Катерина завершувала переклад чергового пакета документів. Вона закрила ноутбук, потягнулася і з усмішкою глянула на годинник.
Попереду був вечір п’ятниці, але на душі шкребли коти. Останні три роки їхній шлюб із Максимом тріщав по швах, хоча зовні все виглядало ідеально: десять років разом, чудовий син Дениско, фінансовий достаток.
Максим успішно розвивав власну мережу автосервісів, Катерина ж, окрім роботи в посольстві, мала солідний дохід від репетиторства.
Проте між ними виросла глуха стіна. Максим дедалі частіше повертався додому похмурим, уникав розмов, а на будь-які спроби Катерини з’ясувати причину лише дратувався.
Того вечора сварка спалахнула буквально на рівному місці, прямо на кухні, поки син бавився у своїй кімнаті.
— Максиме, ну скільки можна мовчати? — Катерина поставила перед ним тарілку з вечерею. — Ти вже тиждень ходиш як хмара. Що знову не так?
— Нічого, Катю, все нормально! — різко відрізав він, навіть не глянувши на неї. — Просто дехто забагато працює. Тобі не здається, що твої нескінченні переклади та учні вже витіснили з життя сім’ю?
— Що ти таке кажеш? — обурилася вона, притиснувши руки до грудей. — Я кожну вільну хвилину присвячую вам із Денисом! Ми ні в чому не маємо потреби, ми забезпечені. Навіщо ти мене звинувачуєш?
— Забезпечені? Мені потрібна дружина вдома, а не бізнес-леді, яка постійно десь літає! — Максим підвівся, стільчик з гуркотом відкотився назад. — Ти постійно зайнята. Мене це дістало. Я почуваюся самотнім у цьому домі!
— Це абсурд і накручування! — Катерина ледве стримувала сльози. — Ти просто шукаєш привід, щоб зробити мене винною. Перестань себе накручувати, у нас все як раніше, якщо ти сам не придумаєш проблему!
Коли за два тижні керівництво посольства раптово відправило Катерину в термінове відрядження на кілька днів, Максим відреагував дивно.
На його обличчі спалахнула така неприхована радість, яку він навіть не спромігся приховати. Він надто квапливо допомагав їй збирати валізу і мало не виштовхував за двері, бажаючи «гарно та продуктивно попрацювати».
Відрядження минуло успішно, і Катерина поверталася додому в піднесеному настрої, сподіваючись, що розлука піде їхнім стосункам на користь. Вона тихо відімкнула двері своїм ключем, переступила поріг і завмерла.
У коридорі, акуратно прихилені до тумби, стояли витончені жіночі тапочки ніжно-рожевого кольору з пухнастим помпоном. Вони аж ніяк не належали Катерині, яка віддавала перевагу строгому стилю і практичності.
Серце жінки пропустило удар. Намагаючись зберегти спокій, вона пройшла до ванної кімнати.
На поличці біля дзеркала, серед її косметики, нахабно виблискував тюбик чужої, яскраво-червоної помади.
У цей момент з кімнати вибіг восьмирічний Денис і з радісним криком кинувся матері на шию.
— Матусю, ти повернулася! — хлопчик міцно обійняв її, а потім одразу переключив увагу на великий пакунок у її руках. — А що ти мені привезла?
Катерина змусила себе усміхнутися, сіла на підлогу поруч із сином і спостерігала, як він розриває подарунковий папір, дістаючи омріяний конструктор.
— Ого, такий крутий! — вигукнув Денис, а потім абсолютно невимушено, з дитячою безпосередністю додав: — Ой, мамо, а до нас, поки тебе не було, приходила тьотя Оля! Вона така гарна, молода і дуже-дуже добра. Вона мені навіть дозволила планшет довше дивитися, ніж тато дозволяє.
Світ навколо Катерини на мить похитнувся, але вона лише міцніше стиснула зуби. Картина пазла, який не згортався останні три роки, нарешті склалася в чіткий малюнок
Максим повернувся з роботи пізніше. На той час Денис уже міцно спав у своїй кімнаті. Катерина чекала чоловіка у вітальні. На журнальному столику, прямо по центру, велично стояли рожеві тапочки, а поруч лежав тюбик червоної помади.
Максим увійшов, кинув погляд на стіл, і його обличчя вмить зблідло.
— Катю… Я можу все пояснити… — почав він, але вона перервала його помахом руки.
— Пояснити? Що саме? — її голос звучав тихо, але в ньому бриніла криця. — Те, що ти три роки виставляв мене винною? Що ти дорікав мені роботою, а сам просто не встигав сумувати за дружиною і швиденько знайшов мені заміну?
