Свекруха поселила у сина й невістки свою рідню. Але невістка не захотіла бути зручною господинею
Яна та Федір жили разом п’ять років, і в них було одне непорушне правило: їхній дім — це їхня територія. Після довгого дня в театральній студії, де Яна працювала візажисткою, вислуховуючи примхи акторів і відмиваючи пензлі від гриму, їй хотілося тільки тиші.
Федір, повертаючись зі змін у торговому центрі, де він обслуговував електрику серед вічного гулу й натовпу, теж цінував спокій. Їхня невелика двокімнатна квартира була місцем, де можна було видихнути, ходити в старих шортах і ні під кого не підлаштовуватися.
Але у Василини Петрівни, матері Федора, був свій погляд на їхню житлоплощу. У минулому вона завідувала секцією посуду у великому універмазі. Універмагу давно немає, але звичка розподіляти ресурси й вказувати людям їхнє місце нікуди не поділася. Василина Петрівна любила приймати рішення за всю родину, особливо якщо це не коштувало їй жодної копійки, але приносило пошану та повагу.
Все почалося в дощовий жовтневий вечір. Свекруха зателефонувала Федорові, коли вони з Яною тільки сіли вечеряти. Голос Василини Петрівни звучав бадьоро й не терпів заперечень.
— Федю, скажи Яні, хай звільняє другу кімнату. У суботу приїжджає Єгор. Він поживе у вас.
Яна, яка чула розмову через гучний зв’язок, перестала різати огірок. Єгор був троюрідним племінником свекрухи з Одеси. Яна бачила його один раз на чужому весіллі, де він тихо сидів у кутку й їв салат.
— Який ще Єгор? — нахмурився Федір. — Мамо, з чого це він житиме в нас?
— З того, що він рідня! — безапеляційно заявила свекруха. — Хлопець влаштувався в Києві кур’єром. Йому треба зачепитися, стати на ноги. Я вже пообіцяла його батькам, що він зупиниться у вас. У вас все одно ціла кімната пустує. Не ганьбіть мене перед родичами.
Причина такої щедрості читалася легко. Батьки Єгора тримали в Одесі непоганий будинок за десять хвилин від моря. Василина Петрівна дуже любила їздити туди в сезон, користуючись статусом дорогої гості. Тепер вона вирішила закріпити свої привілеї, розплатившись за них квартирою сина.
— Мамо, ми нікого до себе не беремо, — твердо сказав Федір. — Нехай знімає кімнату чи хостел. Ми звикли жити вдвох.
— Егоїсти! — обурилася Василина Петрівна. — Це ж на час! Хлопець отримає першу зарплату й вирішить, що робити. Не залишати ж його на вулиці. Все, питання вирішене, у суботу зустрічайте.
Вона кинула трубку. Федір потер перенісся й винувато подивився на дружину. Вони спробували передзвонити, але свекруха просто не брала слухавку.
У суботу вранці на порозі з’явився Єгор. Йому було двадцять п’ять. Він стояв у коридорі з величезною спортивною сумкою, переминався з ноги на ногу й виглядав утомленим. Він був цілком упевнений, що тьотя Вася все погодила, і його тут щиро чекають.
— Хай переночує, — тихо сказав Федір дружині на кухні. — Не виганяти ж його зараз назад на вокзал. Завтра поговоримо й придумаємо, куди його переселити.
Яна кивнула. Їй стало шкода цього хлопця з сумкою. Це було помилкою. «На час» почало стрімко розтягуватися. Єгор був чужою людиною, яка зайняла їхній простір. А чужа людина в невеликій квартирі змінює весь побут.
Ранок перетворився на випробування. Зміни кур’єра починалися рано. Будильник Єгора верещав нестерпним звуком о шостій ранку. Потім він ішов у ванну, займав її на сорок хвилин, залишав після себе мокру підлогу й раковину в зубній пасті.
Повертався він пізно, довго грів їжу в мікрохвильовці, голосно ляпав дверцятами холодильника й дивився відео на телефоні без навушників.
