Тетяна Володимирівна сиділа на старому дивані в своїй маленькій квартирі на околиці Києва, попиваючи чай з лимоном. За вікном хурделиця замітала вулицю, а в кімнаті панувала напруга, яка накопичувалася роками.
Вона, жінка шістдесяти п’яти років, з сивими пасмами в волоссі та гострим поглядом, завжди була центром сімейних драм. Її дочка, Оксана, вийшла заміж за Андрія п’ять років тому, і з того часу стосунки між тещею та зятем були як поле бою.
Андрій, успішний IT-фахівець, мав дві квартири: одну, де жив з Оксаною в центрі міста, і другу, яку здавав у оренду в спальному районі.
Тетяна Володимирівна часто навідувалася до них, приносячи домашні пиріжки, поради та, на жаль Андрія, безліч зауважень.
“Ти не так тримаєш дитину”, “Чому в тебе завжди бардак у кухні?”, “Андрію, ти повинен більше заробляти, бо Оксана заслуговує на краще”. Зять терпів, але терпіння має межі.
Одного зимового вечора все вибухнуло. Андрій повернувся з роботи втомлений, а Тетяна Володимирівна вже сиділа за столом, годуючи маленького онука кашею. Оксана метушилася на кухні, готуючи вечерю.
– Андрію, синку, ти виглядаєш як привид, – сказала теща, не відриваючи очей від ложки. – Мабуть, знову перепрацював? Я завжди кажу Оксані, що ти повинен знайти нормальну роботу, а не сидіти за комп’ютером цілий день.
Андрій кинув портфель на підлогу і зітхнув.
– Тетяно Володимирівно, я заробляю достатньо, щоб утримувати сім’ю. І, будь ласка, не втручайтеся в мої справи.
– Втручаюся? – обурилася вона, кладучи ложку. – Я ж для вашого добра! Оксана, скажи йому, що мама права. Він же не бачить, як ти втомлюєшся з дитиною.
Оксана вийшла з кухні, витираючи руки рушником.
– Мамо, Андрію, давайте не сваритися. Вечеря готова.
Але Андрій не стримався.
– Ні, Оксана, досить! Твоя мама приходить сюди щодня, наче це її дім. Я хочу спокою в своїй квартирі!
Тетяна Володимирівна підвелася, її обличчя почервоніло.
– Спокою? Ти мене не хочеш бачити? Добре, Андрію! Якщо так, то нехай буде по-твоєму. Але я не збираюся зникати з життя дочки та онука. У тебе є друга квартира, та, яку ти здаєш. Пусти мене туди жити, і плати комунальні. Тоді ти мене не бачитимеш, а я буду поруч, якщо Оксані знадоблюся.
Запала тиша. Оксана завмерла, а Андрій роззявив рота від здивування.
– Що? – перепитав він. – Ви жартуєте?
– Ні, я серйозно, – відрізала теща. – Ти ж сам сказав, що не хочеш мене бачити. Отже, проблема вирішена. Я переїду туди, матиму свій куток, а ти платиш за світло, воду, газ. Це ж твоя квартира, твоя відповідальність.
Оксана втрутилася:
– Мамо, це ж абсурд! Андрію, не звертай уваги, вона просто образилася.
Але Тетяна Володимирівна вже не слухала. Вона взяла пальто і пішла геть, грюкнувши дверима.
Наступного дня Андрій сидів у своєму офісі, дивлячись у монітор, але думки були далеко. Пропозиція тещі крутилася в голові.
“Пусти мене жити у другу квартиру і плати комунальні”. Це звучало як шантаж, але водночас – як вихід. Він не хотів її бачити щодня, але й не міг заборонити Оксані спілкуватися з матір’ю. Друга квартира стояла порожня після того, як орендарі виїхали місяць тому. Чому б ні?
Ввечері він розповів Оксані.
– Слухай, може, твоя мама має рацію? – сказав Андрій, сідаючи за стіл. – Якщо вона переїде туди, ми матимемо спокій. Я заплачу за комунальні, це не так дорого.
Оксана здивовано подивилася на нього.
– Ти серйозно? Мама ж не серйозно це казала. Вона просто образилася.
– А чому ні? – наполягав Андрій. – Вона буде жити окремо, але недалеко. Ти зможеш її відвідувати, а я – ні.
Оксана похитала головою.
– Добре, я поговорю з нею.
Тетяна Володимирівна, почувши від дочки про згоду Андрія, зраділа. “Нарешті зять зрозумів, хто в домі господар”, – подумала вона.
Вона швидко зібрала речі – старі фотографії, улюблені горщики з квітами, книги з рецептами. Квартира Андрія була в сусідньому районі, простора, з двома кімнатами. Ідеально для пенсіонерки.
Переїзд відбувся за тиждень. Андрій привіз ключі, допоміг з речами, але розмовляв лаконічно.
– Ось ключі, Тетяно Володимирівно. Комунальні я оплачу онлайн. Якщо щось поламається, дзвоніть майстру, я заплачу.
– Дякую, синку, – посміхнулася вона. – Бачиш, як все просто? Ти мене не бачиш, а я щаслива.
Андрій кивнув і пішов, думаючи: “Нарешті спокій”.