— Ти все не так зрозуміла! Оля — це просто… — Максим спробував підійти ближче, але Катерина зробила крок назад.
— Досить брехні, Максиме! Знаєш, так навіть краще. Тепер усе стало на свої місця. Квартира твоя, ти тут місцевий, а я приїжджа.
Якщо ти вже привів сюди свою Олю, то я не бачу жодних причин залишатися тут і заважати вашому щастю. Завтра зранку я збираю свої речі і переїжджаю на орендовану квартиру!
— Свої речі? — Максим насупився, у його голосі з’явилися нотки паніки. — А сина? Ти забираєш Дениса?
— Ні. Денис залишається з тобою, — твердо відповіла Катерина.
Максим на кілька секунд занімів від почутого. Його очі округлилися від подиву, а потім спалахнули гнівом.
— Що?! Ти залишаєш дитину? Та що ти за матір така?! Яка нормальна жінка кидає свого сина заради орендованих кутків?!
— Я не кидаю його, не смій так говорити! — вигукнула Катерина, ледве стримуючи крик, щоб не розбудити хлопчика. — Ти хочеш, щоб я тягала дитину за собою по чужих квартирах, зривала посеред навчального року, міняла школу?
Ти розумієш, що в нього тут свій простір, друзі, гуртки, секція з футболу? Він залишається в рідному домі зі своїм любим татусем! І крапка! Ти заварив цю кашу, ти й годуй тепер сина сніданками разом зі своєю Олею!
Максим стояв абсолютно ошелешений. Такого повороту подій він явно не чекав. Його план, очевидно, полягав у тому, що ображена дружина зі сльозами забере дитину і піде в нікуди, залишивши його «страждальцем» і звільнивши простір для нового кохання.
Не тямлячи себе від люті, Максим схопив телефон.
— Ах так? Добре! Нехай усі дізнаються, яка ти егоїстка! — закричав він і почав судорожно набирати номер. — Алло, мамо? Добрий вечір. Ваша донька збожеволіла! Вона кидає дитину і йде з дому!
Протягом наступної години телефон Катерини розривався. Максим зателефонував спочатку її матері, потім своїй. Тещі й свекрухи в один голос кричали у слухавку, звинувачуючи Катерину в безсердечності, егоїзмі та називаючи її «найгіршою матір’ю на світі». Але Катерина залишалася непохитною.
Вона точно знала: розлучення — це величезний стрес для дитини, яка виросла в достатку та стабільності. Додавати до цього руйнування його звичного світу та побуту вона не збиралася. Вона робила це виключно заради блага Дениса.
Минуло пів року. Катерина орендувала затишну двокімнатну квартиру неподалік від колишнього дому, облаштувала там чудову дитячу кімнату.
Щовихідних вона забирала Дениса до себе. Вони ходили в кіно, парки розваг, багато розмовляли. Катерина офіційно і в повному обсязі виплачувала аліменти, забезпечуючи сина всім необхідним.
Їхні стосунки стали навіть теплішими та довірливішими, ніж раніше.
Під час однієї з прогулянок Денис, ласуючи морозивом, раптом зітхнув:
— Мам, а тато з тьотею Олею знову вчора так сильно сварилися… Вона кричала, що втомилася прибирати за нами і готувати, і що тато їй мало часу приділяє через роботу на СТО.
Катерина лише тонко усміхнулася і погладила сина по голові.
— Не переймайся, сонечко, дорослі іноді сваряться. Головне, що ми з тобою проводимо час разом.
В душі вона відчувала повну байдужість до проблем колишнього. Максим сам зробив свій вибір, тож тепер нехай терпить побутові скандали.
Катерина дала собі слово: навіть якщо він колись приповзе до неї на колінах з благаннями повернутися — вона ні за що не зробить цього кроку назад.
Нещодавно Катерина здійснила свою маленьку мрію — вони з Денисом з’їздили на море. Тиждень теплого прибою, сміху та повного спокою остаточно змив залишки минулого болю.
А вдома на Катерину чекало дещо особливе. У її житті зовсім випадково з’явився чоловік на ім’я Андрій — вони зіштовхнулися на одній з робочих конференцій.
Тепер у кришталевій вазі в її новій вітальні щотижня з’являлися свіжі, неймовірно пахучі букети квітів. Катерина дивилася на них, відчуваючи легкість у грудях, і вперше за довгий час була по-справжньому, абсолютно щасливою.
Олеся Срібна
