Свекруха не знала, що точка, на якій вони торгують, тримає їхня невістка.
— Коли вже твоя Катька роботу знайде? — вчергове запитала сина Надія Василівна.
— Мамо, ну годі вже ту тему піднімати, ми не маємо потреби. — відповів Костянтин.
— Жінка повинна бути при ділі. Твоя ж сидить удома і нічого не робить. Я он цілими днями прибираю!
— А навіщо ти прибираєш цілими днями? Сходила б, погуляла, кіно подивилася, книжку почитала.
— А не звикла я без діла сидіти, не те виховання. — Надія Василівна акуратно повісила картатий рушник на ручку кухонної шафки.
— Ну а в Олі інше виховання. Вона замість миття підлог шукає нішу для бізнесу.
— Ага, шукає вона нішу, бізнесменка. Мабуть, сидить цілими днями та розважається в тих ваших інтернетах. Я у віці, і то чекаю, коли дача почнеться, щоб без діла не сидіти, а ви якісь ледарі.
Оля, після того як пішла з офісу, справді вирішила відкрити щось своє. Хай вона не заробить усіх грошей світу, зате займатиметься тим, що їй приємно. Її чоловік Костя всіляко підтримував її бажання і завжди ставав на її бік.
Його мати ж, навпаки, вважала, що бізнесом керують тільки аферисти. А пристойні люди не заробляють грошей, а працюють. Оскільки жили вони з батьками, їм було зовсім неможливо пояснити, що зараз кожен сам собі підприємець, не те що в дев’яності.
— Як минув день? — запитав Костя, повернувшись додому з роботи.
— Цікаво минув, мені Машка телефонувала. Каже, у нас у місті відкривають фуд-корт. До того ж відкривають якісь її знайомі. Вона мені запропонувала сходити й переговорити з ними. Раптом щось цікаве буде з роботою.
— Так, це цікаво. Сходи, звісно, чим більше знайомств, тим більше перспектив. — погодився Костя.
— От і я так подумала.
— Чого ще цікавого? — запитав чоловік.
— З мамою твоєю посварилася. Вона запитала, чи не хочу я допомогти їй кахель помити у ванній. А я відповіла, що мені є чим зайнятися, окрім цілодобового прибирання.
— А вона?
— Ну як завжди, обурилася й назвала мене бруднулею. — усміхнулася Оля.
— Іноді мені здається, що ти її спеціально доводиш, — усміхнувся у відповідь Костя.
— Тобі просто здається. — усмішка Олі стала ширшою.
Трохи згодом сім’я зібралася за одним столом, щоб повечеряти. Надія Василівна насмажила відбивних і зварила макарони. На столі стояла тарілка з соліннями й кетчуп.
— Так, давайте-но, частуйтеся! — скомандувала вона, — треба їсти, поки гаряче.
— Дякую, мамо! Обожнюю твої котлети! — з набитим ротом сказав Костя.
— Можу й тебе, Олю, навчити. — свекруха хитро подивилася на невістку.
— Дякую, але я в готуванні не сильна. — чесно відповіла дівчина.
— Хм… у прибиранні не сильна, в готуванні не сильна… А в чому тоді? — саркастично запитала свекруха.
— У спальні, — спокійно відповіла невістка.
Костя засміявся, свекор почервонів і виронив виделку, а свекруха звела брови.
— Не треба про таке за столом!
— Я просто відповіла на ваше запитання, — незворушно знизала плечима невістка.
Час минав, настало літо, і свекри поїхали на дачу. Це був улюблений час для молодих, адже вони залишалися господарями цілої квартири. Ніхто не стояв над душею, ніхто не роздавав порад.
Оля і Костя сиділи на кухні й снідали кавою з бутербродами.
— Пам’ятаєш, я казала про хлопців із фуд-корту?
— Так, звісно. Як у них, пішло?
— Та непогано. Кличуть мене знову на якісь переговори. Кажуть, у них є цікава пропозиція.
— Чудово. Коли їдеш?
— Сьогодні. Увечері розкажу.
Оля повернулася в чудовому настрої, але Кості сказала, що поки що не зможе розголошувати свій бізнес-план. Їй треба самій як слід над ним поміркувати. Костя й не наполягав.
— Сьогодні телефонували батьки з дачі, питали, чи не хочемо ми заїхати по кабачки. — поділився він із дружиною.
— Ти ж не любиш кабачки? — здивувалася Оля.
— Так, але їм цього не поясниш.
— Узагалі не розумію, навіщо садити стільки кабачків, щоб було самим не з’їсти.
— А ти уяви, як минуло моє дитинство. Кабачкові оладки, кабачкові супи, варення — і те з кабачків.
— Співчуваю. — Оля жартома погладила чоловіка по голові.
Та в якийсь момент її рука завмерла. Їй спала на думку геніальна ідея.
На вихідні подружжя поїхало на дачу допомогти батькам. Вона побачила, що батьки схвильовані.
