— Сьомо, я тебе благаю! Якщо ти ще раз спробуєш самостійно поміняти кран у ванній, ми не просто затопимо сусідів — ми спровокуємо другий всесвітній потоп, і Ной за нами не припливе, бо ти йому винен гроші ще з минулого року!
Все почалося сонячного вівторка, коли старий змішувач у ванній кімнаті родини Соломонових видав свій останній передсмертний хрип і почав пускати тонку, але наполегливу цівку води прямо на новенький кахель. Сьома, бухгалтер з тридцятирічним стажем, людина, чий мозок працював швидше за японський калькулятор, але чиї руки були створені виключно для перегортання паперів та тримання виделки, завмер перед несправністю. У його душі, десь глибоко під шарами звітів та відомостей, жив безстрашний капітан далекого плавання, здатний підкорити стихію.
Сьома підрахував: виклик сантехніка з ЖЕКу коштував би триста гривень, плюс «на чай», плюс вартість запчастин, які той неодмінно купить дорожче. У сумі це виглядало як особиста образа його чоловічій гідності та спланована диверсія проти сімейного бюджету.
Його дружина Белла, жінка монументальна, чий голос мав таку силу і частоту, що міг би не просто зупиняти поїзди, а й розвертати їх у протилежному напрямку, стояла в дверях кухні, схрестивши руки.
— Сьомо, я тебе благаю як людину, а не як чоловіка, — почала Белла, і цей тон не віщував нічого доброго. — Залиш цей кран у спокої. Твої руки ростуть з такого специфічного місця, що навіть провідні ботаніки світу не можуть дати йому наукову назву! Виклич майстра, нехай він зробить це за гроші, поки ми ще маємо суху підлогу!
— Беллочка, радість моя, не роби мені нерви, вони в мене не казенні! — Сьома випрямився, намагаючись виглядати як атлант. — Я закінчив школу з золотою медаллю! У мене вища освіта! Я що, не впораюся з якимось латунним виробом? Це ж просто логіка, елементарна механіка і трохи фізики за восьмий клас. Тут треба лише піджати одну гайку. Три хвилини справи — і ми економимо на кілограм доброї телятини!
Сьома озброївся іржавим розвідним ключем величезного розміру, який дістався йому у спадок від дідуся-годинникаря (дідусь використовував його як гніт для засолювання капусти, але Сьома вірив у його магічну силу). З виглядом гладіатора, що йде на арену, він впевнено переступив поріг ванної кімнати.
— Беллочка, дитинко, піди-но в під’їзд і перекрий магістраль! — крикнув Сьома, приміряючись ключем до змішувача. — Я маю працювати в умовах повної гідроізоляції!
Через п’ять хвилин Белла повернулася. Вона важко дихала, її зачіска трохи розтріпалася, а в очах горів вогонь передчуття катастрофи.
— Я перекрила, Сьомо. Я все перекрила. Але маю тобі сказати: там на першому поверсі наш сусід, дядя Жора, якраз намилився в душі. Він стояв там увесь у піні, коли вода раптом скінчилася. Він обіцяв тебе вбити, Сьомо. І не просто вбити, а зробити це повільно, за допомогою тієї самої мочалки. Він кричав так, що на вулиці коти перестали битися!
— Дядя Жора — людина емоційна, він артист у душі, він охолоне, як тільки витре очі! — бадьоро, але з легкою хрипотою відповів Сьома. — Головне — результат!
Він вхопився обома руками за ключ, уперся ногою в край ванної і приклав зусилля, гідне олімпійського чемпіона. Пролунав звук, який в тиші квартири прозвучав як постріл із гармати. Кран не просто відкрутився — він відламався «з м’ясом», разом із частиною старої труби, яка, здавалося, трималася лише на чесному слові та іржі.
Проблема була в тому, що Белла, в запалі боротьби з дядею Жорою, перекрила лише «холодну» воду. «Гаряча» ж магістраль чекала свого часу. І цей час настав.
Зі стіни вдарив справжній ісландський гейзер температурою вісімдесят градусів. Окріп миттєво заповнив ванну кімнату парою, як у турецькому хамамі. Сьома, отримавши потужний струмінь прямо в обличчя, заверещав не своїм голосом. Намагаючись закрити дірку в стіні п’ятою, він послизнувся на мильній підлозі і почав ковзати по кахлях, розмахуючи руками, як фігурист-початківець, що виконує потрійний тулуп у калюжі кип’ятку.
