Свекруха, яка вважала себе королевою, дочекалася розлучення сина з невісткою, та несподівано для себе отримала замість слухняного синочка розпещеного ледаря, який оселився в неї вдома й почав приводити сумнівних дамочок. Коли ж онук прийшов сказати, що його мати виходить заміж за іншого, Алла Петрівна нарешті усвідомила, що власними руками зруйнувала не тільки подружжя сина, а й стосунки з рідною дитиною та онуком.
Алла Петрівна сиділа у своєму кріслі, наче королева на троні. Їй було шістдесят три роки, та вона виглядала молодшою. Її фарбоване волосся було покладене в ідеальну зачіску. На ній була елегантна сукня кольору бордо.
Квартира Алли Петрівни нагадувала музей радянського побуту. Скрізь стояли порцелянові статуетки: балерини, піонери, колгоспниці. Стіни були завішані килимами.
Алла Петрівна нервово смикала мереживну серветку. Вона чекала на сина. О сьомій вечора пролунав дзвінок у двері. «Хоч чогось я його навчила», – подумала Алла Петрівна. Пунктуальність була її коником.
Вона відчинила двері. На порозі стояв Вадим. Йому було сорок три роки. У нього починало рости черевце, а волосся на голові рідшало. Та Алла Петрівна все ще бачила в ньому маленького хлопчика.
– Вадику, синочку! – вигукнула Алла Петрівна, розкриваючи обійми.
– Здрастуй, мамо, – мовив він, ніяково обіймаючи матір.
Вони пішли на кухню. Там стояв чай і пиріжки. Алла Петрівна завжди готувалася до приходу сина, як до візиту президента.
– Ну, розповідай, що в тебе сталося? – спитала Алла Петрівна, наливаючи чай улюблену чашку сина.
Вадим важко зітхнув. Він дивився на пиріжки, та не наважувався взяти жодного.
– Мамо, ми з Тетяною вирішили розлучитися.
Алла Петрівна ледь не підстрибнула від радості. Та вчасно схаменулася. Вона зробила сумне обличчя. Роки практики не минули даремно.
– Ох, як сумно! – вигукнула вона з удаваним сумом. – А як же Єлисей? Йому ж лише п’ятнадцять!
– Єлисей дорослий, зрозуміє, – мовив Вадим, нарешті зважившись узяти пиріжок.
«Нарешті позбудемося цієї вискочки», – подумала Алла Петрівна. Вона ледве стримувала усмішку.
– Ну що ж, синочку, тобі видніше, – мовила вона вголос. – Може, воно й на краще.
Алла Петрівна пригадала, як Вадим познайомив її з Тетяною. Це було вісімнадцять років тому. Тетяна була вчителькою молодших класів. Алла Петрівна одразу не злюбила її.
– Мамо, це Тетяна, – сказав тоді Вадим, сяючи від щастя.
Алла Петрівна оглянула Тетяну з голови до ніг. Тетяна була в простій сукні в квіточку. Вона нервово смикала ремінець сумки. У неї були великі карі очі й мила усмішка. Та Алла Петрівна цього не помічала.
– Здрастуйте, Алло Петрівно, – мовила Тетяна. – Я вам пирога принесла. Сама пекла.
«Ще б ти не сама пекла, сільська», – подумала Алла Петрівна. Вона натягнуто усміхнулася.
– Ох, не варто було турбуватися, – мовила вона. – Вадик терпіти не може полуницю.
– Та це вишневий пиріг, – розгублено мовила Тетяна.
– А, ну тоді гаразд, – відповіла Алла Петрівна. – Постав на кухні.
Відтоді Алла Петрівна постійно критикувала Тетяну. Вона чіплялася до всього. До того, як Тетяна готує. До того, як вона вдягається. До того, як виховує Єлисея.
– Тетянко, люба, – казала Алла Петрівна з удаваною усмішкою. – Ти б хоч навчилася суп нормально варити. А то твій більше на помиї схожий.
Тетяна намагалася не зважати. Та з кожним роком це ставало дедалі важче. Вона часто плакала вночі, коли Вадим не бачив.
– Єлисею, любий, – воркувала Алла Петрівна. – Бабуся купила тобі новий конструктор. Бо мама, видно, вважає, що книжки з малюнками – це межа твого розвитку.
Тетяна стискала кулаки. Та мовчала. Вона вірила, що любов Вадима сильніша, ніж інтриги його матері. Та з кожним днем ця віра танула.
Життя Тетяни й Вадима було звичайним. Вадим багато працював. Він був менеджером у великій компанії. Тетяна розривалася між школою, домом і сином. Вона намагалася бути хорошою дружиною й матір’ю.
Алла Петрівна постійно втручалася. Вона приходила без попередження. Перевіряла чистоту в квартирі. Заглядала в холодильник. Критикувала кожне рішення Тетяни.
