— Світланко, прокидайся! Сонце вже високо, а кабачки самі себе не закатають! — голос свекрухи пролунав у спальні о шостій ранку, розірвавши солодкий сон про відпустку на Балі.
Для Світлани субота завжди була не просто вихідним днем, а справжнім сакральним ритуалом, вистражданим протягом важкого робочого тижня в офісі. Це був час «цифрового детоксу», коли смартфон відправлявся в далеку шухляду, час масок з гіалуроновою кислотою, що повертали обличчю колір життя, і, звісно, час кави. Каву Світлана звикла пити повільно, насолоджуючись кожним ковтком протягом двох годин, поки сонячні зайчики ліниво грали на напівпрозорих фіранках спальні, а в голові панувала блаженна порожнеча.
Але вся ця тендітна ідилія розсипалася в ту саму мить, коли її свекруха, Тамара Петрівна, вирішила взяти шефство над здоров’ям сім’ї. Тамара Петрівна була жінкою унікальною: з енергією невеликої атомної електростанції та волею, якій позаздрив би будь-який античний правитель. Останнім часом вона була одержима ідеєю, що «сучасна молодь втрачає зв’язок із природою», а єдиний порятунок — це шість соток чорнозему під Переяславом.
— Світланко, досить відпочивати! Прокидайся! Сонце вже високо, а кабачки вимагають уваги! — цей дзвінкий голос пролунав прямо над вухом Світлани о шостій ранку, безжально розірвавши її солодкий сон про білосніжні пляжі Балі.
Світлана здригнулася і розплющила очі. Тамара Петрівна вже стояла в дверях спальні, сповнена ентузіазму. Вона була в повному садівничому вбранні: дві пари товстих гумових рукавичок стирчали з кишень халата, а голову вінчала величезна солом’яна панама. Її син Ігор, чоловік Світлани, вже стояв у коридорі, приречено пакуючи в багажник машини нескінченні порожні відра та ящики для майбутнього врожаю.
— Мамо, ну які кабачки о такій рані? — простогнав Ігор. — Ми ж домовлялися: цей вихідний ми присвятимо відпочинку, сходимо в кіно.
— Відпочинок — це зміна діяльності, Ігорю! Це ж класика продуктивності! — відрізала Тамара Петрівна. — Поки ви тут про кіно мрієте, там огірки вже потребують збору! Ви що, хочете взимку купувати овочі сумнівної якості? Швидко в машину, я вже все підготувала!
Через півтори години Світлана вже стояла посеред безкрайнього океану кропу та бур’янів. Її дорогий манікюр кольору «ніжна лілія» зустрівся з вологим чорноземом. Поза нахилу стала основною формою її існування. Світлана відчувала кожен м’яз, а сонце ставало дедалі гарячішим. Тамара Петрівна ж рухалася по городу з неймовірною швидкістю, встигаючи одночасно полоти, поливати помідори і читати лекцію про те, що «праця на землі зміцнює характер і сімейні цінності».
До полудня Світлана відчувала, що її запаси терпіння вичерпуються. Спина вимагала масажу, а в голові зрів план тихого відступу до найближчого кафе в місті.
Аж раптом, над дачною тишею пролунав гучний, поставлений голос:
— Тамаро Петрівно! Ви знову ігноруєте правила агротехніки! Поливати рослини в таку спеку — це ж піддавати їх термічному стресу! Ви просто занапастите коріння!
Світлана з зусиллям підняла голову. На сусідній ділянці, за низьким парканом, біля ідеально доглянутого виноградника, стояв чоловік. Це був Григорій Степанович, колишній керівник великого підприємства, чоловік старого гарту, чия прискіпливість до порядку в селищі була легендарною. Він був одягнений у бездоганно чисту футболку-поло, а його вуса були підстрижені з ювелірною точністю.
Тамара Петрівна, яка зазвичай не сприймала критики, раптом зупинилася. Вона повільно поправила панаму, і в її очах замість заперечення з’явилася цікавість.
— Григорію Степановичу, ви свої теоретичні знання залиште для конференцій! — вигукнула вона, проте голос її став набагато м’якшим. — У мене кабачки спеціального витривалого сорту, вони адаптовані до будь-яких умов!