Яна втратила відчуття дому. Вона більше не могла вийти на кухню по воду в одній футболці. Доводилося кутатися в щільний халат.
Федір сердився, що не може подивитися телевізор у вітальні, бо там тепер спав родич. Вони стали розмовляти пошепки у власній спальні.
Фінансова сторона теж дала про себе знати. Єгор отримував небагато, більшу частину відкладав, а харчувався тим, що знаходив на полицях холодильника. Яна купувала сир, шинку й йогурти на кілька днів уперед, але вже надвечір холодильник пустів.
Здоровий молодий хлопець змітав продукти непомітно для самого себе. Яна не хотіла бути дріб’язковою, але годувати дорослого чоловіка за власний рахунок у їхні плани не входило.
Натомість Василина Петрівна розквітла. Вона телефонувала через день, але не синові, а Єгору.
— Як ти там, Єгорушко? — воркувала вона в слухавку. — Тебе годують узагалі? Яна-то вічно на роботі, певно, самими пельменями давишся? Нічого, я приїду, перевірю.
І вона приїжджала. З’являлася в неділю, приносила дешевий рулет до чаю й поводилася так, ніби утримувала весь цей дім.
— Яно, а чому в коридорі пісок? — питала свекруха, проходячи у взутті мало не до кухні. — У вас же гість живе. Що він матері скаже? Що в Феді дружина прибратися не може?
— Бо надворі сиро, Василино Петрівно, а нас тут троє живе, — рівно відповідала Яна, завантажуючи пральну машину черговими речами.
— То треба частіше мити. Хлопець працює, втомлюється. Йому затишок потрібен.
Федір зазвичай обривав ці розмови, вимагаючи від матері припинити причіпки, але Василина Петрівна тільки відмахувалася, вдаючи, що син нічого не тямить у гостинності.
Терпіння закінчилося через три тижні. Була неділя. Яна й Федір планували виспатися, але Єгор збирався на зміну й упустив на кухні каструлю. Сон зник остаточно.
Ближче до обіду заявилася Василина Петрівна. Вона була в чудовому настрої, по-господарськи сіла за кухонний стіл, взяла кухоль з чаєм і окинула кухню задоволеним поглядом.
— Дзвонила вчора в Одесу, — радісно повідомила вона. — Батьки Єгора такі вдячні! Кажуть, йому у вас дуже подобається. Тихо, спокійно, ніхто не смикає.
Яна мовчки протирала стільницю. Федір похмуро дивився у вікно.
— Загалом, — продовжила свекруха, — Єгор вирішив поки що нічого не знімати. Навіщо гроші витрачати? Йому на машину треба збирати. То він поживе у вас до літа. Яно, ти йому звільни велику шафу в коридорі. Йому мати наступного тижня зимові речі надішле. Дві великі коробки. Куртки там, взуття.
Яна зупинилася. Ганчірка завмерла в її руці. Вона подивилася на Федора. Чоловік важко зітхнув і розкрив було рота, щоб висловити матері все, що накопичилося, але Яна поклала руку йому на плече. Вона зрозуміла, що вмовляння й сварки тут не спрацюють.
Свекруха була абсолютно впевнена у своїй правоті й уже бачила, як у серпні безкоштовно їсть інжир на пляжі в Одесі.
Яна сіла навпроти Василини Петрівни. У ній було ясне, спокійне розуміння, як треба діяти.
— До наступного літа, значить, — рівно повторила Яна.
— Ну так. Усе вже вирішили, — кивнула свекруха, відпиваючи чай.
Яна ледь подалася вперед і подивилася свекрусі прямо в очі.
— Чудова новина, Василино Петрівно. Просто чудова. Раз ситуація змінюється, і це більше не тимчасова ночівля, а постійне проживання, то й умови в нас змінюються.
Свекруха насторожилася.
— Які ще умови?
— Фінансові, — просто сказала Яна.
— Жити в Києві дорого. Ми майже місяць годуємо Єгора й оплачуємо комуналку. Але цілий рік — це зовсім інша розмова.
— Тому з завтрашнього дня батьки Єгора переказують нам двадцять тисяч гривень на місяць. За оренду кімнати, світло, воду й продукти.
