«Свекруха вирішила, скільки отримає мій чоловік при розлученні. Але вона не знала головного». Або «Вони намагалися оцінити мою квартиру. Але я підготувалася».
Після весілля Катя стояла посеред своєї затишної кухні, стискаючи в долонях гарячу чашку свіжозвареної кави. Ранкове світло пробивалося крізь тюлеві фіранки, м’яко ковзаючи по полірованих поверхнях модного гарнітура. Вона задумливо дивилася у вікно, намагаючись укласти в голові, що перший день після весілля виходив зовсім не таким, як малювала її уява.
«Де ж романтика? — думала вона з легкою гіркотою. — Де сніданок у ліжко, ніжні обійми, поцілунки й розмови про спільне майбутнє?» Замість усього цього її новоспечений чоловік Славик безтурботно хропів у спальні, а в коридорі, голосно цокаючи підборами по паркету, тупцювала Ольга Павлівна — свекруха з характером столичної судді й амбіціями Наполеона. Слідом за нею, як віддана тінь, плентався рієлтор у безнадійно м’ятому піджаку та зі старою текою в руках.
— Ну і де в вас тут вікна на південь? — діловито поцікавився він, оглядаючи вітальню професійним поглядом.
— Он там! — бадьоро кивнула Ольга Павлівна, демонструючи непристойно гарний настрій для такої ранньої години. — Квартира, самі бачите, дуже хороша, але все ж не центр. Так, треба порахувати, скільки мій Славик отримає при розлученні, якщо щось піде не так, щоб розуміти, у що він вклався.
Вона вимовила це зі звичайністю людини, яка обговорює прогноз погоди, й продовжила:
— Я, як мати, повинна все розуміти, прорахувати й нічого не впустити.
Почувши цей пасаж, Катя мало не поперхнулася кавою. Ковтнувши повітря, вона повернулася до свекрухи з приклеєною до обличчя ввічливою усмішкою.
— Перепрошую, що ви сказали? — перепитала вона, сподіваючись, що почулося.
Ольга Павлівна, явно задоволена враженням, склала руки і повторила з натиском:
— Я кажу про те, скільки він отримає при розлученні з тобою. Ну, син мій. Ти ж учора за нього заміж вийшла, отже, майно вже спільне, — вона обвела рукою простір, ніби вже ділила його між собою й сином. — А ти, я бачу, не промах. Причарувала до себе хлопця, і дитину напевно уже носиш.
Вона багатозначно витріщилася на талію Каті.
— Я так розумію, ви ще до весілля, мабуть, встигли. А може, — її голос став отруйно-солодким, — це дитина не Славика? У цьому ще треба розібратися. І при розлученні, якщо виявиться, що батько дитини не мій син, ділитимемо все навпіл, як належить.
Катя повільно поставила чашку на стіл, відчуваючи, як усередині закипає. Вона перевела погляд на чоловіка. Той, спіймавши її погляд, зніяковіло відвернувся і з перебільшеною цікавістю почав фотографувати стелю.
— А Славик хоч у курсі, що ви тут? — спитала вона, намагаючись говорити рівно, хоча до горла підкочував грудка обурення.
— Думаю, він уже прокинувся, — безтурботно відмахнулася Ольга Павлівна. — Мабуть, умивається вже. У нього ще з учорашнього дня ступор. Не очікував він, знаєш, що ти виявишся з пузом. — Вона зробила багатозначну паузу. — Тому він і попросив мене поговорити з рієлтором. Надіслав мені повідомлення з самого ранку, поки ти в душі сиділа.
Вона зітхнула з виглядом великомучениці.
— Ми взагалі не проти дитини, але все має бути за законом. А раптом у вас зі Славиком розлучення? Ні, так не піде. Так діла не буде.
Катя відчула, як образа піднімається всередині. Вона випрямила спину й подивилася на свекруху так, що та мимоволі зробила крок назад.
— Ви, звісно, вибачте, — промовила Катя з крижаною ввічливістю, — але я на хвилиночку просто зроблю один дзвінок. Зачекайте.
Вона дістала телефон з кишені домашнього халата й набрала номер. Дочекавшись відповіді, ввімкнула гучний зв’язок.
— Тату, привіт, — сказала вона, спостерігаючи за реакцією свекрухи. — Тут до мене свекруха прийшла з рієлтором. Цю квартиру, яку ти мені купив, оцінюють. Хочуть зрозуміти, скільки їхній Славик при розлученні зі мною отримає. Судячи з усього, коли він дізнався, що я при надії, то вирішив, що час розлучатися. Розумієш?
