Священик і каже: – А ти візьми вазон-подарунок і сходи до неї в гості, подивишся зрадіє вона чи ні. Взяли ми горщик з вазоном, коробку цукерок і пішли в гості. – Ой хто прийшов, – залепетала тітка відкривши двері, – як я рада, як я … – обірвала на півслові. У тітки зблідло обличчя. Вона побачила вазон в моїх руках

Щось незрозуміле стало коїтися з моєю сім’єю. То один захворіє, то інший. Один одного міняємо. І на роботі неприємності одна за одною, то у мене, то у дружини.

Щось раптом змінилося в нашому житті. Та й в квартирі колись теплій і затишній, ніби протяги завелися. Ну добре місяць, куди не йшло. Але коли пів року життя б’є тебе дубиною по голові, це вже занадто.

Став я замислюватися, що тут не так. Начебто все як завжди. Залишався вірним, не порушував внутрішній спокій. А смуга чорна йде собі і не думає закінчуватися. Так справа не піде, подумав я.

Згадав я що є у мене в одній з церков священик знайомий, кілька разів підвозив його на своїй машині. Ну думаю, треба сходити, поговорити, на цю неприємну тему. Прийшов. Почекав з пів годинки поки той не звільнитися, і розповів йому все як є. Батюшка задумався,

– Так. Не просто так всі ці біди на вас навалилися. Коли говориш це все почалося?

– Так десь з пів року вже, – відповідаю.

– Свят у вас не було в той час? Люди не збиралися? Може купили ви щось нове, або подарували вам щось?

– День народження у мене був, але ми не святкували, друзів не збирали. І не купували нічого, все як завжди. Хіба тільки вазон тітка принесла на День народження в подарунок. Квітка як квітка. Таких багато у нас в горщиках по квартирі розставлено. Тепер вже я й не пам’ятаю, який саме. Ну і все ніби. Крім продуктів нічого не купували.

– А ти візьми вазон-подарунок і сходи до неї в гості, подивишся зрадіє вона чи ні.

Подзвонили ми з дружиною попередньо тітці, взяли горщик з вазоном, коробку цукерок, і пішли в гості.

– Ой хто прийшов, – залепетала тітка відкривши двері, – як я рада, як я … – обірвала на півслові.

У тітки побіліло обличчя. Вона побачила вазон в моїх руках. Квітку яку вона принесла на мій День народження.

– А я саме зібралася йти, – випалила тітка грюкнувши дверима.

Ось тобі раз. Ось це прийом. Тепер зрозуміло, що за подарунок вона подарувала. Сама не рада своєму подарунку.

Я поставив вазон їй під двері і ми пішли.

Тільки через багато років, коли тітка відчула свій швидкий перехід в інший світ, прийшла і покаялася. Земля в тому горщику була з кладовища.

Дуже вже їй завидно було, що у нас в родині все добре. Заздрість не давала їй спокою. Спати навіть не могла.