з потрібними людьми. Треба лише закупити обладнання для переробки, шведське, останньої моделі. Все прораховано: за рік ми відбиваємося в нуль, за два — купуємо по Мерседесу і виїжджаємо на Канари. Мені лише треба стартовий капітал. Позич двадцять тисяч доларів. Я ж знаю, у тебе лежать «під матрацом» на квартиру малому.
Сергій відчув, як у грудях защеміло. Це були не просто гроші. Це були сім років життя. Сім років без відпусток, сім років у старому одязі, сім років відмов синові в елементарних розвагах. Кожна купюра пахла потом і недоспаними ночами.
— Андрію, це ж майбутнє Дмитра. Йому через два роки вступати, ми мріяли про власне житло для нього… Ти впевнений? Це величезний ризик.
— Брат, ну ти що, з дуба впав? Кров — не водиця! — Андрій перейшов на свій фірмовий конфіденційний тон. — Ти мені зараз простягнеш руку, а я тебе потім озолочу. Своїм же даю відсотки вищі, ніж у будь-якому банку. Ми ж сім’я, Сергію! Коли ми стали рахувати копійки між собою?
Остаточною крапкою став дзвінок матері. Вона плакала в трубку: «Сергійко, допоможи братикові. Він же такий талановитий, йому просто треба поштовх. Ти ж старший, ти ж розумний. Якщо не рідний брат, то хто йому допоможе? Не будь сухарем, синку».
Під тиском священного терміна «родина» Сергій здався. Він віддав гроші в конверті, без розписок, без договорів, просто дивлячись братові в очі. Це була угода на крові, як йому тоді здавалося.
Перші місяці були схожі на медовий місяць бізнесу. Андрій телефонував щодня, захлинаючись розповідав про закупівлю саджанців, договори з супермаркетами та шведські преси. Але згодом ентузіазм у трубці почав згасати. Дзвінки стали рідшими — раз на тиждень, потім раз на місяць. А потім Сергій почав чути відголоски реальності від спільних знайомих.
— Бачив твого малого вчора в «Велюрі», — кинув якось колега. — Гуляв так, ніби він нафтову вишку знайшов, а не лохину. Шампанське по три тисячі за пляшку, дівчата, каже, що бізнес просто пре!
Сергій спочатку зрадів: «Ну, значить, вигоріло! Скоро поверне». Але коли минув рік, і прийшов час першого внеску за боргом, Андрій раптово перетворився на привида. Він не брав слухавку, ігнорував повідомлення у групі, а його соцмережі заповнилися фотографіями з готелів, де ніч коштує як місячна зарплата Сергія.
Нарешті Сергій заскочив його біля модного ресторану в центрі. Андрій виходив із новенького кросовера останньої моделі.
— О, брате! — Андрій намагався посміхатися, але в кутиках очей застиг страх, який він швидко змінив на нахабство. — Та з тою фермою… біда, Серьога. Заморозки прийшли несподівано, все померзло. Потім шкідники з’їли те, що лишилося, а на складі холодильник замкнуло. Я в мінусах, брат, у глибоких мінусах.
— А машина? — Сергій кивнув на блискучий хром капота. — Це ж нова модель. Звідки гроші на неї, якщо ти «в мінусах»?
— Ой, ну ти як дитина! — Андрій роздратовано махнув рукою. — Це робоча машина. В оренді. Мені треба статус тримати, щоб нові інвестори не розбіглися. Хто дасть гроші людині на старій «Шкоді»? Грошей зараз реально немає, почекай ще пів року, я ж не відмовляюся!
Минуло два роки. У квартирі Сергія панував холод. Його дружина Олена більше не могла мовчати.
— Твій син вчиться на бюджеті тільки тому, що він працював до втрати свідомості, бо ми не змогли оплатити йому навіть репетиторів! — кричала вона під час чергової вечері. — А твій брат у цей час викладає в Instagram фото з Буковелю і купує дружині сумки за ціною нашого кухонного гарнітура! Це наші гроші, Сергію! Гроші нашої дитини! Чому ти мовчиш?!
Сергій, пригнічений власним безсиллям, пішов до батьківської хати, сподіваючись на справедливість. Але там на нього чекала крижана стіна.