Пауза на тому кінці тривала всього пару секунд. Але в ці секунди обличчя Ольги Павлівни почало змінюватися, як небо перед грозою.
— Отже, так, — прогримів у трубці голос батька, і від його тону навіть рієлтор здригнувся. — Як він посмів? А тоді нехай поверне гроші, які я витратив на весілля. Я йому та його матусі рахунок виставлю. І нехай не забувають, що квартира оформлена на тебе до шлюбу й куплена на мої кошти. Тож нехай рієлтор собі лоба оцінює на наявність зеленки, а не твою кухню та стелі!
Катя мило усміхнулася, дивлячись на зблідлу свекруху.
— А ви, Ольго Павлівно, пам’ятайте, що мій тато адвокат? Ось він передає вам привіт.
Свекруха застигла, збілівши до кольору свіжопофарбованих шпалер. Рієлтор, розуміючи, що опинився між молотом і ковадлом, інстинктивно вжався в стіну, ніби сподіваючись злитися з інтер’єром.
— Як же це… на неї оформлено? — невпевнено пробурмотіла Ольга Павлівна, ніби говорячи сама з собою.
А Катя, не втрачаючи самовладання, зробила два кроки вперед, граційно опустила руку на край столу й повільно промовила:
— Саме так, люба ви моя свекрухо. Квартира ця куплена за кілька місяців до весілля, оформлена на мене й повністю оплачена моїм батьком. У нього, до речі, й усі документи на руках. Можу копії принести, якщо вам цікаво, — вона зробила драматичну паузу. — А ще у нас з вашим Славиком підписаний шлюбний договір.
— Шлюбний… договір? — прошепотіла свекруха.
— Мій тато настояв, хоча я й була проти, — стенула плечима Катя. — Договір шлюбний, уявляєте?
Очі Ольги Павлівни розширилися від жаху, наче вона побачила привида. У цю мить з ванної нарешті вийшов сам винуватець урочистостей — Славик. У махровому халаті, із зубною щіткою в руці й піною на підборідді, він у нерозумінні витріщився на драматичну сцену, що розгорталася на кухні.
— Доброго ранку… Що тут відбувається? — спитав він, кліпаючи очима.
— Славочку! — одразу ж кинулася до нього мати, ніби потопаючий до рятувального кола. — Обдурили нас! Тут, виявляється, все проти нас, розумієш? Усе не на тебе, не на нас! А от ця дівка, — вона кинула спопеляючий погляд на Катю, — прости мені, Господи, все заздалегідь влаштувала зі своїм батьком-адвокатом. У них усе по нотах розписано. І дитину вона тобі підсунула, щоб у суді потім жалість викликати!
— Мамо, та що ж таке? — пронишпорив Славик, проводячи рукою по мокрому волоссю. — Не встиг умитися… Що ти тут влаштувала?
А Катя спокійно дістала з шафи книжку, граційно опустилася за стіл і стала, гортаючи сторінки, спостерігати за тим, як Ольга Павлівна ходить колами й розмахує руками, наче диригує невидимим оркестром слів.
— Вона ж мені ще й умови ставить, — провадила свекруха, підвищивши голос до пронизливих ноток. — Каже, що її тато нам привіт передає! Це ж явний тиск!
Катя відірвалася від книжки й підняла на Ольгу Павлівну холодний погляд.
— Так, мій тато, між іншим, очолює юридичну фірму з тридцятьма юристами, і ви, Ольго Павлівно, тепер у нього на особливому контролі.
Рієлтор, явно усвідомлюючи, що опинився не на тому боці сварки, спробував непомітно вислизнути в коридор, але Катя гукнула його:
— А ви куди? А як же оцінка? Може, краще вам тато мою квартиру оцінить? З точки зору судових перспектив.
Рієлтор спіткнувся об тумбочку, мало не випустивши свою теку, й пробурмотів:
— У мене тут ще один огляд поряд. Тут поряд!
І він зник у передпокої, залишивши в повітрі шлейф дешевого одеколону й непорозуміння. Славик тим часом усвідомив, що ранкове гоління й умивання було, мабуть, найспокійнішим моментом цього божевільного дня.
— Катю, послухай мене, — пробурмотів він, намагаючись згладити ситуацію. — Мама просто переймається, вона…
— Мама не просто переймається, — відрізала Катя, грюкнувши книжкою. — Мама тільки перший день як свекруха, а вже оцінює, скільки ти отримаєш при розлученні. Це, знаєш, сильно підриває віру в інститут сім’ї.
