— Світлано, де гроші поділись? Покажи решту чеків. По чеках ти тільки пів суми грошей витратила, які ми скинулись на ювілей бабусі Ганни, — гнівно вигукнув у слухавку брат Петро, його голос тремтів від обурення.
— Я вам все показала, — ствердно відповіла у слухавку брату жінка, намагаючись звучати впевнено, але в її тоні прослизнула нотка тривоги. — Все по чеках, нічого не приховую. Ти що, думаєш, я гроші вкрала?
Петро не встиг відповісти, бо Світлана швидко поклала слухавку. Вона стояла на кухні свого старого будинку в маленькому містечку, де виросла вся родина. Серце калатало, як у підлітка, якого зловили на брехні.
“Як же так? — подумала вона. — Вони ж не зрозуміють. Але ж я все зробила для бабусі…” Зітхнувши, Світлана сіла за стіл і почала перебирати чеки, які лежали в старій коробці від цукерок.
Це була історія, яка почалася кілька місяців тому, коли вся велика родина вирішила зібратися на ювілей бабусі Ганни — 85 років. А тепер цей ювілей обернувся скандалом.
Все почалося навесні, коли бабуся Ганна, міцна жінка з сивими косами, зібраними в тугий пучок, сиділа на лавці біля свого дому в селі. Вона дивилася на квітучі вишні і зітхала: “Ех, діти, 85 — то не жарти. Може, востаннє зберемося всі разом…” Її слова почула старша донька Марія, яка приїхала з Києва на вихідні.
— Мамо, що ви таке кажете? — обурилася Марія, сідаючи поруч. — Ви ще нас усіх переживете! Але ідея добра — давайте зберемо всю родину на ювілей. Я подзвоню Петру і Світлані.
Марія, 62-річна вчителька на пенсії, завжди була організатором у родині. Вона мала троє дітей і п’ятеро онуків, які розкидані по всій Україні.
Петро, середній син, 55 років, працював механіком у Харкові, мав двох синів і трьох онуків.
А Світлана, середня донька, 58 років, жила найближче до бабусі — у сусідньому містечку, працювала бухгалтеркою на місцевому заводі.
У неї було двоє дітей і четверо онуків. Загалом, родина була велика: 16 дорослих — це діти, зяті, невістки, плюс онуки (всього 12) і навіть п’ятеро правнуків. Разом — понад 30 душ.
— Добре, Маріє, дзвони, — усміхнулася бабуся Ганна. — Тільки не робіть з цього щось грандіозне. Мені б тільки вас усіх побачити.
Але Марія не послухалася. Вона одразу зателефонувала Петру.
— Петре, привіт! Мама хоче ювілей відсвяткувати. Зберемося всі? — запитала вона радісно.
— Звісно! — відповів Петро. — Я з хлопцями приїду. А хто організовуватиме? Ти?
— Ні, я далеко. Нехай Світлана візьме на себе. Вона ж найближче живе.
Петро засміявся: — Світлана? Та вона ж завжди скаржиться, що грошей немає. Але гаразд, хай буде.
Потім Марія подзвонила Світлані.
— Світлано, сестро, є справа. Ювілей мами — 85! Ти організуєш? Ми всі скинемося грошима.
Світлана зітхнула. Вона знала, що відмовитися не вийде — як середня донька, вона завжди була “буфером” між старшою Марією і молодшим Петром. “Добре, — подумала вона. — Зроблю все по-людськи.”
— Гаразд, Маріє. Я візьму на себе. Скільки скидаємося? — запитала Світлана.
— По 2000 гривень з кожного дорослого. Нас 16, то вийде 32 тисячі. На стіл, подарунки, може, музикантів запросимо.
Світлана записала. “32 тисячі — то ж купа грошей! — подумала вона. — Можна шикарний стіл накрити.”
Гроші почали надходити швидко. Марія переказала перша, додавши: “Купи мамі щось гарне, може, шаль.”
Петро скинув з коментарем: “На м’ясо не шкодуй, щоб шашлик був!”