Але спокій тривав недовго. Через кілька днів Оксана почала скаржитися.
– Мамо дзвонить щодня, каже, що в квартирі холодно. Може, ти подивишся?
Андрій зітхнув і поїхав. Тетяна Володимирівна зустріла його з чаєм.
– Андрію, заходь! Бачиш, як я облаштувалася? Але батареї ледь теплі. Ти ж платиш комунальні, то чому не гріють?
– Я перевірю, – буркнув він, оглядаючи опалення. Виявилося, що теща просто не вміла регулювати термостат.
– Ось, поверніть на 22 градуси, – пояснив Андрій.
– Дякую, синку! А посидь, поїж пиріжків. Я напекла.
Андрій відмовився і пішов. Але це був тільки початок.
Наступного разу теща подзвонила о дев’ятій вечора.
– Андрію, у мене кран тече! Приїдь, полагодь.
Він приїхав, полагодив, але теща не відпускала.
– Синку, а чому ти не хочеш мене бачити? Я ж добра жінка. Розкажи, що в тебе на серці.
– Тетяно Володимирівно, я просто хочу спокою, – відповів Андрій. – Ми різні люди.
– Різні? – засміялася вона. – Ти ж одружений на моїй дочці, значить, ми сім’я. Сідай, поговоримо.
Вони говорили годину. Теща розповідала про своє життя: як виростила Оксану сама, як працювала на двох роботах.
– Я завжди хотіла для неї найкращого, – зітхнула вона. – А ти – хороший хлопець, але впертий.
Андрій несподівано для себе розслабився.
– Я розумію, але ви занадто контролюєте.
– Контролюю? Я просто допомагаю!
З того вечора дзвінки почастішали. То лампочка перегоріла, то інтернет не працює. Кожного разу Андрій приїздив, лагодив, і вони говорили. Теща розповідала анекдоти, Андрій – про роботу.
Оксана помітила зміни.
– Ти частіше їздиш до мами. Що відбувається?
– Вона кличе на ремонт, – зізнався Андрій. – Але… вона не така вже й погана.
Одного разу теща запросила на вечерю.
– Андрію, приходь з Оксаною та онуком. Я приготувала борщ.
Вони прийшли. Стіл був накритий, як на свято.
– Синку, сідай! – сказала теща. – Я рада вас бачити. Знаєш, ця квартира – як мій новий дім. Дякую, що пустив.
– Будь ласка, – відповів Андрій. – Головне, що ви щасливі.
Під час вечері теща розповіла історію з молодості.
– Коли я була молодою, мій чоловік, царство йому небесне, теж мав дві квартири. Одну здавав, а в іншій ми жили. Але одного разу орендарі не заплатили, і ми мало не втратили все. Я сказала йому:
“Якщо не хочеш проблем, пусти мене керувати”. І він пустив. Ми заощадили, купили дачу.
Андрій посміхнувся.
– Ви завжди маєте план.
– Звичайно! Життя – це не гра, синку.
Поступово Андрій почав сам дзвонити.
– Тетяно Володимирівно, як справи? Потрібно щось?
– О, Андрію! Приїдь, я спекла пиріг з яблуками.
Вони говорили про все.
– Ти кажеш, IT – це майбутнє? – питала теща. – А покажи, як це працює.
Андрій приніс ноутбук, показав код.
– Бачиш, це як рецепт: крок за кроком.
– Цікаво! А я думала, ти просто граєшся.
Оксана була здивована.
– Ви стали друзями?
– Може, – відповів Андрій. – Вона розумна жінка.
Але не все було гладко. Одного разу стався конфлікт. Теща вирішила переставити меблі і пошкодила стіну.
– Андрію, вибач! Я не хотіла.
Він розсердився.
– Це моя квартира! Чому ви не запитали?
– Бо ти мене не бачиш, пам’ятаєш? – парирувала вона. – Я ж тут живу.
Вони посварилися, але швидко помирилися.
– Вибач, синку, – сказала теща. – Я звикла бути господинею.
– І я вибач, – відповів Андрій. – Давайте разом перефарбуємо.
Вони працювали цілий день, сміючись над помилками.
З часом теща почала допомагати по-іншому. Вона радила Андрію в бізнесі.
– У тебе друга квартира? А чому не інвестуєш у третю? Я знаю сусідку, продає.
Андрій послухав, і вони купили ще одну нерухомість.
– Дякую, Тетяно Володимирівно, – сказав він. – Без вас не впорався б.
– Зови мене мамою, – посміхнулася вона.
Історія скінчилася на родинному святі. Всі зібралися в квартирі тещі.
– Пам’ятаєш, як ти сказала: “Якщо не хочеш мене бачити, пусти жити і плати комунальні”? – запитав Андрій.
– Пам’ятаю, – засміялася теща. – А тепер ти приходиш щодня.
– Бо ви – частина сім’ї.
Вони обнялися, і сніг за вікном здавався теплішим.
Так минали місяці. Сім’я міцнішала, а пропозиція тещі стала легендою, яку розповідали друзям.
– Якщо не хочеш бачити тещу, пусти її в квартиру! – жартував Андрій.
Але тепер він хотів її бачити щодня.
Світлана Малосвітна
