Уже з самого ранку пані Рузичка вже була на воротах. Пильно стежила, як її невістка Олена, поправивши волосся, випорхнула за хвіртку.
В руках Олена тримала якийсь пакунок, а в очах — як здалося Рузичці — задивлялися на сусідського чоловіка.
— Знову до Петра пішла, — просичала свекруха, стискаючи кулаки.
— «Ой, мамо, у нас розетка скрипить, ой, Петро допоможе». Знаємо ми ті іскри!
За парканом жив Петро — кремезний вдівець, який і справді мав золоті руки, але в очах Рузички він був тим, що невістку її звабить.
Минуло дві години. Коли Олена повернулася, вона буквально сяяла, а щоки пашіли рум’янцем.
— Ну що, «наремонтувалася»?
— голос Рузички пролунав із напівтемряви коридору, наче вирок.
Олена здригнулася, ледь не впустивши викрутку. — Ой, мамо, ви чого в темноті сидите? Так, Петро все зробив. І кран підтягнув, і про розетку розповів…
— Про розетки він розповідав!
— Рузичка вийшла на світло, склавши руки на себе.
— Я ж бачила, як ти туди летіла, наче на крилах! І щоки червоні! Це від викрутки вони так горять, чи від того, що Петро тебе за «коліна» тримав?
— Мамо, що ви таке верзете? — Олена обурено поставила сумку на стіл.
— Там диму було на всю хату, замикання могло бути!
— Диму без вогню не буває, голубонько! — свекруха підійшла ближче, принюхуючись.
— А пахне від тебе чим? Це що, машинне масло? Ні, це парфуми! Ти до сусіда йде то що мусиш пшикатись духами?
Мій син на трьох роботах горбатиться, щоб ти йому роги, як антени, наставила?
— Це запах мила, мамо! Я руки помила після пилу! Петро — нормальний чоловік, він допоміг просто так.
— «Просто так» тільки кури несуться — Рузичка загорлала так, що зазвеніли фужери у серванті.
— Я ж чула, як ви там реготали! Весело було «гайки крутити»? Дивись мені, Олено! Я Василю все розкажу.
Скажу: «Сину, поки ти гроші заробляєш, твоя краля у сусіда майстер-класи з дорослих веселощів проходить!»
Олена глибоко вдихнула, намагаючись не зірватися.
— Знаєте що, мамо? Якщо вам усюди ввижаються веселощі, то може вам самій до Петра сходити? У нього якраз на городі паркан впав, може, хоч роботою свою жовч розбавите!
— Ах ти ж невихована! — Рузичка схопилася за серце, але очі продовжували люто блискати. — Я ж за сімейне вогнище вболіваю! А вона мене — на паркан!
Олена розвернулася і пішла в кімнату, гупнувши дверима. Рузичка лишилася в коридорі, задоволено підібгавши губи. Вона була впевнена: її пильність — це єдине, що тримає цей дім. А те, що кран справді перестав капати, її цікавило найменше.
Вона вже планувала, як завтра «випадково» піде до Петра за сіллю — перевірити, чи не лишилося на його дивані її невістки «слідів ремонту
Наступного ранку Рузичка не знала спокою. Її цікавість заїла. Дочекавшись, поки Олена піде на пошту, стара накинула хустку і, прихопивши порожню банку, почовгала до сусіда.
— Пе-е-етре! Ти вдома? — солодким, аж приторним голосом покликала вона, заходячи у двір.
Петро, заляпаний фарбою, визирнув із сараю.
— О, пані Рузичко! Що, знову розетка? — Та ні, — вона хижо примружилася, заглядаючи йому за спину. — Позич дрібку закваски, бо моя щось перекисла. Як і совість у деяких…
Вона прошмигнула повз нього в майстерню, ніби шукаючи ту закваску серед верстатів. Раптом її погляд впав на стіл. Там лежала яскраво-червона шовкова хустка. Серце Рузички тьохнуло від радості: «Є! Доказ! Олена вранці була в такій!»
— А це що за весільні транспаранти у тебе на верстаку? — вона тицьнула пальцем у шовк. — Невже кран так сильно тік, що невістка аж роздягалася?