Онуки скидалися по 500-1000, правнуки — хто скільки міг. Світлана збирала все на свою картку, нотуючи в зошиті: “Від Марії — 2000, від Петра — 2000, від Олени (онуки) — 1000…”
Підготовка тривала місяць. Світлана їздила по ринках, шукала продукти. Але життя підкинуло несподіванки. Спочатку зламався холодильник — довелося витратити 5000 на ремонт.
Потім син Світлани, Андрій, потрапив у дорожню пригоду на лікарню пішло 10 тисяч.
“Гроші з ювілею не чіпатиму, — пообіцяла собі Світлана. — Позичу в подруги.”
Але подруга не дала, і Світлана “позичала” з фонду ювілею, думаючи: “Потім поверну.” Вона купила сосиски замість дорогого м’яса, варену ковбасу замість копченої, салати з зеленню — дешево і корисно. Фрукти? “Навіщо, — подумала. — Яблука з саду візьму.” А на решту… ну, про це пізніше.
День ювілею настав — 15 липня, тепла субота. Бабуся Ганна сиділа в своєму будинку, прибрана в нову сукню, яку купила Світлана. Родина з’їжджалася з ранку.
Спочатку приїхала Марія з Києва на автобусі, з великими сумками.
— Мамо, вітаю! — обійняла вона бабусю. — Ось, привезла пиріг з вишнями.
— Дякую, доню, — усміхнулася Ганна. — Де всі?
— Зараз приїдуть. Світлана все організувала?
Світлана метушилася на подвір’ї, накриваючи стіл. Довгий стіл під яблунею, накритий білою скатертиною. На ньому — салати з огірків, помідорів, зелені, картопля варена, сосиски в соусі, варена ковбаса нарізана, хліб, компот. Ніяких шашликів, стейків чи фруктів.
Приїхав Петро з Харкова на машині, з синами і онуками.
— Привіт, мамо! — поцілував він бабусю. — Ось, подарунок — нова ковдра.
— Дякую, синочку. Сідайте, зараз почнемо.
Онуки бігали по подвір’ю: 10-річний Іванко ганявся за 7-річною Марусею, правнуки — малюки 3-5 років — гралися в піску.
— Бабусю, а коли торт? — запитав правнук Тимко.
— Зараз, сонечко, — усміхнулася Ганна.
Всі сіли за стіл. 16 дорослих, 12 онуків, 5 правнуків — галас, сміх.
— За здоров’я бабусі Ганни! — підняв келих Петро.
— Ура! — закричали всі.
Але Марія нахмурилася, дивлячись на стіл.
— Світлано, а де м’ясо? Чому сосиски? — тихо запитала вона.
— Та нормально, Маріє. Економно, — відмахнулася Світлана.
Петро теж помітив.
— Ей, сестро, ми ж скидалися на нормальний стіл! Де шашлик? Фрукти?
— Все по чеках, — буркнула Світлана. — Не скаржтеся.
Але після свята, коли гості роз’їхалися, Петро подзвонив Світлані з дороги.
— Покажи чеки! — вимагав він.
І ось тепер цей дзвінок. Світлана знала, що правда вилізе. Вона витратила тільки половину — 16 тисяч на продукти, а решту…трохи на власні потреби а решту пішли на ремонт дому бабусі. Дах протікав, і Світлана найняла майстрів, не сказавши нікому.
“Це ж для мами, — думала вона. — Вони не зрозуміють.”
Але давайте повернемося назад, щоб зрозуміти всю історію. Родина бабусі Ганни була типово українською — велика, шумна, з купою секретів і спогадів.
Розповімо все як починалося.
Підготовка до ювілею була епічною. Світлана дзвонила всім.
— Олеже, привіт! Скидайся на ювілей бабусі, — казала вона племіннику.
— Тітко, звісно! 2000 переказую. Купи бабусі щось солодке, вона любить.
— Добре, — відповідала Світлана, але думала: “Солодке? Та в неї цукор високий.”
Потім дзвонила Василю: — Племіннику, гроші скинь.
— Тітко, вже! А буде музика? Запроси гармоніста!
— Подивлюся, — бурмотіла Світлана.
Але грошей на гармоніста не стало. Бо після ремонту холодильника і пригоди Андрія, Світлана побачила, що дах у бабусі тече.