– Вадиме, може, ти сьогодні прийдеш раніше? – якось спитала Тетяна. – У Єлисея концерт у музичній школі.
– Перепрошую, люба, ніяк не можу, – відповів Вадим. – У мене важлива зустріч з інвесторами.
Тетяна розуміла. Та їй було сумно. Особливо коли вона бачила розчарування в очах сина.
Алла Петрівна, звісно, не впускала нагоди підлити масла.
– Тетянко, а де Вадик? – питала вона. – Знову працює? Ех, не цінує він сім’ю. От якби ти була цікавішою жінкою, може, й удома частіше бував би.
Тетяна мовчала. Вона знала, що свекруха хоче їх посварити. Та вона не збиралася здаватися.
Одного разу Тетяна вирішила влаштувати романтичний вечір. Вона приготувала улюблену страву Вадима — качку з яблуками. Засвітила свічки. Одягла гарну сукню. Вадим прийшов пізно. Він був стомлений і роздратований.
– Що це за маскарад? – спитав він. – Я їсти хочу, а не на побачення прийшов.
Тетяна розплакалася. Вадим навіть не помітив. Він сів вечеряти.
А наступного дня прийшла Алла Петрівна.
– Ой, а що це в вас тут було? – спитала вона, побачивши залишки свічок. – Невже день народження пропустила?
– Ні, мамо, – відповів Вадим. – Це Тетяна вигадує. Влаштувала тут ресторан вдома.
Алла Петрівна похитала головою.
– Ех, Тетянко, – мовила вона. – Краще б ти суп навчилася варити нормально.
Вадимові виповнилося сорок років. Алла Петрівна вирішила влаштувати грандіозне свято. Вона хотіла показати всім, який у неї успішний син.
– Тетянко, ти ж не проти? – спитала вона солодким голосом. – У тебе й так багато клопоту. А я вже постараюся для синочка.
Тетяна погодилася. Та в неї було погане передчуття. Вона знала, що Алла Петрівна щось задумала.
У день ювілею квартира перетворилася на світський раут. Алла Петрівна запросила всю рідню. І ще Алла Петрівна запросила Світлану. Молоду й ефектну блондинку. Вона була дочкою подруги Аллі Петрівни.
– Світланко, люба, – голосно казала Алла Петрівна. – Розкажи Вадимові про свою роботу в міжнародній компанії. Вадику, ти тільки послухай, яка вона розумниця!
Тетяна сиділа в кутку. Вона стискала кулаки під столом. Вадим захоплено розмовляв зі Світланою. Він сміявся з її жартів. Дивився на неї захопленим поглядом.
Потім принесли торт. Величезний торт у вигляді яхти. Це була мрія Вадима. Алла Петрівна знала про це.
– А тепер, – оголосила Алла Петрівна, – нехай наш іменинник задує свічки й загадає бажання!
Вадим підійшов до торта. Тетяна помітила, як Світлана підморгнула йому. Вадим усміхнувся у відповідь.
Це було надто. Тетяна встала й вийшла з кімнати. Вадим навіть не помітив. Він був надто зайнятий, розрізаючи торт і роздаючи шматки гостям.
Алла Петрівна тріумфувала. Її план спрацював. Вона бачила, як засмучена Тетяна. Вона знала, що це початок кінця їхнього подружжя.
Наступного ранку Вадим знайшов записку від Тетяни: «Вадиме, я йду. Не шукай мене. Єлисей поки побуде в моїх батьків. Коли вирішиш, чого ти справді хочеш від життя, дай мені знати. Тетяна».
Вадим був здивований. Він не розумів, що сталося. Алла Петрівна вдавала, що теж здивована. Та всередині вона раділа.
Розлучення минуло швидко. Тетяна не стала нічого вимагати. Вона хотіла почати нове життя. Алла Петрівна була щаслива. Нарешті її син вільний!
Та її радість тривала недовго. Вадим став часто приходити до матері. Він не вмів жити сам. Не вмів готувати. Не знав, як прати речі.
– Мамо, я сьогодні в тебе переночую, гаразд? – казав він.
– Звісно, синочку, – зітхала Алла Петрівна.
Зрештою Вадим переїхав і став жити в мами. Він приводив друзів. Влаштовував гучні вечірки. Навіть почав приводити жінок.
Алла Петрівна була здивована. Вона не очікувала, що її син перетвориться на такого ледаря. Вона думала, що він буде слухняним хлопчиком, як раніше.
– Вадику, може, ти з’їдеш від мене? – спитала якось Алла Петрівна.
– Навіщо, мамо? – здивувався Вадим. – Мені й тут добре. Ти ж сама казала, що сім’я – це головне!
Алла Петрівна закотила очі. Здається, вона перестаралася з сімейними цінностями. Тепер її син не хотів покидати рідне гніздо.