— Та я навіть не думав ні про яке розлучення! Ну, чесно, — запротестував він, безсило опускаючи руки. — Просто несподівано якось. Ти перед сном сказала мені, що ти при надії, і я…
— Ах, он воно що, — Катя примружилася. — І ти одразу став писати повідомлення матусі?
— Ну так, — зніяковіло визнав він, не розуміючи, у чому проблема.
Катя встала з-за столу й повільно підійшла до нього. Дивлячись прямо в очі, вона усміхнулася — так, що в Славика мурашки побігли по спині.
— А я-то думала, що ти побіжиш за квітами, щоб мене привітати, або в аптеку — купити вітаміни. А ти одразу за юридичною консультацією, з мамочкою своєю й рієлтором. Романтично, нічого не скажеш.
А Ольга Павлівна в цю мить, відійшовши в коридор, уже телефонувала, вочевидь, своїй подрузі, бо верещала в телефон так, що було чутно навіть на кухні:
— Лєночко, ти тільки послухай! Уявляєш, виявляється, у них шлюбний договір! Ну так, той адвокат, Катьчин тато, він усе продумав, залишив нас без штанів! А що ж робити тепер? Що? Ти не знаєш хорошого юриста зі шлюборозлучних процесів?
Катя важко зітхнула, ніби маючи справу з непутьовою дитиною, а не з дорослою жінкою. Вона дістала з шухляди аркуш паперу й ручку, підійшла до Ольги Павлівни й поклала все це перед нею.
— Ось це список адвокатів, які точно вам не допоможуть, — промовила вона з крижаним спокоєм. — Перший із них — це мій тато. Ну а далі — це всі його колеги. Якщо ви ще раз зайдете в мій дім без попередження…
Ольга Павлівна гучно захряснула телефон і, кинувши вже згаслий погляд на сина, виплюнула:
— Славику, а ну негайно речі збирай, ми йдемо! Я дивлюся, тут діла не буде!
— Мамо, але я тут живу, — нагадав їй Славик, розгублено переводячи погляд з дружини на матір.
— Уже ні. А ну поїхали додому! У тебе завжди є кімната в мене в квартирі.
Катя знову усміхнулася — цього разу з легким смутком.
— Славику, от скажи мені, а тобі взагалі одружуватися треба було, якщо ти в будь-якій сварці біжиш до мами?
— Нікуди я не біжу! — вигукнув він, нервово стискаючи руки.
— А хто ж покликав рієлтора на підставі твого повідомлення?
Славик промовчав, опустивши очі. У кімнаті повисла тяжка тиша.
— От бачиш, — тихо сказала Катя. — Тож, мабуть, справді краще йди. А якщо раптом надумаєш повернутися, то тобі знадобиться адвокат. Але спочатку — чоловіча хоробрість, відповідальність і повага. Усе те, що ні за які гроші ти не купиш.
Коли вони пішли — Славик із понурою головою й нашвидку набитою торбою, а Ольга Павлівна зі злим, піджатим ротом — квартира поринула в блаженну тишу. Катя повільно підійшла до вікна, спостерігаючи, як вони сідають у машину біля під’їзду. Щось защеміло в серці, але вона швидко взяла себе в руки й набрала номер батька.
— Тату, все пройшло за планом, навіть краще, — промовила вона, спостерігаючи, як машина свекрухи від’їжджає від дому. — Матуся Славика пішла, рієлтор утік. Ну а сам чоловік пішов думати про сенс життя й поняття «родина».
— От і розумниця, доню, молодець, — у голосі батька чулася гордість. — А хочеш, я в суд подам за моральну шкоду від рієлтора?
— Тату, поки не треба, хоча ідея чудова, — усміхнулася Катя.
Поговоривши з батьком, вона повільно опустилася в м’яке крісло біля вікна. Ніжно поклавши руки на живіт, вона усміхнулася:
— Ось тобі, маля, й перша сімейна сцена. Ти запам’ятовуй: ми з тобою не з тих, хто пасує перед родичами. У тебе рідний дідусь — шанований адвокат, так що буде нас з тобою твій татусь повністю утримувати… але на відстані.
За вікном починався новий день. Перший день її непередбачуваного сімейного життя. Або, можливо, перший день її нового, незалежного життя. Катя усміхнулася власним думкам і зробила глибокий вдих. Що б не сталося далі, вони з малюком впораються.
