— Сором з чужим чоловіком спати, а не з вільним познайомитися. Ніхто тебе до нього в ліжко не тягне. Поїдемо, тобі кажу, адже у Люби моєї день народження.
Галина була коханкою. Не пощастило їй з заміжжям. Просиділа в дівках до тридцяти років, а потім вирішила все ж таки знайти собі чоловіка. Що Павло одружений, спочатку не знала, але потім чоловік і сам не став приховувати цей факт, як тільки зрозумів, що дівчина до нього прив’язалася й покохала. Але жодного докору Галя не висловила Павлові. Навпаки, тільки себе сварила за цей зв’язок і за свою до нього слабкість. Вона почувалася неповноцінною, коли не знайшла собі вчасно нареченого, а час минав.
Хоч і подивитися — дівчина була непоганою: не красуня, але миловидна, трохи повнувата, що, напевно, додавало їй віку. Стосунки з Павлом вели в нікуди. Залишатися в ролі коханки Галі не хотілося, але й кинути Павла вона не могла. Не хотілося їй залишитися самотньою.
В один із днів нагрянув до неї в гості двоюрідний брат Сергій. Був він у місті проїздом, їхав у відрядження. Забіг до сестри на кілька годин, якраз давно не бачилися. Обідали на кухні, базікали, як у дитинстві, про те, про се, про життя теперішнє. Розповіла Галя братові про своє особисте життя. Розповіла все як є, поплакала трохи.
Тут заглянула до Галі сусідка, покликала до себе ненадовго — оцінити покупки. Галя відлучилася на двадцять хвилин. Якраз у цей час дзвінок у двері. Сергій пішов відкривати, думав, що Галя повернулася, от тільки двері-то не замикали… На порозі стояв Павло. Одразу брат зрозумів, що це Галин коханець. Павло розгубився, побачивши в Галі здоровенного чоловіка у спортивних штанях і майці, який жував бутерброд з ковбасою.
— А Галя вдома? — не знайшовся нічого кращого запитати Павло.
— Галя у ванній, — одразу здогадався, що відповісти Сергій.
— Вибачте, а ви хто їй будете? — не міг опам’ятатися Павло.
— Чоловік я її. Цивільний. Поки що… А ви з якою метою цікавитеся? — Сергій присунувся до Павла й схопив його за руку. — Чи не ти той самий одружений, про якого мені Галя розповідала? Слухай сюди. Якщо ще раз тут побачу, то зі сходів спущу, зрозумів?
Павло поспішив бігом сходами. Незабаром повернулася Галя. Сергій розповів їй про візит її приятеля.
— Що ти наробив? Хто тебе просив? — заплакала Галя. — Він не повернеться більше.
Вона сіла на диван і закрила обличчя руками.
— Так, він не повернеться більше, і це добре. Годі нюні розпускати. Є в мене для тебе чоловік гарний на прикметі. Вдівець у нашому селищі. Після того, як його дружини не стало, жінки йому проходу не дають, а він поки всіх відшиває. Наче сам ще хоче побути. Ось що. Після відрядження я знову до тебе заїду, будь готова. До селища разом поїдемо. Познайомлю вас.
— Як так? — здивувалася Галя. — Ні, Сергію, я так не можу. Невідомо хто. І чого це раптом я приїду… Сором. Ні.
— Сором з чужим чоловіком спати, а не з вільним познайомитися. Ніхто тебе до нього в ліжко не тягне. Поїдемо, тобі кажу, адже у Люби моєї день народження.
Через кілька днів Галя й Сергій вже були в селищі. Дружина Сергія, Люба, накрила стіл у саду біля лазні. Прийшли на сімейне свято сусіди, друзі й товариш Сергія — удівець Олексій. Сусіди вже давно знали Галю, а з Олексієм вона бачилася вперше.
Після задушевних посиденьок Галя повернулася до міста. Про себе вона відзначила, що Олексій був дуже тихий, скромний. «Мабуть, все про дружину сумує. Бідний чоловік. Мало таких сердешних», — подумала Галя.
Через тиждень, у двері подзвонили. Галя нікого не чекала. Вона відчинила двері й вразилася: на порозі стояв Олексій з пакетом у руках.
— Дозвольте, Галю, от я тут проїздом. На ринок і по магазинах приїжджав. Адже ми тепер знайомі, дай, думаю, навідаю, — проговорив Олексій, збиваючись, заготовлену фразу.
Галя запросила зайти. Її здивування не минало, але вона покликала гостя на чай, починаючи здогадуватися, що його візит не випадковість.
— Ну, як, усе, що треба, купили? — запитала Галина.
— Так, покупки в машині. А це ось вам. — Олексій дістав із пакета невеликий букет тюльпанів і простягнув Галі.
Вона взяла букет, і очі її засяяли. Сіли пити чай на кухні, розмовляючи про погоду й про ціни на ринку. Нарешті, коли чай був випитий, Олексій подякував жінці й зібрався йти. У передпокої він повільно й розсіяно одягнув свій жакет, взув черевики. Потім, майже на порозі, раптом обернувся до Галі й сказав:
— Якщо от піду зараз і не скажу, то не пробачу собі. Галю, весь тиждень я тільки й думав про вас. Чесно слово. Запала в душу. Ледве дочекався вихідних. Ось одразу й приїхав. Адресу у Сергія взяв…
Галя почервоніла й схилила погляд.
— Ми ж з вами так мало знаємо одне одного… — відповіла вона.
— Це нічого, нічого. Головне, що ви мене не прогнали? А можна на «ти»?… Я розумію, що я не подарунок. До того ж донька в мене маленька, вісім років. Зараз вона у бабусі.
Олексій хвилювався, руки його трохи тремтіли.
— Донька — це добре. Це щастя, — мрійливо промовила Галя. — Завжди хотіла мати доньку.
Олексій, підбадьорений такими словами, взяв Галю за руки й, притягнувши її до себе, поцілував. Після поцілунку чоловік подивився на Галю. В очах у неї блищали сльози.
— Невже я неприємний тобі? — запитав він. — Здається…
— Ні, навпаки. Навіть не очікувала від себе… І солодко, і спокійно. Ні в кого чужого не краду…
З того часу вони зустрічалися кожні вихідні. А через два місяці Галя й Олексій розписалися й стали жити в селищі. Галина влаштувалася на роботу у дитсадок. Через рік у них з’явилася спільна донька. Так і росли дві дівчинки в їхній родині: обидві улюблені й рідні. І уваги, і любові на всіх вистачало порівну. А Олексій і Галя тільки молоділи від щастя, їхня любов з роками ставала все міцнішою, як настояне вино.
Сергій за застіллями частенько підморгував Галині:
— Ну, що, Галко, якого чоловіка я тобі підігнав, га? Ти так змінилася, гарною такою стала. Бачу, для нього стараєшся. Я поганого не пораджу — слухайся брата!