Вадим став приводити додому різних жінок. Щоразу це була нова дівчина. Алла Петрівна не знала, куди подітися.
Одного разу вона застала сина з якоюсь дівчиною на кухні. Вони з’їли весь суп, який вона приготувала на кілька днів.
– Вадиме! – вигукнула Алла Петрівна. – Що це таке?
– Розслабся, мамо, – відповів Вадим. – Ми відпочиваємо.
Алла Петрівна жахнулася. Вона пригадала, як Тетяна ніколи не дозволяла собі такої поведінки. Як вона завжди була охайною й чемною. Та було пізно. Тетяна пішла. А Вадим перетворився на розпещеного підлітка.
Одного вечора Алла Петрівна дивилася улюблений серіал. Раптом двері відчинилися. Увійшов Вадим. З ним була яскрава блондинка. На ній була у маленькій сукні, яка ледве прикривала те, що має бути прикрите.
– Мамо, знайомся! Це… е-е-е… Марина! – мовив Вадим.
– Взагалі-то я Карина, – усміхнулася блондинка. – Та яка різниця?
Алла Петрівна була здивована. Карина була вдягнена так, що все було видно. Вона жувала жуйку з відкритим ротом і голосно цмокала бульбашками.
– Вадиме, я не дозволяла приводити сюди… гостей, – мовила Алла Петрівна, намагаючись зберегти гідність.
– Та годі тобі, мамо! – відмахнувся Вадим. – Ми ненадовго.
За годину квартира нагадувала нічний клуб. Карина танцювала на столі, скинувши туфлі. Вадим голосно її підбадьорював, ляскаючи в долоні й кричачи.
Алла Петрівна сиділа у своїй кімнаті. Вона затулила вуха подушкою. З вітальні долинали звуки меблів, що рухалися і гучний сміх.
– І за що мені це? – плакала вона. – Хоч би Тетянка повернулася!
Та Тетяна не повернулася. А Вадим продовжував приводити нових жінок. Кожна була гірша за попередню.
Спершу була Лариса. Вона працювала бухгалтеркою у фірмі Вадима. Лариса була розумною. Та вона була зациклена на роботі. Вона навіть на побачення приносила калькулятор.
– Вадику, любий, – казала Лариса, стукаючи по клавішах калькулятора. – Я порахувала, що якщо ми зустрічатимемося тричі на тиждень, то заощадимо 15,7% на витратах!
Алла Петрівна зітхала. Вона згадувала, як Тетяна створювала затишок удома без жодних розрахунків. Як вона любила Вадима, не думаючи про відсотки й економію.
Потім з’явилася Марина. Вона була фітнес-тренеркою. Марина була в чудовій формі. Та вона була зациклена на здоровому способі життя.
– Алло Петрівно, – обурилася Марина, побачивши пиріжки. – Ви що, хочете отруїти Вадика? Це ж суцільні жири!
Марина викинула всі пиріжки у смітник. Замість них вона принесла протеїнові коктейлі й броколі. Вадим крадькома їв пиріжки, коли Марина не бачила. Він виглядав нещасним.
Потім була Евеліна. Вона була акторкою. Евеліна постійно репетирувала свої ролі. Життя Вадима й Аллі Петрівни перетворилося на нескінченний спектакль.
– О, Вадиме! – драматично вигукувала Евеліна за сніданком. – Передай же мені масло, як Ромео передавав Джульєтті своє серце!
Алла Петрівна закочувала очі. Вона згадувала, як спокійно було з Тетяною. Як вони пили чай і розмовляли без жодних драматичних пауз і театральних жестів.
Минув рік після розлучення. Вадим сидів на кухні в матері. Він виглядав пригніченим. Його сорочка була м’ята, а щетина — неохайна.
– Мамо, – мовив він тихо. – Здається, я припустився помилки.
Алла Петрівна здивувалася. Вона збиралася почати свою звичну промову про те, якою жахливою була Тетяна. Та щось у голосі сина змусило її зупинитися.
– Що ти маєш на увазі, синочку? – спитала вона, наливаючи йому чай.
– Тетяна… Вона була найкращою з усіх. А я цього не цінував.
Алла Петрівна почервоніла. Вона згадала всі свої інтриги проти Тетяни. Як вона постійно критикувала невістку. Як підстроювала ситуації, щоб виставити Тетяну в поганому світлі.
Та замість того, щоб визнати помилку, вона тільки похитала головою. Гордість не дозволяла їй визнати, що вона не мала рації.
– Вадику, ну що ти таке кажеш? – мовила вона. – Тетяна була зовсім не тією жінкою, яка тобі потрібна. Ти засмучений.
Вадим подивився на матір з гіркотою. Він раптом зрозумів, що всі ці роки мати керувала ним. Що вона налаштовувала його проти Тетяни.