— Сорт не скасовує законів природи! — Григорій Степанович підійшов ближче до межі. Його погляд оцінював грядки Тамари з професійним інтересом. — Зайдіть до мене на хвилину, я покажу вам методику формування виноградної лози, яка дозволяє створити ідеальну тінь. У вас там поки що творчий безлад, а не сад. Рослинам потрібна чітка структура!
Світлана помітила дивовижну зміну. Тамара Петрівна — жінка, яка могла переконати будь-якого чиновника в своїй правоті — раптом зніяковіла. Вона поправила блузку і… мовчки попрямувала до хвіртки сусідньої ділянки.
Увечері, відпочиваючи з Ігорем на веранді, Світлана відчула натхнення. Вона зрозуміла, що ситуація на сусідній ділянці — це шанс на зміни.
— Ігорю, ти бачив цей діалог? — прошепотіла вона. — Вона ж його слухала з відкритим серцем! Твоя мама вперше визнала чиюсь експертну думку. Це велика можливість для нас усіх.
— Ну, Григорій Степанович — людина авторитетна, — задумливо відповів Ігор. — Мама його поважає, бо він єдиний, хто може аргументовано оперувати фактами з садівництва на рівні з нею.
— Він не просто авторитетний, Ігорю! Він — наш шанс на спокійні вихідні! — очі Світлани засяяли. — Якщо Тамара Петрівна знайде спільну мову з Григорієм Степановичем, вона зосередить усю свою енергію на спільних агропроєктах із ним. Вони ідеально доповнюють одне одного!
План був делікатним. Протягом тижня Світлана готувала ґрунт для зближення сусідів. Спочатку вона «ненароком» залишила у свекрухи на столі каталог рідкісних квітів. Потім почала підкреслювати переваги Григорія Степановича як господаря.
— Мамо, ви бачили, який лад у Григорія Степановича? Відразу видно — людина системна, глибока. Йому б такого ж активного однодумця… А то він занурився в свої дослідження на самоті.
Тамара Петрівна лише стримано погоджувалася, але наступної суботи Світлана помітила, що свекруха приділила набагато більше уваги своєму зовнішньому вигляду, ніж зазвичай.
Кульмінація настала під час збору врожаю яблук. Світлана організувала чаювання на свіжому повітрі. Вона приготувала свій найкращий пиріг і запросила Григорія Степановича «дати професійну пораду щодо перепланування садових доріжок».
Григорій Степанович прийшов у піднесеному настрої, тримаючи в руках розкішний пучок пряних трав.
— Тамаро Петрівно, це для вашої колекції. Спеціальний сорт базиліку з неймовірним ароматом. Ідеально підходить для ваших кулінарних шедеврів!
Тамара Петрівна прийняла подарунок із невластивою їй м’якістю.
— Григорію Степановичу, ви такий уважний… А чи не могли б ви подивитися мою нову систему поливу в теплиці? Мені здається, там потрібно налагодити більш точне регулювання…
— З великим задоволенням! — відповів Григорій Степанович. — Вивчим систему і налаштуємо ідеальний режим. Ведіть, Тамаро!
Світлана та Ігор залишилися на самоті. Через деякий час із теплиці почувся не голос про необхідність працювати більше, а приємна бесіда та сміх. Сусіди обговорювали новітні методи вирощування овочів та ділилися досвідом.
Наступна субота стала початком нової ери. Телефон Світлани мовчав. О десятій ранку вона сама зателефонувала свекрусі.
— Світланко? Ой, ви знаєте, ви цього тижня відпочивайте в місті. Ми з Григорієм Степановичем запланували відвідати садову виставку, хочемо придбати нові саджанці. Треба ж розвивати наше господарство на науковій основі. І нехай Ігор виспиться, йому потрібен відпочинок після робочого тижня.
Світлана з полегшенням поклала слухавку.
— Ігорю! — радісно вигукнула вона. — У нас тепер є час для себе. І спокійні вихідні!
Енергія Тамари Петрівни знайшла чудовий напрямок. Разом із Григорієм Степановичем вони створили справжній зразковий сад, де кожен займався тим, що йому до душі. Світлана зрозуміла: у будь-якій складній побутовій ситуації найкраще рішення — це не суперечка, а пошук гармонії та нових інтересів для близьких людей. Тепер кабачки були під надійним наглядом експертів, а в родині панував мир.