Василина Петрівна зблідла, потім її обличчя густо почервоніло від обурення.
— Що?! Ви в своєму розумі? З родичів гроші тягнути?!
— Звісно, — спокійно кивнула Яна. — Двадцять тисяч — це дуже по-родинному за кімнату з повним пансіоном у нашому районі. Ви ж самі сказали, що йому треба збирати, от ми й пропонуємо вигідний варіант.
— Я зараз сама подзвоню його мамі в Одесу. Скажу, що ви все так блискуче організували, знайшли йому дешевий і комфортний варіант із харчуванням. Упевнена, вони сьогодні ж перекажуть першу суму.
Яна дістала з кишені телефон, поклала його на стіл і розблокувала екран.
— Стій! — свекруха сіпнулася так, що мало не перекинула кухоль із чаєм.
Яна чудово розуміла, що Василина Петрівна піднесла себе рідні як щедру благодійницю, яка розв’язує всі проблеми племінника повністю за власний рахунок. Якщо Яна подзвонить і зажадає гроші, міф розвалиться. Виявиться, що свекруха просто розпоряджається чужими ресурсами. Жодної безкоштовної відпустки їй більше не світить, буде тільки сором перед ріднею.
— Не смій їм дзвонити, — процідила свекруха, нервово косячись на телефон. — Вони вирішать, що ми скнари.
— Вони вирішать, що ми нормальні люди, які вміють рахувати свої гроші, — втрутився Федір.
— Яна має рацію. Ми не благодійний фонд, мамо.
Василина Петрівна переводила погляд з невістки на сина. Вона зрозуміла, що загнана в кут. Її ідеальний план руйнувався на очах.
— Ви… — свекруха спробувала знайти потрібне слово, але голос її зірвався. — Ви просто безсердечні люди.
— То я дзвоню? — Яна підняла телефон, тримаючи палець над іконкою виклику.
— Забери телефон, — різко здала назад Василина Петрівна. Уся її владність кудись зникла. — Не смій ганьбити мене перед сім’єю своїми меркантильними забаганками.
— Тоді що ми робимо? — рівно запитала Яна.
Свекруха метушливо підвелася зі стільця.
— Він з’їде. Я сама заберу хлопця до себе. Раз ви виявилися такими дріб’язковими.
Яна опустила телефон на стіл.
— Це дуже шляхетне рішення, Василино Петрівно. Єгор закінчує зміну о восьмій вечора. Я допоможу йому зібрати речі, щоб він не затримувався.
Свекруха йшла швидко, голосно ляснувши дверима передпокою. Коли кроки на сходах затихли, у квартирі стало зовсім тихо. Федір підійшов до Яни й обійняв її зі спини.
— Двадцять тисяч? — тихо запитав він.
— Треба було казати більше, — відповіла Яна, притуляючись потилицею до його плеча.
Увечері Єгор пакував свою сумку. Він не ставив зайвих запитань. Тьотя Василина подзвонила йому за годину до кінця зміни й запропонувала пожити в неї.
Коли за ним зачинилися двері, Яна з насолодою повернула ключ у замку двічі. Вона пішла в спальню, стягнула щільні домашні штани й одягла свої улюблені короткі шорти.
Наступного дня Василина Петрівна знову зателефонувала Федорові. Вона скаржилася, що Єгор занадто довго миється, з’їв усю ковбасу, яку вона купувала на тиждень, і взагалі, з її пенсією утримувати такого чоловіка нестерпно. Вона вимагала, щоб Федір приїхав і провів із хлопцем чоловічу розмову про правила поведінки. Федір спокійно вислухав скарги матері, а потім відповів:
— Мамо, ну він же рідня. Йому затишок потрібен, турбота.
І поклав слухавку.
Після цього випадку ніхто більше не намагався використовувати їхню квартиру як безкоштовний готель. Увечері Яна й Федір замовили велику піцу, ввімкнули фільм і нарешті лягли на дивані так, як їм було зручно. Дім знову належав тільки їм.