– Мамо, ти так нічого й не зрозуміла, – мовив він стомлено.
Алла Петрівна хотіла щось сказати. Та Вадим устав і вийшов із кухні. Він не хотів слухати виправдання матері.
Дні минали за днями. Вадим утратив цікавість до парубоцького життя. Він став дратівливим. Часто зривався через дрібниці. На роботі справи йшли дедалі гірше. Вадим часто спізнювався. Він забував про важливі зустрічі. Його працівники не знали, чого від нього очікувати.
– Вадику, може, сходимо кудись? – пропонувала Алла Петрівна. – У театрі прем’єра. Пам’ятаєш, як ми раніше любили ходити до театру?
– Не хочу я нікуди! – кричав Вадим. – Краще б ти мене взагалі не чіпала!
Алла Петрівна зітхала. Та вона продовжувала думати, що без Тетяни синові краще. Вона переконувала себе, що це тимчасові труднощі. Що скоро Вадим знайде собі нову дружину. Кращу за Тетяну. Гідну його й неї.
Та ситуація тільки погіршувалася. Вадим почав нехтувати роботою. Він часто грав у комп’ютерні ігри до пізньої ночі. Його бізнес почав занепадати.
Алла Петрівна була здивована. Її успішний син, її гордість… Що з ним стало?
– Синочку, може, тобі до психолога сходити? – запропонувала Алла Петрівна.
Вона дивилася на схудле обличчя Вадима. Він виглядав як тінь себе колишнього. Куди подівся той упевнений у собі чоловік, яким вона так пишалася?
– До психолога? – хмикнув Вадим. – А може, тобі до психолога пора? Перевірити, чи все гаразд!
Алла Петрівна не знала, що робити. Її Вадик ніколи раніше так із нею не розмовляв. Куди подівся її шанобливий синочок?
Та навіть тоді вона не визнала своєї помилки. «Це все Тетяна винна, – думала Алла Петрівна. – Вона його розпестила. Ось він і не може впоратися з труднощами».
Життя Аллі Петрівни перетворилося на справжній жах. Вона мріяла про спокійну старість поруч з успішним сином. А що отримала?
Вадим цілими днями лежав на дивані. Він дивився телевізор або грав у комп’ютер. Роботу він зовсім закинув. Гроші, які він накопичив, швидко скінчилися.
– Вадику, може, ти хоч на роботу сходиш? – обережно питала Алла Петрівна.
– Навіщо? – відповідав Вадим. – Мені байдуже.
Алла Петрівна намагалася підтримати сина. Вона готувала його улюблені страви. Намагалася розважити розмовами. Та нічого не допомагало.
Одного ранку Алла Петрівна прокинулася від дзвінка у двері. На порозі стояв Єлисей, син Вадима й Тетяни. Йому виповнилося шістнадцять років.
– Бабусю, можна ввійти? – спитав він.
Алла Петрівна розгублено кивнула. Вона не бачила онука понад рік. Єлисей пройшов у квартиру. Він побачив батька, який лежав на дивані з пультом у руці.
– Тату, ти що, зовсім опустився? – мовив Єлисей з гіркотою.
Вадим навіть не повернув голови.
– Єлисею, любий, – почала Алла Петрівна. – Твоєму татові зараз важко…
– Важко? – перебив її Єлисей. – А мамі не було важко всі ці роки? Коли ти, бабусю, постійно її критикувала? Коли тато не помічав, скільки вона для нас робить?
Алла Петрівна застигла з відкритим ротом. Вона не очікувала такого напору від онука.
– Я прийшов сказати, що мама виходить заміж, – продовжив Єлисей. – За хорошу людину. Він її цінує. І мене приймає як рідного.
Вадим нарешті відірвався від телевізора. Він подивився на сина з болем в очах.
– Синочку, я…
– Не треба, тату, – зупинив його Єлисей. – Ти зробив свій вибір. Тепер живи з ним.
Єлисей повернувся до Алли Петрівни:
– Бабусю, ти досягла свого. Зруйнувала нашу сім’ю. Сподіваюся, ти щаслива.
З цими словами він вийшов з квартири. Алла Петрівна опустилася на стілець. Уперше за всі ці роки вона зрозуміла, що наробила. Вона зруйнувала не тільки подружжя сина, а й стосунки з онуком.
Вадим устав з дивана. Він подивився на матір довгим поглядом.
– Мамо, – мовив він тихо. – Я з’їжджаю. Досить з мене цього.
– Але куди ти підеш? – злякано спитала Алла Петрівна.
– Не знаю. Та я маю почати жити своїм життям. Без твого контролю.
Вадим пішов збирати речі. Алла Петрівна залишилася сама на кухні. Вона дивилася у вікно на сірий день і думала про те, як усе могло б бути інакше, якби вона дозволила синові бути щасливим з жінкою, яку він любив.