Петро зніяковів, від цих слів, адже він порядний і ніколи не дозволяв собі навіть в подумках уявляти себе з чужою жінкою. Він зачухав потилицю і…
— Я й сам не побачив цю хустку. Вона ж вашої невістки, он заберіть її додому
— Рузичка аж підскочила. — Ти мені, старій, казки не розказуй! Я бачу, які у вас тут «технології»! Це ж сором на все село! Мій Василь на будівництві спину гне, а ви тут хустками махаєте!
Вона вилетіла з двору, ледь не збивши хвіртку. Тепер у неї був козир.
Коли ввечері втомлений Василь повернувся додому, Рузичка зустріла його не борщем, а млявим обличчям.
— Сину… кріпись. Твоя Олена… вона з Петром не тільки розетки крутить. Я бачила її хустку на його дивані…! Вона там «ремонтувалася» так, що аж речі розкидала!
Василь завмер, знімаючи чоботи. Олена вийшла з кухні, витираючи руки об фартух.
— Що ви знову вигадуєте, мамо? — втомлено запитала вона.
— Вигадую?! — Рузичка витягла цю заховану хустку. — Ось! Твоя? Твоя! Чого вона у сусіда? Кажи, чим ви там займалися, коли «іскрило»?
Олена спочатку почервоніла, а потім раптом розреготалася. Василь теж усміхнувся, хоч і стомлено.
Мамо, — тихо сказав син, підходячи до матері.
— Ну перестаньте вже. Я довіряю жінці своїй. І сусід порядний дуже. Він шукає собі вільну жінку, а не заміжню. Він по-справжньому високодуховний чоловік.
Рузичка подивилася на хустку, потім на невістку, потім на сина. Повітря в кімнаті стало густим від ніяковості.
— Ну… — нарешті видавила вона, старанно розгладжуючи хустку пальцями.
Вона розвернулася і гордо пішла на кухню, бурмочучи під ніс:
— Іскрить у них..
Після історії з хусткою пані Рузичка відчула, що її авторитет трохи похитнувся.
Щоб повернути собі статус «головної» дому та показати всім свою образу (яку вона сама ж і вигадала), стара вирішила піти на радикальні заходи
Ранок почався не з кави, а з гуркоту. Рузичка витягла з комори стару, алюмінієву каструльку, яку всі давно вважали експонатом, і з гуркотом поставила її на плиту.
— Мамо, ви що, вирішили холодець варити в середу? — здивовано запитала Олена, заходячи на кухню.
Рузичка навіть не повернула голови. Вона зосереджено чистила одну-єдину картоплину, наче це був останній стратегічний запас країни.
— Відсьогодні, Олено, у нас тут буде автономія, — урочисто проголосила свекруха. — Я вирішила: буду готувати собі окремо. Не хочу я ваших цих «французьких» підлив, де борошна більше, ніж совісті. І взагалі, я хочу спокою. Від усіх вас. Від від розмов, від цього вашого… життя!
— Мамо, та я ж вчора плов готувала, ви три порції з’їли! — сплеснула руками невістка.
— То я з ввічливості! — відрізала Рузичка. — А тепер — усе. Я тепер як самотній острів у вашому морі непослуху. Поставлю собі окрему полицю в холодильнику, наклею папірець «Руз» і буду їсти своє. Тихо, спокійно, під телевізор. Може, хоч так мої нерви, як ті струни, перестануть дрижати.
Весь день Рузичка демонстративно «усамітнювалася». Вона купила собі окрему пачку солі, маленький батончик і двісті грамів «Напівкопченої», яку їла, сидячи на стільчику в кутку кухні, спиною до всіх.
Коли Василь повернувся з роботи, він застав дивну картину: Олена готувала запашні голубці у великій гусятниці, а мати в кутку гордо жувала суху скоринку, запиваючи її порожнім чаєм.
— Мамо, ви чого? Сідайте вечеряти, голубці ж пахнуть на всю вулицю! — гукнув син.
— Їжте, діточки, їжте… — зітхнула Рузичка так важко, що фіранка хитнулася.
— А я вже якось сама. Мені багато не треба. Крихту хліба, ковток води і щоб ніхто душу не виймав своїми сюрпризами. Я тепер усамітнена жінка.
Мені спокій дорожчий за ваші м’яса7
А як би ви реагували на таку Рузичку свекруху?