— То що це у вас за термінові справи? — здивувалася Оля. Але відповіді не почула.
Зазвичай свекри в принципі не метушилися, а тут кожна хвилина на рахунку.
— Тобі не зрозуміти, ти ж у нас безробітна. А вовка ноги годують. Ви носите воротите від нашого врожаю, а деякі люди за гроші купують! — гордо сказала свекруха. — Треба помідори, огірки, кабачки зняти й підготувати для відвантаження замовнику.
— Ну нічого собі! Ви, виходить, тепер теж бізнесмени. — усміхнулася невістка.
— Смійся скільки хочеш, а ми поїхали гроші заробляти. Колю! Ти все зібрав? — гукнула вона чоловіка.
— Уже йду! — гаркнув він у відповідь.
За кілька хвилин вони з сумками вже завантажувалися в автомобіль під вікнами. Усе літо свекри продавали врожай якимось перекупникам, і Надія Василівна була абсолютно щаслива.
Того ж часу Олю запросили у великий проєкт фуд-корту, щоб вона курувала закупівлі продуктів. Їй проєкт сподобався, і вона погодилася вкластися в частину, що стосувалася ринку.
Їй подобалось відбирати свіжі фрукти та овочі й продавати їх поштучно, як вирощені з любов’ю. Вона поставила окремий прилавок для продажу свіжовичавлених соків, і він мав шалену популярність.
— То ким ти працюєш у результаті? — ніяк не могли зрозуміти відсталі свекри.
— Ну, є такі модні місця для молоді, де вони можуть спробувати органічну їжу, випити свіжовичавленого соку або подивитися кіно. Я — співвласниця такого місця. — відповідала Оля, впевнена в тому, що свекри не зрозуміють.
— Нічого не зрозуміло. — як завжди відповідали вони.
На цьому розмова зазвичай закінчувалася, але іноді Надія Василівна дозволяла собі спілкуватися з невісткою трохи довше.
— Так, а нормальну роботу ти коли знайдеш? З окладом і лікарняним?
— Я не шукаю нормальну роботу. Мені це не цікаво.
— Я бачу, що не шукаєш, а коли почнеш? — продовжувала свекруха.
— Як тільки, так одразу вас сповіщу. — саркастично відповідала та.
— Навіть ми, пенсіонери, знайшли собі приробіток, а ти молода й така лінива! — свекруха не збиралася залишати у спокої невістку.
Наближалася осінь, і батьки хотіли продати більше овочів, щоб окупити сезон. Вони сиділи на дачі й чекали, коли до них приїде вже знайома кур’єрська машина. Та замість неї перед ворітьми зупинився білий позашляховик невістки.
— А тебе сюди як занесло? — здивувалася Надія Василівна.
— А я ваш замовник. Вирішила особисто приїхати й повідомити, що ми розриваємо з вами стосунки.
— Це як це? Ти що мелеш?
— А ось так це. Я скуповувала ваш урожай для свого проєкту, але оскільки поваги до мене не додалося ані на грам, я більше не хочу з вами працювати.
Надія Василівна витріщила очі й переглянулася з чоловіком.
— Тобто, ти хочеш сказати, що ти і є ФОП Романова?
— Ну так, це ж моє дівоче прізвище і я його не змінювала після весілля. Хоча кому я розповідаю, вам же не цікаво.
— Зачекай, Оленько, але ж сезон не закінчився. Де ти будеш овочі брати? — свекруха змінила тон на більш теплий.
— Як де? Є перці й симпатичніші. — хитро усміхнулася невістка. — Я ваші чисто по родинному брала, а в мене з охочих ціла черга!
— Гаразд, а що ти взимку робитимеш? — втрутився обурений свекор.
— А на зиму в мене договір із м’ясними господарствами укладений, не переживайте! — усміхнулася Оля білосніжною усмішкою. — Ну, мені час. Бувайте.
Вона розвернулася й сіла в автомобіль. Свекри ошелешено перезирнулися, а задні колеса вже підняли в повітрі пилюку.
— Ну як? Де була? — запитав дружину Костя, нарізаючи салат.
— Звільнила твоїх батьків. — спокійно відповіла дружина.
— Що?
Олі довелося докладно пояснювати, хто вона і з чим має справу. Костя захопився працездатністю дружини й визнав, що те, як вона обійшлася з його батьками, — правильно. Вони самі це заслужили своїм ставленням до невістки.
Оля розповіла, що тепер вони сміливо можуть брати кредит у банку на власну квартиру, весь її дохід постійно зростає. Ця новина сподобалася чоловіку.
Не минуло й пів року, як молоді з’їхали від батьків і заселилися у власну квартиру. Бізнес Олі розширився. Тепер вона займалася закупівлями для нових, щойно відкритих точок. Вона пробачила свекрів і продовжила з ними співпрацю. Свекруха навіть вивела новий сорт помідорів на честь ділової невістки.
От тільки скільки вона зможе працювати? Оля нікому ще не сказала, що носить під серцем малюка.