— Сергійко, ну що ти як не рідний? — мати навіть не відірвала очей від серіалу. — Андрійку зараз так важко, він шукає себе, він у депресії через ту невдачу з фермою. А ти прийшов його добивати своїми папірцями? Ти ж багатий, у тебе стабільна робота, пенсія буде. Невже тобі шкода для брата? Гроші — це просто бруд. А ви ж одна кров. Не смій на нього тиснути, у нього від твоїх претензій тиск піднявся до ста шістдесяти! Ти що, хочеш брата в могилу звести через ці нещасні долари?
В цей момент Сергій зрозумів страшну річ: його призначили «злодієм» просто тому, що він був відповідальним. Його чесність стала його слабкістю, якою сім’я користувалася як зручним ресурсом.
Терпець урвався, коли Сергій через знайомих юристів заглянув у закриті реєстри. Виявилося, що еко-ферма ніколи не вмирала. Вона була оформлена на дружину Андрія і три місяці тому була успішно продана за суму, яка в п’ять разів перевищувала борг. Гроші були. Але Андрій просто вирішив, що братові повертати не обов’язково — «він же свій, почекає».
Сергій найняв адвоката. Це було найважче рішення в його житті.
— Без розписки ми в зоні ризику, — чесно сказав юрист. — Але у нас є ваша трирічна переписка в месенджерах, де він прямо визнає суму боргу та обіцяє відсотки. Плюс свідки передачі грошей. Спробуємо.
Коли Андрій отримав судову повістку, він прилетів до Сергія не з грішми, а з люттю.
— Ти на брата в суд?! Ти колекторська морда! Я думав, у нас сім’я, а ти за бабки готовий рідну матір продати! Слухай, Сергію, ну купив я машину, і що з того? Бізнес прогорів, грошей повернути борг зараз немає, все в нових проектах. Ти ж рідний брат, а не банк, міг би і пробачити таку дрібницю! Це ж копійки для тебе!
— Я хочу свої гроші назад, Андрію. Не твої, а мої. Ті, що я заробив своєю горбом, поки ти гуляв.
— Немає в мене нічого! — кричав Андрій, червоніючи від гніву. — Все майно на жінці, все в обороті! Подавай куди хочеш, ти нічого не отримаєш, тільки ганьбу на всю родину!
Судовий процес тривав півтора року. Андрій грав брудно. На суді він заявив, що Сергій ці гроші йому «подарував», бо вони були «чорним налом» з митниці, який Сергій хотів «відмити» через бізнес брата. Це був удар у спину — спроба підставити брата під кримінальне провадження. Сергій сидів у залі суду і не впізнавав людину, з якою ділив дитячу кімнату.
Сергій вистояв. Завдяки наполегливості адвоката та свідченням Олени, яка вела домашню бухгалтерію з точністю до цента, суд визнав факт позики. Майно Андрія, яке він не встиг переховати, було заарештовано. Виконавча служба спрацювала жорстко.
Але ціна цієї перемоги виявилася непомірно високою. Батьки викреслили Сергія зі свого життя. Мати під час останньої зустрічі прокляла його прямо в особі: «Ти мені більше не син. Ти за тридцять срібняків брата розіп’яв, ірод! Щоб тобі ці гроші в горлі стали!»
Сергій повернув майже всю суму. Андрій збанкрутував, дружина, побачивши, що «свято життя» закінчилося, пішла від нього, забравши залишки капіталу. Тепер «золотий хлопчик» живе у батьків, працює на будівництві чорноробом і при кожній нагоді розповідає сусідам, як його рідний брат-перевертень у погонах відібрав у нього останнє.
Сергій нарешті купив синові квартиру. Маленьку, але свою. Але радості в стінах цього помешкання не було. Кожної неділі він за звичкою дістає телефон, щоб набрати номер матері, запитати про здоров’я батька, але щоразу бачить напис: «Виклик відхилено». Він у «чорному списку» не лише в телефоні, а й у серцях тих, кого любив найбільше.
Гроші повернулися на рахунок. Борг закритий. Але Сергій зрозумів найстрашнішу істину: найдорожчі відсотки у світі — це ті, які ти платиш за ілюзію, що рідна кров гарантує порядність. Іноді, щоб зберегти власну гідність і майбутнє своєї дитини, доводиться відрізати від себе частину родини, як гангрену. Цей рахунок неможливо закрити жодною купюрою, він буде тиснути до кінця життя.
