— Та я краще все державі заповім! — випалила обурена дівчина. — Або якомусь благодійному фонду заповім! Ви нічого не отримаєте, навіть не сподівайтеся!

— Ну як же ти сама будеш? Я ніяк не можу цього допустити! Ти ж моя сестра!

“А де ж ти була раніше?” — подумала Наталя, яка похмуро розглядала влаштовану на дивані дівчину. Лєра так уважно роздивлялася оздоблення кімнати, наче вже бачила себе новою господинею. А от нічого не отримаєш! Вона краще державі свою житлоплощу відпише, ніж цій родичці, яка примчала практично одразу після новини про її хворобу.

— Я не сама, і ти чудово це знаєш, — стримано відгукнулася Наталя, із задоволенням спостерігаючи, як на обличчі сестри з’являється вкрай невдоволений вираз. — Максим постійно поруч.

— Цей хлопець! Та йому від тебе тільки одне потрібне — квартира! — розпалювалася Лєра. — Ви навіть не одружені! Він тобі ніхто!

Ніби тобі квартира непотрібна! Ти можеш брехати кому завгодно, тільки не мені!

— Знаєш, а Макс зовсім нещодавно якраз зробив мені пропозицію, — невинно промовила дівчина, широко усміхаючись. — Ми разом три роки, тож, думаю, погоджуся.

— Ну звичайно ж він зробив тобі пропозицію! — Лєра вже не стримувала емоцій. — Він просто мріє отримати твоє майно! А у спадок це буде найпростіше! Чоловік — спадкоємець першої черги! Але хіба він цього гідний?

— А чому ти так впевнена, що я не одужаю? — тихо запитала Наталя. В принципі, у поведінці сестри для неї не було нічого дивовижного, вона знала, що все так і буде. Налетіли, стерв’ятники! Але дівчині було цікаво дізнатися, як Лєрочка викручуватиметься. — Лікарі дають досить оптимістичні прогнози, у мене досить пристойні шанси на повне одужання, знаєш.

— Я… Я зовсім не те мала на увазі, — забелькотіла Лєра, різко випростуючись. Поза з розслабленої стала напруженою, оченята забігали. — Я просто… Просто треба готуватися до всього! І до найгіршого варіанту також! Твій Макс теж адже покликав тебе заміж тільки після новин, чи не так?

— Не так, — Наталя попрямувала на кухню по нову порцію чаю. Заодно вона хотіла трохи заспокоїтися і взяти емоції під контроль. Не щодня ти розумієш, як рідна людина чекає — не дочекається твоєї квартири після тебе. За кілька хвилин дівчина повернулася і, як ні в чому не бувало, продовжила: — Максим зробив мені пропозицію за тиждень до того, як я отримала результати аналізів.

— І ти, звичайно ж, погодилася, — констатувала Лєра.

Як же дівчина була невдоволена тим, що відбувалося! Вона-то була впевнена, що засмучена аналізами сестра кинеться їй на шию, почне плакати і скаржитися на життя. Але Наталя була надто вже спокійна, наче й не трапилося нічого! Ні сліз, ні сварок… Невже змирилася? А як же тоді квартира з машиною? Невже все отримає цей хлопець? А як же Лєра? Їй би не завадило власне житло! Жити з матір’ю в її віці вже просто непристойно! Можна, звісно, винаймати, але це ж зовсім не те!

І взагалі, хвороба Наталки — це покарання небес! Усе надто добре в її житті складалося! Не може життя складатися з одних білих смуг, а в сестри все було саме так! Чудова, високооплачувана робота, симпатичний хлопець (вже наречений), квартира, машина… Не життя, а казка!

— Не хочеш приймати допомогу від родини — і не треба! Тільки потім не скаржся!

Лєра пішла, але не минуло й години, як Наталії зателефонувала мама. Вона була обурена поведінкою дівчини, напирала на те, що не можна довіряти хлопцеві, який три роки не наважувався на пропозицію. І що крім рідних людей їй ніхто допомогти не може. Загалом, увесь сенс розмови зводився до одного — у Наталі немає людини ближчої, ніж сестра. І саме сестра заслуговує стати спадкоємицею.

