Рано чи пізно білизна потребує прання. Можна роками складати її у величезний бак, збирати, відкладаючи неприємний момент, коли доведеться прати всю цю гору.
Біда в тому, що з часом бруд в’їдається глибше і відіпрати його стає складніше: ось і доводиться кип’ятити, ошпарюючи пальці, і, стираючи шкіру з долонь, терти, терти, терти… Багато днів, багато років.
Уявляєте, скільки брудних сорочок може накопичитися за довге людське життя? Та можна прати білизну в міру її забруднення. Доки бруд свіжий, плями можна випрати простою водою. Інші ж доводиться терти з милом. А ще одні — витравлювати їдким розчином, від якого сльозяться очі.
Будь-яка праля скаже вам, що найскладніше відіпрати сало й крoв. Наші гріхи й погані вчинки — це брудна білизна, і кожен — сам собі праля.
Нам дано унікальну можливість — у чомусь щасливу, в чомусь гірку — не збирати гріхи все життя, до того самого моменту, коли буде підбито підсумки наших земних справ, а почати спокутувати їх ще за життя — тобто на тому відрізку часу, коли ще можливо щось виправити.
Читайте також:Бабусенька…востаннє дивлюсь у твої сизі гранітні очі
