Півроку тому у мене помep чоловік. Я до сих пір не можу прийти в себе, до сих пір думаю про своє життя і з труднощами адаптуюся до нових умов. І не тому, що я так страждаю. В душі повна спустошеність.
Справа в тому, що мій чоловік пив. І дізналася я про це в першу ж ніч після весілля, коли, прокинувшись, не виявила його поруч і почула із сусідньої кімнати якийсь брязкіт. Я встала, вийшла і побачила, як чоловік, стоячи біля серванта, прямо з горлечка допиває гopілку, що залишилася після гостей.
Потім були обіцянки, клятви, і я, звичайно, повірила. Більш того, з усім ентузіазмом молодості кинулася рятувати кохану людину від зеленого змія. Спочатку мені це, як тоді порахувала, вдалося – він погодився полікуватися і тримався якийсь час. Потім періоди між пиятиками ставали коротше. Знову лікування, яке, знову, здавалося, допомогло.
Потім народився син, і тут на пару років чоловік майже перестав пити. Він був щасливий, що у нього є спадкоємець, з захватом возився з дитиною, і я була щаслива. Сподівалася, що все погане позаду. Як виявилося, даремно сподівалася.
Читайте також: Вчасно зупинитись. Його життя не мало сенсу через любов найріднішої
Не буду розповідати, як ми жили. Ті, у кого чоловіки п’ють, знають, як це – ненавидіти вихідні і свята, боятися кожного гучного звуку, рахувати копійки, ховати гроші і весь час чекати – п’яний прийде додому чи ні.
А тим щасливицям, у кого чоловіки не страждають тягою до випивки, краще і не знати, що таке, коли в неділю доводиться буквально відмочувати п’яного вщент чоловіка у ванній, відмивати, витвережувати, щоб він був в змозі вийти в понеділок на роботу. Коли свято перетворюється на суцільний скaндaл, коли ніхто з друзів вже не запрошує в гості і не приходить сам в будинок.
Виріс і пішов з дому син – спочатку вчитися, потім знайшов роботу в іншому місті. І чоловік зовсім розперезався. Пив він вже у відкриту, тягав у мене з гаманця гроші і категорично відмовлявся лікуватися і якось змінитися. А я терпіла, бо втратила роботу і повністю залежала від нього матеріально. Та й нашу квартиру розміняти більше, ніж на дві кімнати в комуналці, неможливо.
Останнім часом у нього погіршилося здоров’я – не можна ж так пити ?! Який організм витримає. І мені ще доводилося лікувати його, бігати в лікарню з передачами і так далі.
І ось його немає. Перед самим кінцем, скориставшись тим, що я пішла в магазин, він знайшов і випив все спиртовмісне в будинку: ліки, і пляшку бальзаму, яку я берегла до Нового року і так сховала, що навіть сама не відразу згадала, куди. Коли я повернулася, він лежав без свідомості. У лікарні сказали, що це кінець – так і сталося.
І ось я залишилася одна. Півроку минуло, а я все ще мимоволі напружуюся під вечір не радію вихідним і святам. Розумом розумію, що все вже в минулому, але багато років такого життя дарма не минули.
Все життя я прожила з aлкогoліком, все життя я витратила на те, щоб витягнути його з цієї прірви – і все марно. А життя пройшло … Намагаюся згадувати щось хороше, але не дуже-то і виходить. Мені 56 років. Навряд чи я зможу влаштувати в подальшому своє особисте життя, тобто, в перспективі тільки самотність.
Через те, що чоловік пив, у нас не було ніколи ніяких накопичень і заощаджень – все йшло на пропій. Квартира – стара «двушка-хрущовка», простенький ремонт в якій я наполовину сама зробила років 15-20 назад. Цінних речей немає.
Син ледь почав працювати – добре, що йому самому вистачає на життя. Так що про допомогу з його боку поки думати не доводиться. На роботу влаштуватися практично неможливо: місто маленьке, робочих місць майже немає. Йти в прибиральниці – я б з радістю, але стан здоров’я такий, що не справляюся вже.
Але не в цьому справа! Зрештою, я зможу прожити і на пенсію, і одна. Головне, що сина вивчено і на своїх ногах вже стоїть. Думаю я про те, на що витратила своє життя? Залишилася до старості одна, майже злиденна, в «убитій» квартирі, без здоров’я – і все в ім’я чого? Гаразд би, хоч вдалося його вилікувати, але, як кажуть лікарі, таке трапляється рідко, та й то, якщо людина сама сильно захоче.
Виходить, що я своє життя прожила даремно, кинула під ноги aлкaшу, якому це і не потрібно було. Ось про це я вже півроку думаю і жaхaюся сама собі.