Наталя навіть дослуховувати не стала, скинула дзвінок. І мама туди ж… Чому ніхто не вірить у її одужання? Шанси є! І шанси непогані! Дуже хороші навіть шанси! Так, попереду довге лікування, так, доведеться витратити чимало грошей, але Наталя впорається! На зло всім впорається!

Дівчина сестрі збрехала. З Максом вона посварилася і вже кілька днів як вони розійшлися. Причина? Та причина все та ж — меркантильність. Три роки. Саме стільки тривав їхній роман. Стосунки у пари були рівні та спокійні, жили вони в квартирі у Наталії. У Максима свого житла не було, точніше, він просто горів бажанням взяти іпотеку.

— А давай твою квартиру продамо і купимо більшу? Та й райончик тут не найпристойніший, — якось заявив Макс. — Ну а що? Ми ж хочемо сім’ю? Дітей, зрештою! А хіба в двокімнатній квартирі їм буде місце?

— Сім’ю? Та я вже й не впевнена. Стільки часу разом, а ти й не думаєш робити мені пропозицію, — Наталя була вражена нахабством хлопця, але любов така цікава штука… — І так, я свою квартиру продавати точно не буду. Хочеш брати іпотеку? Чудово, давай відкладати на перший внесок. І в тебе, і в мене чудова зарплата, багато часу не знадобиться. Звісно, доведеться трохи затягнути паски у витратах, але хіба це нічого?

Макс тоді нічого толком не відповів, пробурмотів щось і перевів розмову на іншу тему. Його поки й так усе влаштовувало. А от коли Наталя повернулася з лікарні і з втраченим виглядом переказала все, що дізналася від лікарів… Хлопець пожвавішав і вже наступного ранку притягнув каблучку.

— Ну що ти так на мене дивишся? — обурено заявив хлопець, не отримавши бажаної відповіді. — Я ж інакше навіть у лікарні тебе відвідувати не зможу, бо я тобі ніхто. Та й взагалі… Раптом з тобою щось трапиться? Кому квартира дістанеться? Твоїй сестрі, яка тільки й робить, що тягне з тебе гроші? Чи матері, яка останні кілька років з тобою тільки по телефону спілкується?

— А чого ти ховаєш мене раніше часу? — зі сльозами на очах запитала Наталя. Вона очікувала зовсім іншої реакції! Вона чекала співчуття і допомоги, а не поділу майна! — Та й хто ти мені такий, щоб на мою власність претендувати? Стільки років про одруження навіть не думав, а тепер зважився? Ага, зараз!

А хлопець наче й не чув Наталю. Він був готовий хоч прямо зараз тягти її до РАЦСу, щоб точно встигнути розписатися. Він просто-таки наполягав, мало не доводячи дівчину до сліз, хоча чудово знав, що їй не можна хвилюватися.

Чи треба казати, що після цієї заяви Макс миттю втратив до дівчини цікавість? Вигоди для нього немає ніякої, а просто так доглядати за хворою він не збирався. Наталя сподівалася на допомогу близьких. На безкорисливу допомогу! Але що врешті почула? Спадщина… спадщина… спадщина…

Наталя з тривогою очікувала вердикту лікаря. У них вийшло? Хвороба відступила? Випустила нещасну дівчину зі своїх гострих пазурів?

— Вітаю, ми це зробили.

Дівчина від щастя кинулася на шию немолодому лікарю. Той добродушно засміявся і поплескав пацієнтку по плечу.

— Все-все, а то в мене дружина ревнива, — з лукавою усмішкою промовив він. Наталя ойкнула, мило почервоніла і зробила кілька кроків назад. — Ще раз вітаю. Але розслаблятися не треба, чекаю вас раз на пів року на обстеження.

Наталя з легким серцем покинула сірі стіни. Сьогодні був перший по-справжньому весняний день, через що дівчині здавалося, що природа святкує разом із нею. Вона впоралася! На зло всім впоралася…