— Мамо, дах ремонтувати треба, — сказала вона Ганні.
— Доню, не треба. Гроші на ювілей, — відмахнулася бабуся.
Але Світлана найняла майстрів потайки. 10 тисяч пішло. “Поверну з зарплати,” — думала вона.
Тим часом родина готувалася. Марія пекла пироги.
— Чоловіче, допоможи! — кликала вона чоловіка.
— Маріє, ти ж знаєш, я не кухар, — сміявся він.
Онуки малювали листівки.
— Бабусю, це тобі! — казав Іванко, малюючи сердечка.
Правнуки вчили вірші.
— “Бабусю рідна, з днем народження!” — репетирував Тимко.
День святкування. З ранку Світлана приїхала до бабусі.
— Мамо, одягайтеся! Гості їдуть.
— Доню, а стіл? — запитала Ганна.
— Все готове. Салати, сосиски, ковбаса.
— А м’ясо? — здивувалася бабуся.
— Мамо, ви ж на дієті. Лікар казав, — збрехала Світлана.
Гості приїжджали один за одним.
— Тітко Маріє, привіт! — кричала Олена, обіймаючи тітку.
— Оленко, як діти? — запитувала Марія.
— Добре, от Маруся вже в школу йде.
Петро приїхав з гучною компанією.
— Брати, сідайте! — кликав він синів.
— Тату, а де шашлик? — запитав Василь, дивлячись на стіл.
— Тітка Світлана організувала, — знизав плечима Петро.
Всі сіли. Бабуся Ганна в центрі.
— Діти, дякую, що зібралися, — сказала вона тремтячим голосом. — Я пам’ятаю, як ми в 50-х голодували, а тепер — стіл накритий!
— Мамо, за вас! — підняла келих Марія.
Але Петро шепнув Марії: — Сестро, щось стіл бідний. Ми ж 32 тисячі скинули!
— Почекай, спитаю Світлану, — відповіла Марія.
Після тостів почалися спогади.
— Пам’ятаєте, як бабуся нас годувала пиріжками? — сміявся Олег.
— Так, а дідусь вчив рибалити! — додав Василь.
Онуки розповідали історії.
— Бабусю, розкажи щось, — просив Іванко.
— А як ви з дідусем познайомилися? — запитала Маруся.
— На танцях. Він грав на гармошці, — усміхнулася бабуся.
Тим часом дорослі їли.
— Сосиски смачні, але де стейки? — бурчав Тарас.
— Тихо, не псуй свято, — шикнула Олена.
Правнуки бігали.
— Тимко, не лізь у калюжу! — кричала Наталя.
— Мамо, він весь брудний! — скаржився малюк.
Після обіду — подарунки.
— Мамо, ось шаль від мене, — сказала Марія.
— Дякую, доню.
— А від мене — телевізор! — вигукнув Петро. (Він купив окремо.)
— Синочку, не треба було.
Світлана подарувала квіти. “Гроші пішли на дах,” — подумала вона.
Вечором гості роз’їхалися.
— Дякую, Світлано, за організацію, — сказала Марія, але з підозрою.
— Будь ласка, — відповіла Світлана.
А через тиждень — дзвінок Петра.
— Де гроші? Чеки покажи!
Світлана зібрала родину на відео-дзвінок.
— Добре, слухайте, — сказала вона. — Гроші пішли на дах мами. Він протікав, я відремонтувала. Ось чеки від майстрів — 10 тисяч. Плюс ремонт холодильника, витрати на лікарню . Але стіл був нормальний!
— Ти що, божевільна? — закричав Петро. — Ми скидалися на ювілей, не на ремонт!
— Але мама щаслива! — захищалася Світлана.
Марія втрутилася: — Світлано, ти мала сказати. Ми б додали.
Бабуся Ганна, почувши, заплакала: — Діти, не сваріться. Дах — то добре, я не знала.
Зрештою, родина пробачила. Петро скинув ще на “компенсацію”, Марія приїхала допомогти.
— Ми ж родина, — сказала вона. — Наступний ювілей — 90 — організую я.
І так закінчилася ця історія. З таємницею грошей, але з любов’ю.
Валентина Довга