— Белло! Гаси вогонь! Клич рятувальників! Свистать усіх наверх! Ми тонемо! — волав Сьома, намагаючись знайти опору. У паніці він вхопився за шторку для ванної, сподіваючись, що вона його втримає. Але карниз, розрахований на вагу легкого поліетилену, а не вгодованого бухгалтера, з тріском вирвався зі стіни. Сьома рухнув у воду, накритий шторкою, як морським неводом.
Белла вибігла в спільний коридор, забувши, що вона в халаті з принтом величезних ромашок. Вона почала несамовито дзвонити в усі двері сусідів.
— Рятуйте! Православні, іудеї, атеїсти — хто-небудь! Мій ідіот вирішив стати Нептуном! У нас у ванній філія пекла з гарячою водою! Ми зараз зваримося, як креветки до пива!
Першим на допомогу прибіг дядя Жора. Вигляд у нього був епічний: він був обмотаний лише коротким рушником, з одного вуха звисала мильна піна, очі були червоні від шампуню, а в руці він стискав величезний гайковий ключ — мабуть, той самий, яким збирався «вдячити» Сьомі. Але, побачивши масштаб катастрофи — воду, що вже почала переливатися через поріг у коридор, і Сьому, який боровся зі шторкою під струменем окропу — він миттєво забув про свою образу.
— Сьомо, ти не бухгалтер, ти терорист-смертник! — гаркнув дядя Жора, відштовхуючи Беллу. — Хто ж так труби рве? Це ж треба було з таким зусиллям крутити, щоб метал здався раніше за твій розум! Відійди, нещастя, дай професіоналу доступ до вентиля!
Минула година. Воду в будинку нарешті перекрили повністю — тепер не лише дядя Жора, а й усі п’ять поверхів залишилися без можливості помити руки. У квартирі Соломонових панувала тиша, порушувана лише ритмічним «ляп-ляп» — це вода стікала з дивана. Підлога була вкрита шаром води «по кісточки», а в квартирі поверхом нижче, де жила інтелігентна пані Циперович, на стелі почали з’являтися мальовничі коричневі плями, які за формою нагадували детальну карту України з усіма областями.
— Ну що, Сьомо? — Белла стояла посеред вітальні, тримаючи в руках ганчірку так, ніби це був каральний меч. — Порахував економію? Триста гривень у нас у кишені?
Сьома сидів на табуретці, загорнутий у плед, мокрий, червоний від пари і абсолютно нещасний. Він дивився в підлогу, де плавали його домашні капці.
— Тепер я тобі порахую наш баланс, капітане ти мій недороблений, — Белла почала загинати пальці. — Новий змішувач, бо цей ти перетворив на брухт — дві тисячі. Ремонт стелі пані Циперович — вона вже дзвонила і просила «не робити їй вирвані роки», тож це мінімум п’ять тисяч. Нові шпалери в коридор — ще три. І, Сьомо, новий рушник для дяді Жори, бо свій він порвав об твій розвідний ключ, коли сміявся, побачивши тебе під шторкою!
— Беллочка, але ж я старався… Я хотів як краще для сім’ї… — прошепотів Сьома.
— Ти старався, Сьомо! Ой, як ти старався! Ти так старався, що риби в Чорному морі почали хвилюватися за рівень води! Ти не чоловік в домі, ти стихійне лихо! Наступного разу, коли ти захочеш щось полагодити, просто дай мені триста гривень, і я піду куплю собі парфуми, а кран залишиться живим!
Наступного ранку в квартиру прийшов справжній сантехнік — похмурий чоловік на ім’я Степан, від якого пахло тютюном та досвідом. Він мовчки, протягом десяти хвилин, споглядав розкурочену стіну, вирвані зі м’ясом труби та сумного Сьому, який боявся навіть дихнути в його бік.
— Знаєте, господарю, — нарешті промовив Степан, випльовуючи травинку. — Я зазвичай беру за заміну крана триста гривень. Але за те, щоб виправити результат роботи «майстра з золотою медаллю», я беру подвійний тариф.
З того дня Сьома до інструментів не торкається принципово. Навіть якщо в домі треба просто забити цвях для картини, він кличе Беллу, щоб вона тримала молоток, а сам іде в найвіддаленішу кімнату, зачиняє двері і дуже голосно, щоб перекрити звук ударів, рахує дебет з кредитом у річному звіті.
Бо в Одесі кожна дитина знає головну економічну мудрість: дешевий ремонт — це коли ти один раз платиш професіоналу і п’єш каву, а дуже дорогий ремонт — це коли ти вирішуєш, що ти й сам «майстер на всі руки».
